Події в Актобе

До недавнього часу Казахстан вважався досить стабільною державою порівняно зі своїми сусідами. У Киргизії скидали президентів, в Узбекистані й Таджикистані постійно відбуваються вилазки ісламістів, досить сильне соціальне напруження.

Міф про стабільний Казахстан підтримувався в першу чергу в Астані й Москві. І ось йому настав кінець. Останні події в Актобе (колишній Актюбінськ) підвели риску під минулим і відкрили вельми нестале майбутнє.

До того ж міф про стабільність не витримував жодного зіткнення з дійсністю. У грудні 1911 року в Жанаозені (у минулому Новий Узень) протестні виступи нафтовиків були розстріляні прибулими спецназівцями.

Нинішні події в Актобе не перші. Тут 2011 року вперше в країні стався теракт за участю смертника. 25-річний Рахімжан Махатов здійснив теракт. Як повідомляло тоді слідство, «в цілях ухилення від відповідальності за кримінальні злочини у складі організованого злочинного угруповання». Того ж року терористичні інциденти сталися в містах Атирау й Тараз.

Хоча влада кваліфікувала подію як терористичний акт, насправді все набагато складніше й для неї набагато небезпечніше. Якщо прослідкувати хронологію подій, то ніякий це не теракт. Так терористи не роблять. Пасажирів маршрутки, захопленої нападниками, просто висадили, не заподіявши їм ніякої шкоди. Ми маємо справу зі справжньою військовою операцією, досить ретельно продуманою й з визначенням шляхів відступу.

Уже очевидно, що влада і її спецслужби до подібного розвитку подій не були готові й певний час просто не розуміли, що насправді відбувається. Якби не дії командування підрозділу Національної гвардії, що не допустив захвату зброї в казармах, то взагалі не дуже зрозуміло, як могли розвиватися події.

Не слід серйозно сприймати заяви казахстанських офіційних осіб аж до президента Назарбаєва про зовнішнє втручання тощо. Це з арсеналу російської пропаганди. Те, що відбувається, слід розглядати у двох площинах. Внутрішній і зовнішній.

Почнемо з першої.

По-перше. Вплив ісламізму в Казахстані залишається досить слабким, хоча й поступово посилюється, особливо серед молоді. Ісламізм дедалі більше проникає в північну й західну частини країни. Зазначимо, що Актобе міститься всього за 200 км від російського кордону, й з 400 тис. його населення приблизно 16% — це росіяни.

По-друге. Казахстанське суспільство залишається значною мірою клановим. Стосунки між жузами півдня, півночі й заходу з центром інколи стають досить напруженими. За стихійними виступами нафтовиків в Жанаозені з приводу заробітної плати стояли лідери західного, молодшого казахського жузу на чолі з колишнім головою президентської адміністрації Асланом Мусіним, засланим потім послом на Балкани. Саме вони підігрівали протести, що почали було вщухати, й довели до зіткнень зі спецназівцями. Відтоді становище лише загострилося. Протистояння еліт входить у новий раунд з цілком об’єктивної причини.

По-третє. Президент Нурсултан Назарбаєв довше за всіх лідерів пострадянських країн перебуває на посаді. Йому вже 75 років, і всі розуміють, що транзит влади невблаганно наближається. Очевидного спадкоємця в нього немає й з цього приводу навіть страшно в країні говорити. Проте, саме ситуація неочевидного переходу влади в інші руки провокує й постійно підтримує протистояння не лише кланів, а й груп впливу довкола старіючого елбаси.

Недивно, що хтось з кланів захотів озброєною рукою перевірити міцність владної вертикалі і її здатність реагувати на досить жорсткі випади. Якщо це, висловлюючись армійською термінологією, своєрідна розвідка боєм, то її результати для влади не дуже втішливі. Помилки нападників, якщо за ними стоїть реальна бойова організація, немає поки підстав у цьому сумніватися, будуть враховані й наступного разу все буде набагато серйозніше. Чи буде влада до цього готова в умовах наближення розбалансування, залишається поки лише гадати.

 Тепер про міжнародний аспект.

Буквально напередодні подій у Актобе стало відомо про розкриття змови з метою державного перевороту й захвату влади. Усе це виглядало досить дивно, оскільки в його підготовці звинуватили бізнесмена з Чимкента Тахтара Тулешова. Як він готував переворот, загадка сфінкса, оскільки був заарештований у січні поточного року. Дивно й те, що Тулешов підтримує російську мову й козачі організації, має міцні зв’язки з московськими політиками. Нещодавно він видав сповнену захопленя книжку про Путіна.

Як з Чимкента поблизу кордону з Узбекистаном здійснити державний переворот в Астані на відстані понад 1500 км, зрозуміти дуже складно, якщо залишатися в межах здорового глузду й простої життєвої логіки. Проте владі терміново знадобилися внутрішні вороги, й узяли того, хто був під рукою. Москва зрозуміє й не заперечуватиме. Там звикли здавати своїх. Хоч у Туркменії, хоч в Україні, хоч у Казахстані. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков уже заявив, що все це внутрішня справа Казахстану, тож Тулешову не доводиться сподіватися на допомогу московських друзів, хоч би скільки книжок про Путіна вони видавали.

Для російського президента події в Казахстані досить тривожний дзвінок. Російсько-казахстанський кордон завдовжки 7 тис. км практично не контролюється. Не можна вважати простим збігом, що спікер Ради федерації Валентина Матвієнко саме цими днями заявила про те, що Росія захищатиме співвітчизників скрізь. І Казахстан стоїть у цьому ряду першим.

Тут проблема стратегічна. Центральна Азія не менше, а в чомусь і важливіша для Росії, ніж Україна й Білорусь. Розширення дуги нестабільності на ці держави може підживлювати сепаратистські настрої на схід від Уралу. Поки вони виявляються слабо, але це невелика втіха. Про Далекосхідну республіку пам’ятають і в Читі і в Хабаровську.

Напруження в казахстанському підчерев’ї Росії змушує Москву почати зосереджувати ресурси саме на цьому напрямку. На захід і схід їх і наявних сил не вистачить. Доведеться робити дуже нелегкий вибір. Тут імперський комплекс піддасться дуже великому випробуванню.