Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Популізм із соціалістичною специфікою

Про «таємницю успіху» і прихильності виборців до політики популістських націоналістів у Європі
19 червня, 2018 - 10:20

Вчені і журналісти невпинно пишуть про зростання популістського націоналізму в Європі, а особливо про жорсткі уряди в Угорщині і Польщі. Витративши кілька годин на пошук інформації в інтернеті, можна багато дізнатися про те, як уряди цих двох країн підпорядковують собі державні ЗМІ, переслідують приватні телекомпанії і газети, послаблюють роль конституційних судів, виступають проти іммігрантів, розпалюють ненависть проти євреїв, мусульман та інших меншин, а також дають волю інтернет-тролям. Але все це не дає змоги відповісти на фундаментальне запитання: чому ці уряди такі популярні?

Відповіді не помічають більшість аналітиків: ці уряди не лише націоналістичні; вони ще й соціалістичні.

Візьмімо, приміром, Польщу, де правляча партія «Право і справедливість» (ПІС) здобула 38% голосів на парламентських виборах у жовтні 2015 року. У квітні 2018 року, попри наростаючий авторитаризм і офіційну критику з боку Євросоюзу, підтримка крайньо правої партії ПІС, за даними опитувань громадської думки, становила 40%.

Зростання популярності партії ПІС пояснюється не лише її антиіммігрантською позицією. Починаючи з 1989 року праві католицькі націоналісти постійно здобували приблизно 30% голосів на польських виборах, виступаючи проти семітизму, ЄС і Росії. У нинішньому уряді ПІС новим є його поміркованіше обличчя.

Партією «ПІС» керують (принаймні зовні) молоді політики, зокрема президент Анджей Дуда та прем’єр-міністр Матеуш Моравецький, який прийшов на зміну Беаті Шидло (це теж порівняно нова особа в польській політиці). Кожен з них був спеціально підібраний, аби підвищити привабливість партії. І ця стратегія спрацювала. 2015 року ПІС отримав не лише свою звичайну електоральну базу, а й додаткові 5—10% голосів виборців з поміркованішими поглядами.

Спокусивши цих поміркованих, «ПіС» вдалося їх утримати: партія запропонувала їм те, в чому попередні уряди відмовляли. Партія «Громадянська платформа», яка правила до 2015 року, виросла з руху «Солідарність» 1980-х років, але вона втратила свою електоральну базу — робітничий клас, оскільки проводила радикально неоліберальну економічну політику, що підвищила рівень економічної нерівності. Колишня компартія, підтримавши соціал-демократію 1990 року, так само зрадила своє коріння.

Навпаки, партія «ПІС» зробила найрадикальніше доповнення до польської системи соціального захисту з часів 1989 року — програму «Сім’я 500+». Ця програма, започаткована 2016 року, втілює в собі націоналізм, традиційні родинні цінності і соціальну свідомість, яку «ПІС» прагне розвивати. У межах цієї програми сім’ям виплачується по 500 злотих ($144) на місяць для забезпечення догляду за другою або кожною подальшою дитиною. Заяви на участь у програмі приймаються від сімей у вересні кожного року, коли діти знову йдуть до школи. Сім’ї лише з одною дитиною (за винятком найбідніших) не отримують нічого, а сім’ї з двома дітьми можуть претендувати на щомісячну допомогу. Сім’ї з трьома дітьми отримують 1000 злотих і ще 500 злотих за кожну додаткову дитину.

Ця програма надзвичайно популярна. За перші два роки існування близько 2,4 мільйона сімей скористалися її вигодами. Допомога, що дорівнює 40% мінімальної зарплати, майже ліквідувала крайню бідність для дітей у Польщі, скоротивши її рівень, згідно з оцінками, на 70—80%. Ліберальних проєвропейських політиків усе це не переконує. Вони скаржаться, що через таку щедру родинну допомогу слабшають стимули до роботи, а державний бюджет лопне. Але перші результати засвідчують, що програма «Сім’я 500+» насправді підвищує економічну активність. Окрім того, вона допомогла розвернути назад посткомуністичну тенденцію до спаду народжуваності, підвищити зарплати (особливо для жінок), а також надати можливість сім’ям купувати матеріали для школярів, їздити у відпустку, купувати більше одягу для дітей і менше покладатися на дорогі кредити для задоволення базових потреб домогосподарств. Тим часом, завдяки підвищенню темпів зростання економіки, дефіцит держбюджету поступово знижується, а не зростає.

Недивно, що в лібералів тепер проблеми з популярністю серед електорату. Багато поляків бачать перед собою уряд, який нарешті робить щось для пересічних громадян. А все, що можуть робити ліберали, — це скаржитися на те, що цей уряд, яка іронія, антидемократичний.

Є факти: програма «Сім’я 500+» працює. Коефіцієнти народжуваності в Польщі, які після 1989 року знизилися до одного з найнижчих рівнів у Європі, після 2016 року почали зростати — з 1,29 до 1,42 народжень на жінку. Вже у перший рік існування програма «Сім’я 500+» забезпечила значний стимул для зростання економіки, оскільки бідні сім’ї витрачають майже всю суму допомоги на споживчі товари. Виручка однієї з мереж із продажу взуття зросла на 44%. Продажі родинних турпутівок збільшилися на 14%. Замість отримання кредитів на придбання дорогої шкільної форми, яку зобов’язані носити учні, поляки використовують на це допомогу програми 500+. І хоча рівень зайнятості жінок знизився, тому що вони пішли з робочих місць із мінімальними зарплатами, оплата праці (особливо для працівників магазинів) різко зросла.

Вражаючий успіх цієї програми надихнув інші країни запозичити цей досвід. 2018 року Литва запровадила свою версію програми «Сім’я 500+», хоча й менш щедру.

Ті, хто непокояться щодо демократії в Польщі, Угорщині та інших країнах Європи та за її межами, мають визнати, що багатьом виборцям подобається пропонована правими націоналістами концепція соціальної держави, яка обстоює національні пріоритети, дбає про бідних, підтримує родини. Ліберальні демократи не можуть витіснити правих націоналістів, лише борючись із ксенофобією. Але вони можуть і повинні зняти ідеологічні шори і навчитися у своїх супротивників певних заходів, які працюють на благо людей.

Проект Синдикат для «Дня»

Мітчелл Олександр ОРЕНШТЕЙН, профессор і очільник кафедри досліджень Росії і Східної Европи в університеті Пенсильванії.
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments