Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Про російську загрозу

Або Чому ніхто не виграє в новій холодній війні?
21 квітня, 2015 - 10:57
Джозеф С. НАЙ

У той час як Європа вирішує, чи слід їй зберегти свій режим санкцій проти Росії, агресивна політика Кремля по відношенню до України не слабшає. Росія вже тривалий час перебуває в занепаді, але вона, як і раніше, являє дуже серйозну загрозу для міжнародного порядку в Європі та за її межами. Справді, занепад у Росії може зробити її ще небезпечнішою. Не робіть помилок: те, що відбувається в Україні, є агресією Росії. Удавання президента Володимира Путіна щодо того, що російські війська не брали участі в бойових діях, недавно було вщент розбите, коли російський боєць у Донецьку підтвердив Російській службі Бі-Бі-Сі, що вони відіграють вирішальну роль у повстанських досягненнях. Російські офіцери, повідомив він, безпосередньо командували значними військовими операціями в Східній Україні, зокрема облогою й узяттям важливого транспортного центру Дебальцевого в лютому.

Але загроза, що походить від Росії, тягнеться далеко за межі України. Урешті-решт, Росія є країною з достатньою кількістю ракет і ядерних боєголовок, здатних знищити США. Виходячи з того, що її економічний і геополітичний вплив ослабів, їй має сенс узяти на себе готовність розглянути відмову від свого ядерного статусу. Насправді, вона не лише відродила тактику часів холодної війни щодо відправки військових літаків без попереднього повідомлення в повітряний простір над країнами Балтії та Північного моря, вона також продемонструвала завуальовані ядерні погрози проти таких країн, як Данія.

•  Не лише зброя є силою Росії. Країна також отримує вигоду зі своїх величезних розмірів, з колосальних запасів природних ресурсів і освіченого населення, зокрема безлічі кваліфікованих учених і інженерів.

Але Росія стикається з серйозними проблемами. Вона залишається «однокультурною економікою», з енергією, що становить дві третини її експорту. І її населення скорочується — не в останню чергу тому, що в середньому в Росії людина помирає у віці 65 років, на 10 років раніше, ніж у інших розвинених країнах.

Хоча ліберальні реформи могли б вилікувати хвороби Росії, такий порядок денний навряд чи здійсниться в країні, що охоплена корупцією й стикається з підкреслено неліберальним керівництвом. Путін, зрештою, прагне підтримувати ідентичність неослов’янофілів, яка визначається передусім підозрою до західного культурного й інтелектуального впливу.

•  Замість розробки стратегії довгострокового відновлення Росії Путін прийняв реактивний і умовно-патогенний підхід — той, що інколи може мати успіх, але лише в короткостроковій перспективі — щоб впоратися з внутрішньою невпевненістю, сприйняттям зовнішніх загроз і слабкістю сусідів. Він вів нетрадиційну війну на Заході, підтримуючи тісніші зв’язки зі Сходом, внаслідок чого є вірогідність того, що Росія зрештою виступить як молодший партнер Китаю, без доступу до західних капіталів, технологій і контактів, необхідних, щоб змінити своє падіння.

Але проблема Росії полягає не лише в Путіні. Хоча Путін культивує націоналізм у Росії — згідно з Тімоті Колтоном з Гарвардського університету, на недавній зустрічі дискусійного Валдайського клубу Путін назвав себе «найбільшим націоналістом» країни — він знайшов благодатний ґрунт для ріллі. Враховуючи, що інші фігури високого рівня, наприклад Дмитро Рогозін, який у жовтні минулого року схвалив книжку, що закликає до повернення Аляски, також, украй націоналістичні, наступником Путіна, ймовірно, не може бути ліберал. Недавнє вбивство колишнього заступника прем’єр-міністра й лідера опозиції Бориса Нємцова лише підсилює це припущення.

•  Таким чином, Росія, здається, приречена продовжувати своє падіння —  результат, що не має бути причиною для святкування на Заході. Країни в занепаді — що входили до складу Австро-Угорської імперії 1914 року —  як правило, стають менш схильними до ризику й таким чином набагато небезпечнішими. У будь-якому разі процвітаюча Росія може більше запропонувати міжнародному співтовариству в довгостроковій перспективі.

У той же час США і Європа стикаються з політичною дилемою. З одного боку, важливо протистояти виклику з боку Путіна фундаментальному принципу, що держави не повинні використовувати силу, порушувати територіальну цілісність одна одної. Хоча санкції навряд чи змінять статус Криму або приведуть до виведення російських солдатів з України, вони відстояли цей принцип, показуючи, що він не може бути безкарно порушений.

•  З другого боку, важливо не ізолювати Росію повністю, зважаючи на спільні інтереси з США і Європою, що відносяться до проблем ядерної безпеки й нерозповсюдження тероризму, космосу, Арктики, Ірану й Афганістану. Ніхто не виграє від нової холодної війни.

Погоджувати ці цілі буде нелегко, особливо з урахуванням кризи, що триває в Україні. На Мюнхенській конференції з безпеки в лютому багато американських сенаторів виступали за озброєння України — підхід, який може посилити ситуацію, враховуючи традиційне військове панування Путіна там. З німецькими лідерами, включаючи канцлера ФРН Ангелу Меркель, які проти такого підходу, переслідування цих цілей також розділило б Захід, укріпивши надалі позиції Путіна.

Інші на конференції стверджували, що Захід має змінити гру виключенням Росії з SWIFT, міжнародної системи проведення банківських платежів. Але критики вказують на те, що це завдасть збитків SWIFT і Заходу, чиї банки втратять сотні мільярдів доларів, які Росія на сьогоднішній день їм винна. Зі свого боку росіяни неофіційно попередили, що це буде «реальний ядерний варіант».

Розробка та впровадження стратегії стримує ревізіоністську поведінку Путіна, але в той же час, забезпечуючи довгострокове міжнародне зобов’язання Росії, є одним з найважливіших завдань, що стоять перед США і їхніми союзниками сьогодні. Наразі політичний консенсус виглядає необхідним, щоб підтримувати санкції, допомогти укріпити економіку України й надалі укріплювати НАТО (результат, на який Путін, поза сумнівом, не розраховував). Крім того, те, що відбувається, значною мірою залежить від Путіна.

Проект Синдикат для «Дня»

Джозеф С. НАЙ — американський політолог

Джозеф С. НАЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ