Про шантаж по-російськи
«З одного боку, РФ зазнає великих втрат від санкцій внаслідок своєї агресивної політики, а з другого — нарощує ядерний потенціал», — експерт
Нещодавно в Дипломатичній академії України відбулась конференція, організована Центром дослідження Росії, на якій дискутувалася тема: «Російський ядерний арсенал: міфи, реальні загрози та протидія їм».
У вступному слові екс-міністр зовнішніх справ України Володимир Огризко окреслив основний лейтмотив дискусії: «З одного боку, РФ зазнає великих втрат від санкцій внаслідок своєї агресивної політики, а з другого — нарощує ядерний потенціал». Учасники конференції погоджуються з тим, що економічний тиск і здоровий глузд збереження миру у світі не впливають на Кремль. Наприклад, в уряді РФ було запропоновано об’єднати так званий Фонд національного добробуту та Резервний фонд, в яких залишилось 45 млрд доларів і 60 млрд доларів, відповідно. Така невтішна для російської економіки картина начебто повинна була б примусити Путіна повернутися в бік Заходу й піти на поступки в питаннях «російської експансії».
Проте саме ядерна зброя, за словами Володимира Огризка, є засобом імперського шантажу, яким Росія прагне тиснути на Захід. Пригадалися слова російського політика Геннадія Бурбуліса, який наголошував на тому, що не варто спрощувати Росію до терміну «тероризм». Росія, на його переконання, перебуває в ширшій парадигмі імперського синдрому.
Загроза ядерної війни здається неймовірною, адже може поставити людство на межу самознищення. В такому ракурсі вже не до національних чи державних інтересів. Під загрозою опиниться життя на Землі з відповідними наслідками. Та не варто забувати, що, окрім стратегічної ядерної зброї, існує ще й тактична, яка у випадку з РФ орієнтована на дію в межах Європи. Україна цілком підпадає під фокус такого удару. Експерти зазначили, що, на жаль, вище військове керівництво України не бере до уваги аспект можливого застосування ядерного арсеналу у війні РФ проти України. Перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко вважає, що у журналістів та військових виникає паніка при уявленні наслідків можливого ядерного протистояння в дії. «Але у нас, українців, не багато опцій, — говорить Пристайко. — Ми або загинемо, або маємо боротись».
Директор Одеського центру з питань ядерної зброї Одеського національного університету імені. І.І. Мечникова Поліна Сіновець звернула увагу на еволюцію воєнної доктрини РФ. Саме з приходом Путіна 2000 року відбулись показові зміни до ВД, в якій застосування ядерної зброї передбачалось, «якщо існування РФ буде поставлене під загрозу». Вирішувати, чи існує така «загроза», має президент РФ, а сама вона, очевидно, містить дуже розмиті критерії. Застосування ядерної зброї передбачалось «у критичних для національної безпеки ситуаціях» за умов неефективності інших засобів. Функцією ядерної зброї було зазначено «деескалація конфлікту» та можливість її застосування в «регіональних конфліктах». Тобто вже тоді йшлося про регіональну війну, де головну роль із ядерної зброї має саме тактична. РФ на цей час є лідером збереження тактичної ядерної зброї, яка для країн Заходу є свого роду червоною лінією. 2014-го поріг можливостей використання ядерної зброї в російській оборонній доктрині зріс ще більше.
Кремлівський політолог Сергій Караганов 2014 року заявив, що Росія бореться «заради збереження територій, що вважаються життєво важливими для її виживання». Зрозуміло, що такими «територіями» РФ вважає сусідні країни і піклується про їхнє «збереження». В цьому контексті були пригадані слова Збігнєва Бжезінського, який стверджував, що Росія не може бути повноцінною західною імперією без України («Велика шахівниця», 1997 року). Інший політолог, онук Молотова, В’ячеслав Ніконов, вже цього року заявив: «Якщо Україна дозволить натівським або американським військам увійти до непідконтрольного Донбасу, Росія застосовуватиме ядерну зброю». Такі слова російських політологів, які начебто не є офіційною позицією Кремля, насправді є меседжами самого Путіна. В додаток учасники зустрічі пригадали слова Патріарха Кирила-Гундяєва про те, що для Росії ядерна зброя є «божим промислом». Був навіть вигаданий дивний термін «ядерне православ’я» для насичення цього фактора війни ідейним змістом. Таким чином, ядерна зброя в Росії є елементом самоідентифікації.
Член Експедиційної ради Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Юрій Бараш детально описав ядерний потенціал РФ і те, в якому стані він перебуває (його тактико-технічні характеристики). Зокрема на цей час, наприклад, озброєння ракетних військ стратегічного призначення РФ сягає 322 комплекси із 1078 боєзарядів. Строк експлуатації більшості з них закінчується лише в 2030 — 2040-х роках. Бараш зробив невтішний висновок: Росія нарощує ядерний арсенал і за багатьма аспектами наздогнало НАТО. Причому це нарощення вже по низці пунктів суперечить Договору СНВ-III, який був підписаний Дмитром Медведєвим і Бараком Обамою 2010 року. Закінчення дії Договору і питання його пролонгації постане 5 лютого 2021 року. Тоді перед РФ постане питання або скорочувати ядерні боєзаряди, або вийти з Договору, що безумовно поставить світ перед фактом чергової дестабілізації балансу сил.
Гість конференції із США президент «Потомак фаундейшн» — доктор Філіп Карбер — детально описав можливі сценарії використання РФ ядерної зброї та імовірність такого удару. На думку Карбера, багато чого в цьому плані буде залежати від позиції та поведінки президента США Дональда Трампа. На мапі видно, що РФ фактично взяло в «кільце» Україну, маючи «гарматне м’ясо» і резерв кадрових військових не лише в Донбасі, а й у в так званому Придністров’ї. Невтішною ситуація залишається й із півночі, тобто з Білорусі, керівництво якої співпрацює з Кремлем, при тому, що над ними самими нависає російська армада. Російська теорія так званої ядерної деескалації, на думку західних експертів, полягає в такому алгоритмі: демонстрація (мішені без населення), залякування-демонстрація (одиночні удари), залякування (групові удари для зміни балансу сил), залякування-відплата (удари через загрозу удару), відплата-залякування (масові удари для знищення ворога) і, зрештою, відплата (масові тактичні та стратегічні удари).
Видно, що для України 2014 рік був лише початком випробувань у сфері збройного захисту національних інтересів. Але й для світу Росія несе не меншу (хоч і відтерміновану) загрозу. Адже, враховуючи тенденцію нарощування Росією зброї Апокаліпсиса, окупаційні наміри Москви та використання ядерного озброєння звужується до амбіцій конкретних осіб і груп. Самі ж росіяни, схоже, схвально сприймають брязкання «Тополями» та «Іскандерами» нинішньої кремлівської влади.
