Щоб зробити розумний вибір, треба перш за все знати, без чого можна обійтися.
Іммануїл Кант, німецький мислитель, антрополог, письменник, педагог, родоначальник класичної філософії

Про систему (не)абсолютної влади

Національні збори КНР ухвалили рішення про зняття обмеження перебування на посаді голови партії
13 березня, 2018 - 10:01
ФОТО РЕЙТЕР

За часів Мао Цзедуна і особливо в період так званої культурної революції в Китаї була офіційна пісня «У морі не обійтися без керманича». Зрозуміло, що великим керманичем був сам Мао. Незмінність керівника ніби сама собою малася на увазі. Голова КНР і партійний керівник став уособленням усього. Є Мао — є Китай, тому tertium non datur — третього не дано. Нічого не нагадує у наших північних сусідів?

Проблемність для держави такого принципу влади чудово розумів Ден Сяопін, що прийшов на зміну Мао Цзедуну. Сам він і його близькі серйозно потерпіли за часів культурної революції, і, щоб уникнути повторення такого важкого минулого, Ден запровадив принцип двох термінів.

Генеральний секретар під час другого терміну починає готувати собі заміну і приблизно за два роки до закінчення свого правління номінує спадкоємця на з’їзді партії. Тут був, окрім того, принцип плавного переходу влади без звичних для таких процесів хитань і перегинів.

Система Дена працювала без збоїв ще донедавна, і ось все почало повертатися до тих вже далеких і дещо забутих часів. З подачі нинішнього керівника Китаю Сі Цзіньпіна внесено зміни до статуту партії з відмовою від принципу двох термінів. На черзі конституція, але це формальність. Тепер товариш Сі може обиратися за всієї умовності цього терміну стосовно сучасного Китаю необмежену кількість термінів і таким чином правити, скільки йому заманеться.

Цікаве обгрунтування відходу від системи Ден Сяопіна. Це та ж таки боротьба з корупцією і посиленням партійної дисципліни. Щодо першого — це окреме питання. Саме стрункість лав товаришів по партії є тим підмурівком, на якому буде побудовано правління головного китайського комуніста.

Інакше кажучи, партійна дисципліна і згуртованість передбачає відсутність будь-якої внутрішньої опозиції. Не лише в партії, а й у державі. Такими кампаніями постійно користувався Мао Цзедун. То виправлення стилю, то курс трьох червоних прапорів, то культурна революція. Поряд із великими кампаніями були дрібніші і не такі тривалі. Їх затівали саме тоді, коли визрівала якась опозиція і великий керманич починав відчувати загрози своєму правлінню.

Для народу і світу товариш Сі демонструє нещадну боротьбу з корупцією. Вона вельми показова і стосується буквально всіх чиновників і партійних функціонерів, аж до членів політбюро.

Годі й казати, корупція справді проникла у всі сфери державного і партійного організму. Боротьба з нею тривалий час декларували і практично не вели. Тепер Сі показує, що друзі також під мікроскопом закону, а партійні товариші відповідної комісії ЦК з дисципліни.

Показова так звана відвертість. Навіть найвищі посади не гарантують захисту. Навпаки, на самій горі і ймовірність вища, про що свідчать суворі вироки, зокрема колишнім членам політбюро.

Проте жодні показові суди, розстріли та інші вироки з цієї ж серії аж ніяк корупції не зменшили. Просто обсяг хабарів і відкатів зріс як плата за страх.

Виявляється, що перемогти корупцію не так просто, і тому народові і партійцям пояснили необхідність необмеженої в часі і просторі влади для генерального секретаря Сі. Хто ж за здорового глузду і твердої пам’яті виступатиме проти таких добрих намірів.

Одна проблема. Ніколи і в жодній країні корупцію перемогти силовими методами і тим паче авторитарними і тоталітарними не вдавалося. Голови злітали, а проблема залишалася.

Найімовірніше, зміцнення дисципліни і бойові дії проти корупціонерів буде використано для зміцнення особистої влади Сі Цзіньпіна. Серед розвінчаних корупціонерів виявилися ті, кого ще зовсім недавно серйозно розглядали як можливих спадкоємців Сі. Удару було завдано і по військовій верхівці, оскільки авторитарні правителі і диктатори завжди з підозрою ставляться до армії. Сі Цзіньпін чудово знає, що свого часу китайські генерали і маршали фактично сховали Ден Сяопіна на одній із військових баз і не видали його нишпоркам Мао Цзедуна. Судячи з того, що боротьба з корупцією ведеться широким фронтом, її зараз й надалі буде використано передусім як спосіб протистояння з політичним і кадровими противниками.

В одну річку з однаковим результатом двічі не увійдеш. Нинішній Китай дуже відрізняється від часів пізнього Мао Цзедуна. Наскільки успішним буде Сі Цзіньпін у реалізації своїх планів, покаже найближче майбутнє. Зрозуміло одне — до декларованої боротьби з корупцією все це має вельми віддалене відношення.

«ВЛАДА В КИТАЇ ВМІЄ КОРИСТУВАТИСЯ ВЛАСНИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ»

Андрій ГОНЧАРУК, китаєзнавець, експерт Національного інституту стратегічних досліджень:

— Китай — це країна, в якій ще тисячоліття тому вже було конфуціанське уявлення про владу, і ніколи в цій країні верховна влада ніким не обмежувалася. Імператор був сином неба і його влада була могутнішою за владу будь-якого монарха у світі. Її можна порівняти тільки з владою фараона в Стародавньому Єгипті. Але саме через те, що стільки років існувала така система влади, вона виробила обмеження всередині самої влади імператора.

Якщо звернутися до недавніх прикладів, то в XVII—XVIII ст. були такі імператори, як Кансі та його онук Цяньлун, які правили по 60 років. Навіть Єлизавета I не була при владі стільки, скільки ці імператори. Між іншим, Цяньлун відмовився від абсолютної влади імператора з поваги до свого діда, щоб не правити довше за нього. Ця система внутрішніх обмежень не робить перебування при владі будь-якого китайського керівника абсолютним.

Влада в Китаї вміє користуватися власними повноваженнями. Останні 40    років — це був унікальний період в історії Китаю, коли з подання Ден Сяопіна, щоб усунути негативні наслідки маоїзму, було запроваджено юридичне обмеження для перебування при владі голови КНР. Після цього відбулося чотири зміни поколінь і за ці роки країна настільки окріпла та розвинулась, що таке суто формальне обмеження стало непотрібним. Тому говорити про те, що знімаються якісь демократичні норми стосовно функціонування державної влади в Китаї — недоречно. Адже якщо ми подивимося на Західний світ, то демократії в Європі — тільки 400 років, а в США — 200 років. Державна влада в Китаї — це щонайменше три тисячі років. Не треба розглядати зміни в китайській владі через призму уявлень європейців і американців про те, що таке влада.

Треба нагадати, що попередник Сі Цзіньпіна — Ху Цзіньтао — сидів поруч з ним у президії XIX з’їзду КПК і на сесії Всекитайських зборів народних представників. А його попередник Цзян Цземінь так само сидів поруч із Сі Цзіньпіном, демонструючи тим самим, що йдеться не про концентрацію влади в одних руках, а йдеться про те, що подано абсолютно прозорий сигнал, направлений не на зовні, а перш за все на внутрішню ситуацію в Китаї, що ті зміни, які запроваджуються сьогодні при Сі Цзіньпіні, — надовго, що не можна буде пересидіти. До того боротьба з корупцією була все-таки кампанією, а сьогодні це політика.

Значно важливішими є ті речі, які внесені і в статут КПК, і в Конституцію, які стосуються відповідальності партії та влади перед народом. Зрозуміло, що західним ЗМІ зручніше говорити про формальні речі, але треба говорити про сутність явища. А суть полягає в тому, що створена система контролю за чиновниками найвищої ланки і всі вони будуть давати присягу китайському народу, коли вступатимуть на свої посади. Такого ще не було в історії. І таким чином відновлюється історична традиція, коли перебування чиновника на тій чи іншій посаді обмежується не формальними показниками і не контролем з боку вищої влади, а показниками ефективності та контролем з боку спеціальних органів, які за цим слідкуватимуть.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments