Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Прорив чи ілюзія прориву?

або Про віденську зустріч із придністровського врегулювання
5 грудня, 2017 - 09:55

Чергове засідання «Постійної наради з політичних питань у рамках переговорного процесу з придністровського врегулювання» у Відні, більш відоме як формат «5+2», не передбачала сенсацій. Адже, здавалося, що вже й без того Молдова та невизнана Придністровська Молдавська Республіка зробили значний крок назустріч, відкривши після кількох років суперечок міст через річку Дністер між селами Гура Бикулуй — Бичок. Австрія, яка закінчувала свій термін перебування на чолі ОБСЄ, могла б бути задоволеною: останній успіх у придністровському врегулюванні прийшовся на долю попередниці — Німеччини, якій вдалося в Берліні змусити сторони підписати протокол із певними зобов’язаннями.

Сенсації не відбулося, але з іншої причини. За два дні до зустрічі у Відні, 25 листопада в Бендерах політичні представники сторін  віце-прем’єр-міністр  Республіки Молдова Георге Белан з одного боку, та міністр закордонних справ ПМР Віталій Ігнатьєв, із другого, поставили свої підписи відразу під чотирма протоколами.

Такого ніхто не очікував. Розв’язано відразу чотири проблеми, які не вдавалося вирішити роками.

Слід нагадати, що формат «5+2» (Молдова та Придністров’я              — сторони переговорів, Україна, Росія, ОБСЄ — гаранти переговорного процесу, ЄС та США  — спостерігачі) працює з 2005 року. За дванадцять років неодноразово поставало питання — чи життєздатний цей формат. Однак альтернативи так і не вигадали.

Що за протоколи було підписано в Бендерах?

Перший стосується апостолювання (підтвердження юридичної сили) дипломів про освіту, що видають на Лівобережжі. Кишиневу не подобалося, що в назві Придністровського державного університету імені Тараса Шевченка існує поняття «державний», що свідчить про «державність» Придністров’я. Знайшли компроміс: англійською мовою в апостилі назву писатимуть як Transdniestrian Taras Shevchenko University, тобто ніяких State. 

Другий протокол врегульовував питання функціонування молдавських шкіл, де викладання відбувалося румунською мовою. Для розуміння проблеми: в Молдові державною є молдавська мова на основі латиниці. По суті це румунська мова, але з політичних причин у Конституції її назвали «молдовською». Нині на розгляді в парламенті Молдови законопроект щодо зміни назви, який отримав схвалення Конституційного суду. В Придністров’ї молдавська мова одна з «державних», але на кирилиці, як за радянських часів. Школи з румунською мовою навчання на теренах, контрольованих сепаратистами, фінансує Молдова, однак вони не раз ставали заручниками політики придністровської влади.

Третій протокол передбачає відновлення стаціонарного телефонного зв’язку та надання ліцензій та частот придністровському мобільному оператору «Інтердністерком». З 2006 року між двома берегами Дністра не існує прямого телефонного зв’язку, тарифи на дзвінки було завищено, «Інтердністерком» працює без молдавської ліцензії. Це, можливо, найважливіший із протоколів, оскільки сприятиме певному зближенню.

І, нарешті, останній четвертий протокол стосується доступу молдавських фермерів до сільгоспугідь, які містяться на території, підконтрольній ПМР.

П’ять питань протягом одного тижня, з яких два визначено в Берлінському протоколі.

Після такої прелюдії Віденська зустріч мала перетворитися радше на формальність, коли її учасникам доведеться лише затвердити досягнуті домовленості. Фактично так і вийшло. Щоправда, в підписаному протоколі зафіксована лише одна дата до кінця лютого 2018                р. сторони планують підписати угоду про нейтральні номерні знаки для придністровських автомобілів. Ці номери, в яких не буде ані символіки Молдови, ані символіки ПМР, дасть можливість придністровському автотранспорту виїжджати за кордон. Щоправда, машини з придністровськими номерами можна зустріти і в Україні. Свого часу вони виконували роль «євроблях».

Два інші питання, одне з яких стосується порушених Молдовою кримінальних справ проти придністровських чиновників, а друге — розробки механізму гарантій виконання домовленостей, планують вирішити протягом 2018 року. Термін дуже розпливчастий.

Але по завершенні Віденської зустрічі постало два питання — до чого це все приведе і завдяки, чому або кому стали можливі такі позитивні зрушення?

Деякі закордонні дипломати і молдовські політики встигли оголосити підписання бендерських протоколів проривом. Звісно, так і здається на тлі кількох років тупцювання на місці. Однак при більш ретельному погляді стає зрозумілим, що це не прорив, хоча й дуже серйозний крок.

Безумовно, поганий мир краще за добру свару, і діалог кращий за протистояння. Тому пошук компромісів можна тільки вітати.

Втім, зважаючи на всю серйозність кроків, вони не вирішують ключового питання — формування єдиного економічного, соціального, інформаційного та культурного простору. Більшість придністровських підприємств-експортерів зареєстровані в Молдові і здійснюють експорт товарів як молдовські підприємства. Цього домоглися за допомогою України, яка з 2006 року пропускає через кордон товари лише з законними молдовськими документами. Однак у Придністров’ї існує своя фінансово-валютна, банківська та фіскальна система.

Ніна Штанськи, колишній «міністр закордонних справ» ПМР та дружина екс-президента невизнаної республіки Євгена Шевчука, назвала підписання пакета угод «здачею країни». Проте питання про політичний статус Придністров’я поки що на порядку денному не стоїть, незважаючи на бажання молдовської сторони. Навпаки, придністровські лідери всіляко наголошують  на прагненні до незалежності та єднанні з Росією.

Чинний голова ОБСЄ Себастьян Курц заявив, що відкриття мосту Гура Бикулуй — Бичок найсуттєвіший прогрес у переговорах за останніх 10 років. Проте 2012 року теж говорили про прогрес. Тоді відбулося кілька зустрічей прем’єр-міністра Молдови Влада Філата та недавно обраного президента ПМР Євгена Шевчука, за результатами яких було підписано протокол про відновлення повноцінного вантажного залізничного сполучення територією Придністров’я. Відновили роботу експертні групи. Було тимчасово скасовано 100-відсоткове мито на молдовські товари, які завозили в ПМР. Євгеном Шевчуком було проголошено політику «малих кроків». «Романтичний період» дуже швидко закінчився, і наступило чергове охолодження. Тож гарантій, що після нинішніх кроків назустріч не наступить нова «холодна війна» між Молдовою та Придністров’ям, немає.

Тим паче що, як стверджують молдовські мас-медіа, нинішні домовленості є результатом переговорів двох олігархів — молдавського Влада Плахотнюка та придністровського Віктора Гушана. Перший є реальним лідером правлячої Демократичної партії і контролює парламент, уряд і судову систему, другий — власник найбільшого економічного агента Придністров’я — холдингу «Шериф» і також контролює парламент, уряд і президента невизнаної ПМР. Усе представляють так, нібито олігархи, втомившись від суперечок і захищаючи власні бізнес-інтереси, вирішили піти один одному назустріч. У принципі дивного в цьому нічого немає. Кажуть, що навіть у часи погіршення, коли президенти Молдови та ПМР Володимир Воронін та Ігор Смирнов відмовлялися зустрічатися один з одним, їхні сини мали ділові відносини.

Для Плахотнюка підписання протоколів — ще один плюс у очах як Євросоюзу, який критикує правлячий молдовський режим за корумпованість, так і Росії. В усякому разі Москва, яка тримає руку на пульсі придністровських проблем, не заперечувала проти підписання протоколів. У програші знову чинний президент Молдови Ігор Додон, який оголосив придністровське врегулювання одним із своїх пріоритетів. Однак за рік перебування при владі, Додон так і не досяг жодних успіхів на цьому тлі.

Але залежність політичного врегулювання від волі та позицій двох людей робить досягнення не зовсім певними. 2018 року головування в ОБСЄ перейде до Італії, і невідомо, чи буде придністровське врегулювання серед пріоритетів цієї країни.

Артем ФИЛИПЕНКО, політичний експерт, Одеса
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments