Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?
Михайло Коцюбинський, український письменник

Росія: «соціологічний діагноз»

«Народ зомбоящика» проти «нації інтернету»?
11 квітня, 2017 - 10:02
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Росія — батьківщина не тільки слонів, а й парадоксів. Воістину, «Росію розум не збагне, аршин загальний не обмірить». Бо ж — вдумаймося! — попри те, що сьогодні, за щойно опублікованими даними Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦИОМ), частка інтернет-користувачів у країні досягла 75% загальної кількості населення, тільки для його чверті (27%) повне відключення Всесвітньої Мережі стало б серйозною подією. А за даними іншого цьогорічного ж опитування, так само 27% респондентів використовують переважно інтернет (включно з інформаційними сайтами, соціальними мережами та блогами) для пошуку новин. Натомість більшість росіян — 57% — як основне джерело новин використовують телебачення.

При цьому гіпотетична ситуація повного зникнення інтернету не викличе паніки серед населення: 47% опитаних росіян сказали, що в цьому випадку в їхньому житті нічого не зміниться, 26% — що вплив буде вкрай слабким. Відключення інтернету стане серйозною подією, як уже зазначалося, тільки для 27% респондентів: 22% зізналися, що їхнє життя суттєво зміниться, проте вони зможуть пристосуватися, і лише 5% — що вони не уявляють свою повсякденність без можливості вийти в Мережу (серед 18—24-річних останню відповідь дали 10%, серед москвичів і петербуржців — 11% опитаних). І це попри те, що середній час користування інтернетом у Росії становить 9 років; як бачимо, потреби в доступі до Всесвітньої мережі, до її неосяжних джерел інформації та можливостей спілкування ці роки у двох третин користувачів не сформували. Мовляв, нічого страшного, якщо інтернет нам відімкнуть...

Іншими словами, попри те, що чимало росіян регулярно використовує можливості інтернету (для спілкування з друзями і близькими 64%, для розваг 54%, для самоосвіти 49%, для здійснення банківських операцій 46%, для купівлі товарів і послуг 34%), реально Росія залишається країною, лише частково, поверхнево включеною в глобальне інформаційне суспільство з його опціями. Росіяни у своїй більшості не хочуть і не можуть самостійно працювати з інформацією, перевіряти її, дошукуватися до коренів проблем, а в підсумку — діяти на власний розсуд. Їм зручніше та звичніше жити за приписами, які дає телебачення, насамперед його «кремлівські канали». Так, телепередачі центральних каналів залишаються в лідерах рейтингу довіри до мас-медіа: три чверті росіян (75%) їм вірить. Показник регіонального ТБ нижчий (65%). Інші ж мас-медіа викликають довіру менш, ніж у половини опитаних, а абсолютними аутсайдерами є зарубіжні телепередачі, газети, журнали тощо: їм довіряє лише 15% росіян. При цьому група тих, хто довіряє «традиційним ЗМІ» (передусім телебаченню) практично не вірить «новим медіа» (інтернет, зарубіжні ЗМІ), в той час, як група тих, хто довіряє «новим ЗМІ» за певних умов (легко здогадатися, яких), готова вірити і традиційним.

Що ж, знаючи цей «соціологічний діагноз», перестаєш дивуватися, чого це вже двічі (наприкінці 2014-го та на зламі 2015—2016 років) у моменти помітного падіння курсу рубля росіяни кидалися скуповувати саме телевізори — по дві-три штуки, — а не комп’ютери чи смартфони. Дійшло до того, що перший заступник голови Центробанку РФ Сергій Швецов змушений був закликати співвітчизників не купувати по кілька телевізорів, а подумати про більш економічно доцільне вкладення своїх коштів. Але ж економічна доцільність у країні з домінуванням міфологічної свідомості (сформованої за допомогою телебачення) — це щось незрозуміле для більшості населення; куди більш доцільним носіям такої свідомості видається купівля ще кількох сакральних предметів, як-от телевізорів, через які до них звертається сам Путін і без яких вони ніколи б не дізналися правду про світ, в якому живуть...

Що ж, знаний російський журналіст й автор «Дня» Ігор Яковенко мав рацію, пишучи, що «в Росії вже досить давно паралельно існують два народи: той, у кого замість голови телевізор, і той, хто живе і спілкується в інтернеті». Так само слушно він зазначив з приводу нещодавніх акцій протесту: «Поки інтернет-народ жив лише в інтернеті, його існування можна було не помічати. Але коли невелика частина цього народу 26.03.2017 вийшла на вулиці, не помічати наявність у країні цього народу стало важко і небезпечно». Справді небезпечно, передусім для влади. Тим більше, що є пряма кореляція між кількістю юних учасників акцій протесту та кількістю молодих користувачів, які не уявляють життя без інтернету, тобто без майже вільного доступу до Всесвітньої інформаційної та комунікаційної мережі («майже» — бо ж у Росії все поширенішою стає практика блокування «неправильних» сайтів).

Але констатація цих фактів усе ж не дає підстав для надто великого оптимізму: по-перше, і серед активних юзерів наявна певна кількість дурнів і «кремлеботів», подруге, надто мала серед росіян частка тих, хто ментально живе у сучасному світі, а не в часи Сталіна — Брежнєва. А це означає, що ідолопоклонники «зомбоящика» (а це, нагадаю, три чверті росіян) домінують і домінуватимуть у сусідній із нами державі невизначений (але значний) час і радісно підтримуватимуть усі безумні дії Кремля.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments