Вся історія України — це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад.
Олег Ольжич, український поет, археолог і політичний діяч

«...Тут була громадянська війна»

В Азербайджані 15 червня 1993 р. вважають Днем національного порятунку
13 червня, 2017 - 11:23

Розпад СРСР у другій половині 1991 року відбувався важко у країнах Південного Кавказу. Між Азербайджаном та Вірменією йшла фактична війна, і це спричиняло внутрішні труднощі. Додамо до цього подвійну позицію Москви, яка  так чи інакше прагнула ускладнити формування нових пострадянських держав.

Улітку 1993 року в Азербайджані склалася вкрай складна внутрішньополітична ситуація, що загрожувало руйнуванням держави, яка щойно відновила свою незалежність.

Період правління Народного фронту Азербайджану на чолі з президентом Абульфазом Ельчибеєм припав на серію військових поразок у Нагірному Карабаху та в районах довкола нього, а також на економічне та фінансове становище, яке ускладнювалося. Цим скористалися сили всередині країни, що перейшли до відкритої військової конфронтації з Баку.

Наприкінці травня 1993 року почався заколот, яким керував полковник Сурет Гусейнов. Його частини розпочали рух на столицю і на початку червня підійшли до неї. В обстановці серйозної політичної кризи, тоді голова Верховного меджлісу Нахічевані, Гейдар Алієв прибув до Баку і спробував вирішити її, але Гусейнову і президентові Ельчибею домовитися не вдалося.

Далі головою парламенту Азербайджану був обраний Гейдар Алієв. Це сталося 15 червня 1993 року. Про ступінь серйозності ситуації пізніше згадував Гейдар Алієв. «...Тут була громадянська війна, один в одного стріляли. У кожного був свій озброєний загін. Аби навести лад, мені знадобилося два з половиною роки...» Постановою міллі-меджлісу 24 липня Алієв розпочав здійснювати повноваження президента Азербайджанської Республіки.

На цьому випробування азербайджанської державності не закінчилися.

Кризу активізував полковник азербайджанської армії Алікрам Гумбатов. Виступаючи 21 червня по Ленкоранському телебаченню, він оголосив про створення Талиш-Муганської автономної республіки. Було очевидним, що заколот направлений проти призначення Алієва на посаду президента.

Проте дуже скоро стало зрозуміло, що заколот видихається. Жодного загострення відносин між азербайджанцями і талишами — іраномовний народ, що проживає в Азербайджані й Ірані, — не було помічено. Більш того, не дивлячись на гучні заяви Гумбатова, жодної підтримки бунтівне формування не отримало. Наприкінці серпня перед будівлею міськвиконкому в Ленкорані зібралися люди з протестом проти діяльності Гумбатова. Останньому довелося переховуватися. Заколот остаточно провалився.

Головну роль у консолідації азербайджанської держави, що почалася зіграв Гейдар Алієв. Саме тому на президентських виборах, які відбулися 3 жовтня 1993 року, Гейдар Алієв отримав 98,8 % голосів.

Не зважаючи на настільки однозначну підтримку населення, внутрішньополітична ситуація залишалася складною. Сурет Гусейнов на посаді прем’єр-міністра спробував знову перехопити владу, але програв. Ніхто його не підтримав. Були й інші спроби збройних виступів, але всі вони були приречені.

Політична нестабільність підживлялася військовими діями, які продовжувалися через Нагірний Карабах. У травні 1994 року була підписана в Бішкеку угода про припинення вогню, яка формально діє до теперішнього часу. При цьому напруженість на лінії розмежування залишається високою.

Припинення військових дій і дозволило Алієву зосередитися на вирішенні невідкладних економічних проблем. Уже 20 вересня 1994 року був укладений Контракт сторіччя з найбільшими світовими нафтогазовими корпораціями на розробку родовища Азері-Чираг-Гюнешлі в азербайджанському секторі Каспійського моря. Це забезпечило основу для залучення іноземних інвестицій, розвитку промисловості та сільського господарства. Зараз це виглядає смішно, але до середини 1990-х років Азербайджан купував газ у Росії.

За ініціативою Алієва в конституції Азербайджану була скасована державна монополія на землю і визнавалося право приватної власності на неї.

Завдяки таким заходам до кінця 1990-х років удалося  стабілізувати внутрішньополітичне становище в країні та забезпечити відносно тривале економічне зростання.

Відповідно до постанови парламенту дата 15 червня 1993 року оголошена Днем національного порятунку азербайджанського народу. 1998 року вона отримала статус державного свята.

Азербайджан, як і Україна, став об’єктом зовнішньої агресії. Частина території окупована, і перспективи мирного врегулювання конфлікту довкола Нагірного Карабаху, як звільнення захоплених земель, залишаються проблематичними.

Україна завжди підтримувала територіальну цілісність Азербайджану. Баку завжди виступав у міжнародних організаціях на стороні нашої країни. Все це створює хорошу основу для подальшого розвитку плідних двосторонніх взаємин.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments