Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

У пошуках рішень сирійського ендшпілю

або Чому Путін несподівано захотів поговорити з європейцями про долю сирійських біженців
28 серпня, 2018 - 10:39
Карл БІЛЬДТ, міністр закордонних справ Швеції (2006—2014 рр.) / ФОТО РЕЙТЕР

Після підозріло несподіваного преображення президент Росії Володимир Путін заявляє тепер, що занепокоєний долею мільйонів біженців, які рятувалися від кривавої бійні в Сирії. На нещодавній зустрічі з канцлером Німеччини Ангелою Меркель він висловив надію, що Євросоюз допоможе відновленню Сирії з тим, щоб люди, які були змушені залишити країну, могли почати повертатися додому. Ту ж саму ідею останніми тижнями транслюють російські дипломати в європейських столицях.

Так, справді, зараз, коли режим Башара Асада відновив контроль над більшою частиною території країни, громадянська війна в Сирії явно завершується. Але такий результат не був неминучим. Навпаки в якийсь момент сирійська армія була дуже близька до повного розгрому. Лише завдяки критично важливій допомозі бойовиків, підтримуваних Іраном, і російській підтримці з повітря Асад зумів розвернути ситуацію на свою користь.

Тим часом американські зусилля щодо створення «помірної» озброєної опозиції принесли мало результатів, якщо не враховувати передачу Курдським загонам народної самооборони (YPG), відгалуження Робочої партії Курдистану, контролю над територією, що примикає до турецького кордону, в північній Сирії. Залишилося тільки знищити анклав «Ан-Нусри», що зберігається в Ідлібі, і допомогти укладенню того чи іншого договору між YPG та Асадом.

Асад зберіг владу страшною ціною. Більша половина сирійського населення була змушена залишити свої оселі, багато хто втік у сусідні країни чи Європу. Значна частина сирійської інфраструктури — від житлових кварталів до лікарень — лежить у руїнах. Чи треба говорити, що економіка країни розвалена. Це стало прямим наслідком конфлікту і санкцій, введених у рамках проваленої спроби змусити Асада до політичного урегулювання.

Жодна інша країна за останні півстоліття не зазнала таких серйозних втрат як за кількістю людських життів, так і за рівнем фізичного руйнування. Не може бути жодних сумнівів у тому, що відповідальність за цю трагедію лежить на режимі Асада і його російських та іранських спонсорах. Вони, звичайно, заявлятимуть, що боролися з тероризмом, нібито це вибачає їхні нерозбірливі методи і безвідповідальну зневагу до життів цивільного населення. Але майбутні покоління пам’ятатимуть справжнє джерело терору, що спустошував Левант упродовж останніх семи років.

Оцінки витрат на відновлення Сирії сильно варіюються. Світовий банк у дослідженні 2017 року називав суму в розмірі близько $225 млрд; згідно з більш свіжими оцінками, загальна сума буде ближчою до $400 млрд; інші ж очікують, що вона досягне $1 трлн. І тут навіть не враховуються людські втрати цієї війни.

З путінської атаки чарівливістю на Європу стає зрозуміло, що у Росії немає намірів оплачувати хоча б невелику частину цього рахунку. Очевидно, Кремль не почувається зобов’язаним відновлювати зруйновані його бомбами міста і джерела існування людей.

США теж не надто рвуться допомагати. Буквально минулого тижня адміністрація Трампа скасувала програму (розміром у $230 млн) щодо фінансування реконструкції Ракки й інших територій, звільнених від ІДІЛ. Адміністрація сподівається, що оплачуватиме ці рахунки замість неї Саудівська Аравія. Якщо в цьому кроці і є якась мудрість, її ще належить побачити.

Оскільки США дали задній хід, стає зрозуміло, чому Путін раптово захотів поговорити з європейцями про долю сирійських біженців. Вони не хвилювали Путіна раніше, коли його бомби падали на їхні будинки, примушуючи тікати. А тепер, захотівши, щоб Європа надала фінансову допомогу Асаду, він виявив у собі певне відчуття співчування.

Проте невідомо, чи хоче взагалі Асад повернення сирійських біженців. Він, очевидно, готовий скористатися ситуацією, аби переробити етнічний і політичний склад країни, зробивши її безпечнішою для власної міноритарної секти — алавітів. Звідси й новий закон, який дає біженцям лише один рік на те, щоб пред’явити права на свою власність, перш ніж держава забере її собі; так само, як і інші бюрократичні вимоги, які виглядають вигаданими для того, щоб дати можливість сирійській владі відмовляти у зворотному в’їзді будь-кому, хто їй не подобається.

Крім того, Асад прямо заявив, що не запрошує європейські компанії допомагати у відновленні країни, а перевага повинна віддаватися російським фірмам. Ясно, що його режим готується покласти в кишеню будь-яку фінансову допомогу, виділену на відновлення Сирії, яка опиниться у нього на шляху. За всіма цими причинами останнє, що слід робити європейцям, — надавати гроші безпосередньо Асаду. Набагато кращий варіант — запропонувати пряму фінансову підтримку приватним особам або сім’ям, які готові і можуть повернутися до своєї країни.

Водночас ЄС не слід скасовувати санкції до тих пір, поки не буде досягнуто переконливого політичного урегулювання між режимом і опозиційними силами. Питання в тому, чи можливе взагалі таке урегулювання. Поки що всі реалістичні пропозиції торпедувалися через наполегливу вимогу Асада, що він повинен залишатися при владі.

Асаду варто згадати, що він править нині уламками країни. Навіть коли гармати замовкнуть, його режим не буде в безпеці. Нездатність відродити Сирію зробить його уразливим, як це вже відбулося вісім років тому, коли він відмовився проводити політичні реформи. Європа не зацікавлена в порятунку Асада від цієї дилеми. Надання допомоги Сирії має бути відкладене до досягнення справжнього політичного урегулювання. Після всіх руйнувань, завданих режимом Асада, іншого шляху вперед немає.

Проект Синдикат для «Дня»

Карл БІЛЬДТ, міністр закордонних справ Швеції (2006—2014 рр.)

Карл БІЛЬДТ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments