Відновлення світового порядку

Спровоковане Росією насильство повернулося в Україну. «Ісламська держава» продовжує свої криваві територіальні завоювання. Оскільки насильницькі конфлікти і кризи активізувалися в усьому світі, починаючи від Африки до Азії, то стає дуже очевидно, що більше немає гаранта порядку — ні міжнародного права або навіть світового гегемона — якого б країни (і потенційні державотворці) вважали законним і таким, що заслуговує довіри.

Розробка стратегії відновлення порядку вимагає розуміння складних рушійних сил сьогоднішніх тріщин. І найкраще місце, з якого можна почати, це доля чотирьох великих імперій.

І ця історія починається 1923 року з розпадом Османської імперії, яка у вік свого розквіту, в ХVI і XVII, століттях контролювала більшість Південно-Східної Європи, Західної Азії та Північної Африки. Майже сім десятиліть по тому настав розпад Радянського Союзу, за яким послідувало відродження китайської імперії, яка має за мету трансформувати свій економічний успіх у геополітичний вплив.

І нарешті, найголовніше: вплив Сполучених Штатів, які Реймон Арон назвав «Імперською Республікою», зменшується. Зрештою, саме Сполучені Штати організували і підтримали після 1945 року багатосторонні установи — Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, зокрема для підтримки глобальної стабільності. Неспроможність цієї системи адаптуватися до мінливих геополітичних та економічних реалій порушила серйозні питання щодо її законності.

І тепер, коли світ менше поділений на «імперії», на світовій арені множиться кількість акторів (враховуючи багатьох нефункціональних). Причому ця тенденція приводиться в дію за допомогою поняття, що ідентичність і національний суверенітет нерозривно пов’язані між собою. Після деколонізації Африки широко критикували поширення держав — у тому числі тих, які вважали «штучними», через розпалювання напруги і нестабільності на досі крихкому континенті. Подібне явище може тепер відбутися в глобальному масштабі.

Ще одним чинником, що сприяє зростанню безладу, є стрімке зростання нерівності. В умовах глобалізації розрив між багатими і бідними — як всередині, так і між країнами — дуже зріс, зменшуючи відчуття єдності мети, що так важливо для легітимної міжнародної системи. Як можна говорити про «загальне благо», коли дуже невелика група людей має так багато, а величезна кількість людей — так мало?

На цьому тлі, безсумнівно, буде надзвичайно важко створити міжнародний порядок, який закладе необхідний баланс між легітимністю і владою. Для вирішення цього завдання можна виділити три потенційні підходи.

Перший підхід передбачає переосмислення міжнародного порядку, який має краще відображати геополітичні реалії. Після Другої світової війни виник біполярний світовий порядок з домінуванням США і Радянського Союзу. Коли розпався Радянський Союз, світ став однополярним на чолі зі США як єдиною наддержавою. Але в останнє десятиліття, коли США відійшли від свого глобального лідерства, жодна інша країна не змогла заповнити цю порожнечу, залишивши систему вразливою до нестабільності.

Очевидно, що інша потужна держава повинна допомогти США підтримувати глобальну стабільність і сприяти багатосторонньому співробітництву. Європейський Союз, який погруз у кризі, не готовий до цієї ролі. Росії не тільки не бракує ресурсів, щоб посісти таку позицію; вона ще й зарекомендувала себе головним творцем безладу. А країни, що розвиваються, як-от Бразилія та Індія, а також розвинені країни, такі, як Японія, є великими регіональними державами, але їм ще належить виробити глобальне мислення.

Насправді єдина країна має ресурси та амбіції, щоб разом із США діяти як світовий лідер, це — Китай. Принаймні такий очевидний висновок можна зробити. Разом ці країни можуть надати новий імпульс міжнародній системі, щоб вона була краще спроможною зупинити хвилю хаосу і насильства.

Звичайно, створення такого біполярного світового порядку не стане панацеєю. Незважаючи на відносне зменшення впливу, США як і раніше володіють важливими структурними перевагами перед Китаєм, що стосуються інновацій та цінностей, не кажучи вже про набагато більші енергетичні ресурси. В результаті новий порядок буде дещо однобоким. Проте визнання Китаю як справжньої світової держави змусило б США змиритися з  падінням свого домінування і примусило б лідерів Китаю визнати свої міжнародні зобов’язання.

Другий підхід щодо відновлення міжнародної системи полягає у зміцненні цінностей, які лежать в його основі. Наприкінці XVIII століття Жан-Жак Руссо був переконаний, що відсутність демократії в Європі становить одну з головних причин війни. Сьогодні виглядає так, що нам не вистачає верховенства закону.

Динаміка проста. Звичайні громадяни, спостерігаючи за тим, як багаті ставали багатшими (часто прямою або побічною допомогою корумпованих урядів), стають все більш розчарованими. Для того щоб заспокоїти народні виступи, багато урядів вдаються до націоналізму, часто в найбільш реваншистській формі, звинувачуючи якогось зовнішнього ворога, скажімо, західні країни, які ввели санкції проти Росії — у проблемах своїх громадян. Міжнародній системі, яка ефективно втілює в життя верховенство закону, доведеться пройти довгий шлях, щоб пом’якшити таку поведінку, яка спричиняє конфлікти.

Третій підхід полягає в переоцінці функціонування багатосторонніх інститутів. Зокрема, найкращий спосіб подолати параліч у Раді Безпеки ООН — це передача деяких важливих рішень більш неформальній установі, як-от G20, склад якої хоча й далекий від ідеалу, але є більш представницьким у сьогоднішній геополітичній динаміці.

Усі ці три підходи — не єдині варіанти, які можуть використати глобальні лідери для реформування міжнародної системи. Але один підхід, який вони не повинні вибирати, — це нічого не робити, хіба що вони готові миритися з подальшою ерозією світового порядку і разом з тим подальшим падінням в хаос і насильство.

Проект Синдикат для «Дня», переклад Миколи СІРУКА, «День»

Домінік МУАЗІ — старший радник Французького інституту міжнародних відносин (IFRI) та професор в Інституті політичних досліджень у Парижі (Sciences Po). Автор книжки «Геополітика емоцій: як культура, страх, приниження та надія змінюють світ».