Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, правозахисник,

Євроатлантичний розворот Чорногорії

Про втрату російського впливу на Балкани
6 липня, 2015 - 17:35
Чорногорія
ФОТО REUTERS

Попри те, що в українських дипломатичних колах не вважають Балкани в цілому і Чорногорію зокрема скільки-небудь значимим регіоном, це не зовсім так. Точніше, зовсім не так. Балканські події мають прямий вплив на поведінку Росії.

Майбутня євроатлантична інтеграція Чорногорії — якщо вона все ж станеться — не мине без наслідків для України.

З моменту виходу 2003 року російських «миротворців» із захопленого 1999 року аеропорту в столиці Косова Приштині вплив Росії на Балканах незмінно скорочується.

Проголошення Косова незалежною державою було найбільш значимими в цілій черзі поразок і невдач.

Відділення Чорногорії від Сербії шляхом проведення референдуму було сигналом такого ж порядку, проте тоді, дев’ять років тому, Росія цього не усвідомила.

Серйозні проблеми в чорногорсько-російських стосунках вперше виникли два роки тому, коли Чорногорія відмовилася будувати військово-морську базу Росії. (Росіянам потрібна була заміна порту, що містився в охопленій війною Сирії). За офіційною версією — пропозицію Москви навіть не обговорювали.

Далі — більше.

Навесні 2014 року, після анексії Криму, Чорногорія ввела санкції разом з усіма європейськими країнами — як країна-кандидат на вступ до Євросоюзу.

Нинішнього року президент Чорногорії Філіп Вуянович відмовився відзначати День Перемоги в Москві і залишився святкувати в Подгориці.

І найнеприємніше для Кремля — вже цього року Чорногорія чекає офіційного запрошення в НАТО. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг передбачає, що Чорногорія отримає офіційне запрошення в грудні 2015 року.

Складається враження, що до нинішнього чорногорського розвороту у бік євроатлантичної інтеграції в Кремлі виявилися не готові. А коли нарешті усвідомили цю проблему — з’ясувалося, що відкривати повноцінний дипломатичний і ідеологічний «холодний» фронт на додаток до «гарячої точки» на сході України сил не вистачає.

ВІДЛУННЯ БОМБАРДУВАНЬ

В цілому підтримка вступу до НАТО складає в Чорногорії, за різними даним, від 41,6% до 47% (перша цифра — дані опитування Damar, проведеного з 8 по 14 червня 2015 року, друга — агентства «IPSOS — Стратегічний маркетинг» — опитування проводилося з 4 по 11 червня 2015 року).

Водночас від 39,7% до 41% чорногорців, які мають право голосу, проти вступу до Альянсу.

Громадяни Чорногорії, які не підтримують вступ країни до Північноатлантичного альянсу, найчастіше вважають так тому, що «НАТО бомбардувало Сербію і Чорногорію». За даними Damar, таку думку має майже половина налаштованих проти Альянсу респондентів — 45,4%. Як відомо, під час бойових дій в колишній Югославії НАТО здійснило бомбардування декількох об’єктів на території нинішньої Чорногорії. Це бази ЮНА (Югославської народної армії) на півострові Луштиця і в Данилов-Граді, військовий аеродром югославських ВПС біля Подгориці, радари на узбережжі, міст у селі Муріно в общині Плав на півночі країни.

Чорногорські політичні сили, що виступають проти членства в НАТО і просувають ідею нейтральності або дружби з Росією — це партія «Демос» (лідер Міодраг Лекич), партія Нова сербська демократія (Андрій Мандич), Рух за нейтралітет Чорногорії (Мазко Мілачич). Є медіа, що дотримуються таких же поглядів (газета «Дан»). Є громадська ініціатива Ne u NATO («Не у НАТО»).

Круглі столи в регіонах, прес-конференції, участь у ток-шоу на телебаченні, білборди, графіті — ось основні форми антинатовської агітації. Що стосується акцій протесту, то через раз до військових кораблів НАТО, які час від часу заходять в порти Чорногорії, може вийти невеликий пікет. Або на святкуванні річниці НАТО в Подгориці кілька осіб можуть постояти з плакатами. На цьому протестні активності вичерпуються.

Найбільш послідовними і непримиренними противниками НАТО є священики Сербської православної церкви — найпопулярнішої в Чорногорії. «Не можна забути злочини, які НАТО вчинило щодо безневинного населення Чорногорії», — ось цитата з недавньої заяви одного з ієрархів Чорногорської митрополії Сербської Православної Церкви, єпископа Іоанікія.

Під час свого візиту в Подгорицю 11 червня Єнс Столтенберг висловив співчуття з приводу загибелі цивільних осіб під час бомбардувань Альянсом Югославії. «Мені дуже прикро, що так сталося. Хочу висловити співчуття сім’ям усіх тих, хто втратив близьких 1999 року», — сказав він під час прес-конференції після зустрічі з чорногорським прем’єр-міністр Міло Джукановичем. Він став першим генсеком НАТО, який зробив таку заяву.

ЖИТТЄВО ВАЖЛИВЕ РІШЕННЯ

Як головні промоутери вступу в НАТО виступають уряд на чолі з Міло Джукановичем (голова правлячої Демократичної партії соціалістів), спікер парламенту Ранко Кривокапич (лідер Соціал-демократичної партії), керівник партії «Позитивна Чорногорія» Дарко Пайович, державні ЗМІ, громадські організації (Атлантичний союз Чорногорії, ALFA Centar).

Ключовий для Чорногорії мотив вступу до Альянсу — самозбереження і забезпечення міцного миру в регіоні.

За даними соціологічного дослідження агентства Damar, проведеного з 8 по 14 червня 2015 року, прибічники членства Чорногорії в НАТО найважливішим вважають те, що «НАТО гарантуватиме збереження суверенітету Чорногорії» (так вважають 37,4% респондента) і «НАТО гарантуватиме, що на Балканах не повториться кровопролиття» (33,1%).

Приводи для занепокоєння в Чорногорії є. Територіальні претензії сусідів до Чорногорії — звичайна справа.

Депутати в Боснії і Герцеговині заявили про претензії БіГ на чорногорську місцевість Суторіна в Боко-Которській бухті. Якоїсь миті розбіжності між двома країнами досягли такої напруги, що Президент Чорногорії наклав вето на відправку посла в сусідню державу. Врешті-решт, конфлікт було врегульовано, але не розв’язано повністю. Чорногорський посол вирушив до Боснії і Герцеговини, проте політичні сили і громадські організації Боснії і Герцеговини продовжують говорити про обґрунтованість територіальних претензій і заявляють про необхідність звертатися до міжнародних судів. До своїх територіальних претензій боснійці додали ще один район — на півночі Чорногорії. І хоча жодних юридично зобов’язуючих рішень влада БіГ не ухвалювала, тема продовжує залишатися актуальною.

Складніша ситуація з чорногорсько-косовським кордоном.

У березні 2014 року демаркацію кордону між двома країнами було офіційно завершено. Проте 26 червня цього року парламент Республіки Косово ухвалив резолюцію з вимогою змінити кордон з Чорногорією. До того місцеві жителі косовських прикордонних сіл провели декілька акцій протесту, стверджуючи, що Чорногорія зайшла на 40 км углиб території Косова і тепер вони не можуть користуватися своїм майном, яке опинилося на чорногорському боці.

Прийнята резолюція косовського парламенту пропонує при визначенні кордонів зважати на Конституцію СФРЮ 1974 року, згідно з якою територія колишнього Сербського автономного краю Косово включала спірну ділянку.

Проект рішення, запропонований представником партії Альянс за майбутнє Косова, підтримала абсолютна більшість депутатів — 72, і тільки дев’ять парламентарів — від сербських партій — були проти. Таким чином наміри косовської влади цілком серйозні.

Проблемною зоною є і морський шельф.

Кордон на морем і суші між Хорватією і Чорногорією проходить по тимчасовій лінії розмежування, позначеній на мапі на початку 2000-х. Приналежність територій була визначена під час переговорів з мирного врегулювання збройного конфлікту в районі Дубровник — півострів Превлака.

Не всі ділянки морського кордону є беззаперечними, і це питання періодично загострюється. Так Чорногорія офіційно заявляла протест у зв’язку з початком проведення Хорватією розвідки родовищ нафти і газу на спірній ділянці шельфу. А Хорватія настільки була не згодна з маршрутом прокладення електричного кабелю з Італії до Чорногорії дном моря, що італійській компанії довелося прокладати комунікації в обхід спірних ділянок. Це призвело до значного подорожчання проекту і затримки з його стартом.

Якщо ж говорити про глобальніші проблеми, то досить буде нагадати, що сусідами Чорногорії є Сербія і Албанія. Проекти і «Великої Сербії», і «Великої Албанії» обов’язково включають у себе Чорногорію.

Вступ в НАТО, як очікується, якщо і не зніме всі питання, то принаймні полегшить діалог Чорногорії з сусідами.

ПРАКТИКА ВІРОГІДНОСТІ

Пам’ять про минулу війну і бажання уникнути нових воєн — ось дві мотивації, що лежать в основі ставлення Чорногорії до вступу в НАТО. Саме співвідношення цих переконань в масовій свідомості і розв’яже зрештою питання, чи стане Чорногорія повноцінним членом Північноатлантичного альянсу чи піде шляхом компромісів і багатовекторності.

Можна упевнено говорити про те, що найближчими місяцями російські дипломати, політтехнологи і агенти постараються підсилити свою роботу з протидії планам розширення НАТО. Маленьку балканську країну в цій ситуації рятує лише одне — Росія вже ослаблена війною в Україні і міжнародними санкціями, пов’язаними з українськими подіями. Сил і засобів для спеціальних операцій в інших регіонах світу залишається з кожним днем все менше.

У цій ситуації Кремль дуже розраховує на Сербію. Проте керівництво цієї країни вибрало тактику дружби з усіма. У травні Президент Сербії брав участь у святкуваннях у Москві з нагоди Дня Перемоги, а сербські військові марширували за Червоною площею. Проте незадовго до цього, в березні, Сербія підписала Індивідуальний план партнерства (IPAP) з НАТО. А в квітні країна приєдналася до Механізму цивільної оборони ЄС.

Якщо Чорногорії вдасться отримати запрошення в НАТО і реальну можливість стати членом Альянсу, це стане другим за важливістю успіхом команди Джукановича після позитивних результатів референдуму про проголошення незалежності країни в травні 2006 року.

Такий хід подій стане відчутним ударом для зовнішньої політики Росії. Якими будуть дії Кремля у відповідь?

Якщо запасу міцності в Росії вистачить, то Кремль з подвоєною енергією почне «відвойовувати своє» — на Балканах, по всьому світу. Погіршають і без того непрості стосунки з США. Наприклад, перший заступник голови комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Леонід Калашников пропонує у відповідь на запрошення Чорногорії в члени Північноатлантичного альянсу розглянути припинення співпраці з США у сфері постачань титану і вихід з договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО). Позначиться незадоволеність Росії і на Україні: вимоги до Києва в ході мирного плану врегулювання конфлікту на Донбасі посиляться, позиція російської сторони стане ще більш непримиренною, а допомога терористам збільшиться.

Як далеко можуть зайти російські «заходи у відповідь», точно не зможе сказати ніхто. Але все йде до того, що сил на всесвітній реванш у «русского мира» вже не залишиться.

Наталія ІЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ