А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Зімбабвійський прецедент, або Кінець ери Мугабе

Як багату країну одна людина під патріотичними гаслами може довести до зубожіння
21 листопада, 2017 - 10:20
ФОТО РЕЙТЕР

Події в далекому Зімбабве привернули увагу світових ЗМІ не стільки самим фактом (до воєнних переворотів у Африці звикли, хоча й починають відвикати), скільки своєю несподіванкою. Майже за 40 років «царювання» Роберта Мугабе всі так звикли до цього факту, що повірили в те, що він буде керувати країною до 100 років (зараз йому 93 роки). Абсолютно впевненим у безмежній любові до себе  всього народу був і сам Мугабе, оскільки планував висунути свою кандидатуру на наступних виборах президента 2018 року (ще на шість років). Настільки впевненим, що його дружина заявила: якщо на виборах президента буде виставлено труп Мугабе, за нього однаково проголосують. 

То що ж трапилось у Зімбабве і що це взагалі за країна? І чому це повинно нас цікавити ?

Колись ця англійська колонія називалася Південна Родезія. Після довгої збройної боротьби 18      квітня 1980 року було проголошено незалежність. Першим прем’єр-міністром став лідер однієї з провідних військово-політичних організацій ЗАНУ-ПФ Роберт Мугабе.  В країні проживає 14,5 млн населення. Хоча вона не має виходу до моря, зате, як більшість африканських країн, має безліч природних ресурсів — золото (2000 року — 44% валютної виручки), платина (третє місце у світі), мідь, нікель, хром, залізна руда, олово, срібло, вугілля (всього 60 позицій). Багатюща природа. Весь тропічний набір тваринного світу. Відомі з дитячих років річки Лімпопо і Замбезі, а також водопад Вікторія. Десять національних парків, 2 млн туристів на рік. За колоніальних часів годували своє населення та експортували в Європу. 1% білого населення володів  70% землі й добре хазяйнував на ній. Здавалося б, живи і радій.

Подальша історія Зімбабве є класичним прикладом, як багату країну одна людина під патріотичними гаслами може довести до зубожіння. 2000 року почалось захоплення земель білих фермерів — «земля повинна належати корінному населенню». Почався голод,  адже мало мати землю — на ній потрібно вміти працювати. Практично припинилося вирощування тютюну, важливої експортної культури. Західні країни запровадили санкції.

2008 року інфляція досягла рівня в 231 000 000%.  Наступного року тут змушені були відмовитися від національної валюти й замінили її доларом США,  рендом ПАР та юанем. Стару валюту з дев’ятьма нулями продають як сувенір. Безробіття сягнуло 94%. Після санкцій 2006-го  проголосили програму «Погляд на Схід» (Look East) — переорієнтація на ринки Китаю, Індії, Ірану, Малайзії, КНДР. 

2013 року в державній скарбниці нарахували 217( ! ) доларів. ВВП на душу населення з купівельної спроможності склало 600 доларів на людину (позаду них тільки Демократична Республіка Конго).  Тривалість життя з 52 років впала до 48. Із 2000 року економіка країни впала вдвоє. У всіх негараздах Р. Мугабе звинувачував Британію. Але в той же час завдяки його зусиллям  грамотність населення досягла 90%. Для Африки це майже рекорд. У школах запровадили вивчення гри в шахмати, а також заняття гольфом.  


ФОТО РЕЙТЕР

Народ завжди голосував за свого лідера, героя боротьби за незалежність.  І Роберт Мугабе, який так чи інакше перемагав на всіх президентських виборах, був певен у своєму беззаперечному авторитеті. Настільки, що  планував перетворити президентську посаду на сімейну справу, тобто передавати її у спадок. Кому саме? І тут на політичній сцені з’являється Грейс Мугабе. Народилася в Південно-Африканській Республіці. На 40 років молодша від Мугабе. Спочатку працювала машиністкою, потім — його секретаркою, згодом стала коханкою і, нарешті, дружиною, другою (перша, із Гани, померла від раку, коли Мугабе вже мав двох дітей від Грейс). Мешкає в палаці за 26 млн доларів. У європейських столицях витрачає десятки тисяч доларів на одяг. Взяла під свій контроль торгівлю діамантами й заробляє на цьому десятки мільйонів доларів. І серйозно почала готуватися до президентської посади. Всередині правлячої партії створила свою фракцію — «Покоління 40», навколо якої сконцентрувалися ті, хто чогось досяг вже за часів президентства Р. Мугабе. Розмови про це точилися давно. Але серйозно амбіції Грейс не сприймались, вважаючи їх проявом  маразму заслуженого ветерана.

Давня ж гвардія концентрувалася навколо віце-президента Еммерсона Мнангагва (75 років). Саме його вважали наступником  Мугабе як куратора силового блоку. Він давив опозицію, розстрілював її демонстрації. Недаремно мав прізвисько «Крокодил». Був міністром оборони, очолював службу безпеки. Військову освіту здобув у Китаї.  Ветерани були впевнені у своїх планах.      

Все змінилось 6 листопада. Мугабе звільнив з посади Е. Мнангагву. На всяк випадок той втік до ПАР. Було відсторонено від своїх посад багато старих генералів.  На посаду віце-президента була призначена Грейс. Керівництво армії провело декілька зустрічей з президентом. Ні до чого не домовилися. Стало зрозуміло, що президент Зімбабве — Грейс Мугабе — цілком реальна перспектива. І іншої  Роберт Мугабе не бачить.

І тоді 15 листопада в Хараре, столицю країни, ввійшли війська. Взяли під свій контроль основні об’єкти міста. Ізолювали Роберта Мугабе і Грейс. Представники армії відкинули звинувачення в перевороті. «Ніякого перевороту не було, це був мирний перехід до влади... Ні Зімбабве, ні партія не належать Мугабе і його дружині. Сьогодні починається нова ера, і товариш Мнангагва допоможе нам покращити Зімбабве», — говорилось в офіційному повідомлені. Головна теза армійців: ми намагаємось очистити оточення президента від поганих людей, від корупціонерів.  На вулицях столиці спокійно.  Із ПАР повернувся Е. Мнангагва.  Грейс дали можливість втекти до Намібії.  В п’ятницю в супроводі військових Р. Мугабе як ректор столичного університету вручав дипломи його випускникам. У суботу десятки тисяч демонстрантів вийшли на «Марш Свободи» з вимогою відставки Мугабе. А на виборах же отримував до 86% голосів. У неділю правляча партія зняла його з посади лідера і зажадала негайної відставки. До Мугабе ставляться толерантно. Військові не заважали. В народності шона, яка є найбільшою в Зімбабве і до якої належить Р. Мугабе, поважають старших.  

Отже, боротьба за владу закінчилася перемогою «старої гвардії». Молоді  функціонери  програли. Мугабе в понеділок нарешті заявив про свою відставку. Посада президента вільна. Перехідний уряд, який, напевне, очолить Е. Мнангагва, готуватиме  вибори нового президента. В найближчі дні ми почуємо про їхні наступні кроки. Що це дасть народу, який сповнений надій на краще? Народ має право сподіватися на краще. Побажаємо їм здійснення мрій. Гарна ж країна.  

Яке відношення ці події мають до України?

1. Із практичної точки зору — жодного: у нас немає із Зімбабве ні економічних, ні політичних відносин. Хіба що відвідини одного з міністрів Зімбабве  Криму.  А чи зміниться позиція Зімбабве щодо України в ООН — побачимо, де вона завжди виступали проти України.                                   

Із загальнополітичних міркувань:

2. Путін втратив у Африці одного із своїх вірних соратників. Р. Мугабе в травні 2015 року прилітав до Москви й вчив Путіна, як жити в умовах санкцій.   

3. Із інтернету, й це, мабуть, головне: «До Хараре, столицю Зімбабве, ввійшла армія. Війська дали 24 години президентові Мугабе на те, щоб зібрати валізи. Отаке-то буває, Володимире». Але Росії до Зімбабве в цьому плані ще далеко.

4. Час диктаторів минає навіть в Африці. І від сумної долі не рятують високі електоральні відсотки.

Руслан ГАРБАР, віце-президент Українсько-африканської ділової ради, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments