Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Балет і гімнастика

27 січня, 2005 - 00:00
АЛЛА ГАВРИЛЕНКО В ОДНІЙ ІЗ НАЙКРАЩИХ СВОЇХ РОЛЕЙ — МАВКИ («ЛІСОВА ПІСНЯ») / ФОТО МИКОЛИ КОЗЛОВСЬКОГО

Сьогодні артисти Національної опери України гратимуть спектакль «Лебедине озеро» на честь відомої балерини Алли Гавриленко, яка нещодавно відзначила своє 70-річчя.
У долі Алли Василівни було дві пристрасті — танець і спорт. Вона є яскравою представницею київської хореографічної школи. За 20 років роботи на сцені Національної опери Гавриленко створила ціле сузір’я прекрасних образів. Вона була балериною лірико-романтичного плану. Її найкращими ролями стали: Мавка, Одетта-Одилія, Жизель, Лілея, Джульєтта, Франческа, Золота дама й інші роботи, які підкоряли глядачів поетичністю та тонким ліризмом. Таланту й майстерності Гавриленко аплодували не лише глядачі України й колишнього СРСР, а й публіка Франції, Японії, США, Єгипту, Італії, Бельгії, Канади, Швеції та інших країн. Але вік балерин, навіть прим, на жаль, короткий, і настав момент, коли актрисі довелося піти зі сцени...

— Алло Василівно, як ви опинилися у збірній команді України?

— Як правило, танцівники, закінчуючи свою кар’єру на сцені, стають педагогами-репетиторами, працюючи в театрі або в хореографічному училищі. Але мене запросили попрацювати з гімнастами. Одного разу після спектаклю до мене в гримерку прийшов керівник української збірної пан Титов. Він наговорив безліч компліментів, розпитував, коли буде наступний спектакль за моєї участі. А прощаючись, запитав: «Не хотіли б ви попрацювати з гімнастами?» Потім він ще декілька разів приходив у театр і переконав, що моя допомога знадобиться спортсменам. Титов закинув зернятко, й воно проросло. Я станцювала свій останній спектакль «Ромео і Джульєтта», а наступного дня з балерини перекваліфікувалася на тренера-репетитора. Так я опинилася на базі в Кончі-Заспі в команді спортивних гімнастів. Це був 1980 рік — попереду в нас були Олімпійські ігри в Москві. Мені дуже сподобався настрій української команди — бойовий. Спочатку я працювала з дівчатами, потім — з хлопцями. Було дуже цікаво. До моїх обов’язків входила постановка вільних вправ, ми разом iз гімнастами відпрацьовували стрибки, підтягування. Я допомагала їм внести до спортивних обов’язкових вправ художні елементи, зв’язувала номери в одну програму, щоб вона виглядала більш видовищно, а виконувалася артистично. Наша команда виступила дуже добре, а Стелла Захарова отримала золоту медаль.

Ви знаєте, мене захоплює, як самовіддано тренуються спортсмени, як уміють концентруватися на результат, перемогу. За десять років роботи з гімнастами я стала справжньою вболівальницею. Якщо як танцівниця я з гастролями об’їздила 23 країни, то ставши балетмейстером-репетитором спортивних гімнастів, побувала практично на всіх континентах.

— Сьогодні вам ближче балет чи спорт?

— І балет, і гімнастику я дуже люблю, але тепер стала просто глядачкою та вболівальницею. Досить рідко буваю в Національній опері, хоча маю постійну перепустку. Дуже змінився репертуар, зовсім інша трупа. Дивлюся на молодих балерин: ніби вони такі гарні, довгоногі, ефектні, технічні, але їхній танець, на мій погляд, якийсь холодний. Я в кожну роль завжди вкладала душу. Наприклад, однією з найулюбленіших моїх партій була Мавка з «Лісової пісні». Досі я пам’ятаю, що коли виходила на сцену, то мене переповнювала радість і хвилювання. Сьогодні молодь прагматичніша. Багато артистів ставлять мету та домагаються результату — нібито все правильно танцюють, а чогось у їхній пластиці немає. Я називаю цей стан горінням, яке обов’язково мусить через танець передатися глядачам. Говорю про це тому, що люблю балет, наш театр, і мені хочеться, щоб слава українського балету гриміла, а зал щовечора був переповнений.

А гімнастику я теж обожнюю. Багато років ми дружимо з легендарною Ларисою Латиніною. Вона приходила на мої спектаклі, а я не пропускала жодного її виступу. Пам’ятаю, як на моїх очах маленька Ліля Подкопаєва виросла й стала майстром, як завойовувала медалі... На мій погляд, у спортсменів і танцівників багато спільного. Адже щоб добитися успіху, а найголовніше — не прогавити свій шанс і в потрібну мить виступити на всі сто, треба багато репетирувати, тренуватися. Оплески, квіти й нагороди — це приємні миті, але не менш хвилюючими є години, дні, коли шукаєш акценти майбутньої ролі або вигадуєш оригінальні номери для спортсменів.

«День» вітає Аллу Василівну з ювілеєм, бажає їй міцного здоров’я, бадьорості, успіхів і радості в особистому житті.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ