Червоногород: мандрівка до міста-привида з давньоруською історією

Мандруючи Тернопільщиною, чи не в кожному населеному пункті натрапиш на замок, фортецю або принаймні на їхні руїни. Одним із найзагадковіших є Червоногородський замок із двома «коронованими» вежами, поблизу села Нирків Заліщицького району — очевидець бурхливого життя повітового міста Червоногорода, який, за традиційною версією, так і не зміг піднятися з руїн після Другої світової війни і зник із мапи. Кажуть, що туристи ці замкові вежі часто асоціюють із двома вежами з фентезійного кіноблокбастеру «Володар перснів». Романтичним особам видасться, що саме в такому мала би жити спляча красуня з казок Шарля Перо і братів Грімм. Як і принцові, який визволяв свою суджену від чарів, вам нелегко доведеться пробиратися до замку. Якщо помандруєте пішки, то спочатку треба буде здолати стежиною стрімкий спуск, наштовхуючись на чагарники. Але так доберетеся швидше, аніж польовою дорогою, по якій, до речі, проїхати можна лише велосипедами чи малогабаритними авто.

Саме з кручі відкриваються перші принади панорами урочища Червоного — неповторність краєвидів і загадковість казкових веж на протилежному боці. Ви обов’язково помітите, що названа так ця місцевість не випадково: розрізи відслонень на пагорбах справді червоні — це відклади різновиду пісковика, з якого, імовірно, був збудований Червоногород. Потрапивши до мальовничої долини, з неї вам доведеться спуститися ще в одну, не менш живописну. Саме там варто зробити привал і освіжитися в прохолодній воді найбільшого на Поділлі шістнадцятиметрового каскадного Джуринського водоспаду. За однією з легенд, він з’явився завдяки татарам, які під час чергового набігу на місто прокопали нове русло для річки Джурин, щоб полегшити собі доступ до замку, тоді дерев’яного. Історики пов’язують поселення в урочищі Червоне з літописним давньоруським містом Червенем. Як резиденція руських князів Червоногород згадується в ІХ столітті. 1240 року місто було зруйноване татарською ордою. 1340-го Червоногородом заволодів Казимир ІІІ Великий — останній із польської королівської династії П’ястів. А коли стали правити литовсько-руські князі Коріатовичі, там постав Домініканський монастир. Час від часу місто змінювало господарів, зазнавало руйнувань і відроджувалося. З 1434 року після приєднання Поділля до Польщі Червоноград став королівським і 1448-го отримав магдебурзьке право. Цікаво, що в 1576—1579 роках на службі в червоногородського воєводи перебував батько Богдана Хмельницького — Михайло Хмельницький, який і побрався в Червоногороді з матір’ю майбутнього гетьмана.

1615-го черговий власник Червоногорода, український магнат Микола Данилович на місці дерев’яного замку зводить кам’яний. А через два століття на зруйнованих турками мурах шляхтич Кароль Понінський збудував палац із двома вежами. Його син Калікст, вважаючи їх надто низькими, спорудив вищі та об’ємніші у псевдоренесансному стилі. До Першої світової війни палац мав вишукану італійську терасу, шість кам’яних колон і був оточений великим ландшафтним парком із фонтаном. Останніми власниками Червоногорода були князі Любомирські.

Під час першої світової війни Червоногород був пограбований російськими військами. Окрім традиційної версії остаточного зникнення Червоногорода через значні руйнування і людські втрати під час Другої світової війни, серед місцевих жителів ближніх сіл побутують й інші — знищення польського населення Червоногорода за одну ніч уже після визволення від нацистів. Цю жахливу акцію приписують як українським повстанцям, так і НКВС під час сумнозвісної операції «Вісла». Кажуть, поховали поляків у братській могилі під римо-католицьким костелом Вознесіння Пресвятої Діви Марії. Нині він у напівзруйнованому стані поряд із вежами Червоногородського замку. Костел постав ще 1615 року коштом побожної родини Лісецьких. І досі на стінах можна розгледіти залишки давніх фресок, а також — сучасні написи нецивілізованих туристів. Ще одним і останнім свідком існування міста є, знову ж таки, майже зруйнована родинна усипальниця Понінських, збудована 1835-го на північному схилі урочища біля села Нирків. Надгробну скульптуру, яка тепер зберігається в одному з мистецьких закладів Львова, виготовив знаменитий датський скульптор, художник, один із найяскравіших представників пізнього класицизму Бертель Торвальдсен.

1970 року літописний славний Червоногород, який на той час був уже поселенням Червоним, вилучили з переліку міст, селищ і сіл УРСР через відсутність жителів. Незважаючи на малорозвинену туристичну інфраструктуру, прихильники антикризових мандрівок в урочищі Червоному — не рідкість, у тому числі й закордонні. А особливо людно там під час фестивалю влітку. Тоді королівський Червоногород оживає! Сумно, що тільки на два дні...