Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Де ж ти блукала, фортуно?

Українському художнику Володимиру Патику 8 жовтня виповнюється 80 років
5 жовтня, 2006 - 00:00
ПІД ЧАС ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ В КИЄВІ / ФОТО АВТОРА

Твори В. Патика зберігаються в багатьох музеях України та приватних колекціях за кордоном. Мені ж пощастило вперше побачити його роботу «Гладіолуси» у родині письменника Михайла Івасюка. Патик подарував цю картину Володимирові Івасюкові, видатному композитору України XX століття. Як розповідав Михайло Григорович, донька Володимира Патика Оксана того трагічного 22 травня 1979 року несла портрет композитора на чолі жалібної процесії під час похорону замордованого тодішньою владою Володі. За це Оксана була покарана. А її тата (В. Патика) тодішня радянська влада завжди ігнорувала, затаврувавши митця клеймом «формаліст»...

Часи змінилися, і до ювілею майстра пензля в Національному художньому музеї України з великим успіхом пройшла перша (!) персональна виставка творів Володимира Патика. Вона займала п’ять залів! І не один фахівець, що знається на сучасному мистецтві, скрушно хитав головою: чому так пізно прийшла до Києва ця виставка? Де ж так довго блукала фортуна Патика? До речі, на відкриття виставки прийшли: Богдан Ступка, Михайло Горинь, Дмитро Павличко та інші українські особистості. Вони згадували юність у Львові, високо оцінювали те, що зробив митець для української культури. «Він зловив свого птаха», — сказав Богдан Ступка, який подарував з нагоди такої імпрези своєму другові вірш Жака Превера «Як намалювати птаха». А Михайло Горинь назвав Патика «могутнім деревом».

Володимирові Патику виповнюється 80 років. Він чудово виглядає — налаштований оптимістично, міцно тримає в руках пензель і, головне, як і всі роки дотепер, найбільше любить перебувати у своїй майстерні. Майже півстоліття прожито разом із дружиною Романою.

Патик народився в звичайній сільській хаті. Володимир був останньою дитиною в сім’ї і тому до школи ходив із тією полотняною торбою, з якою ходили ще його старші брати й сестри. І в таких же чобітках. В його букварі не було перших і останніх сторінок, бо їх уже «прочитали» його попередники. Дивно, але ця селянська дитина з малих літ уже знала, що буде художником. Одного разу на Великдень, коли мати пішла в церкву святити паску, нарізав маленьких патичків і розмалював усю хату... Та за цю свою першу «художню» роботу був побитий. Але це не відштовхнуло хлопця від малярства.

Володимир Патик навчався в польській школі, один урок на тиждень у якій дітям читали українську мову. Коли прийшла радянська влада, Патик сів на поїзд та приїхав до Львова. Він вступив до промислового училища. Але закінчити його не вдалося, бо розпочалася Друга світова війна. Коли відгриміли бої, Володимир продовжив навчання в Художньому інституті, але з третього курсу його викинули за «формалізм»... Непросто йому було поновитися в навчанні. Патик закінчив інститут 1952 року. Він трохи попрацював у системі управління культури, а потім пішов у творчі мандри.

Мистецтво — альфа й омега Володимира Патика. Дружина художника каже, що ніколи не бачила, щоб він нічого не робив. У нього пензель змінює олівець, олівець — вугіль. Працює в майстерні щоденно. У нього ненаситна жадоба до пізнання. Все, що він бачить: трухляву хату, покинуту криницю, згорблену бабусю, а чи сліпе кошеня й бездомного пса — все це прагне зафіксувати, намалювати, щоб нічого не пропустити.

У творчості Володимира Патика завжди є частинка рідної культури, українського слова, як вважає Михайло Горинь. В його картинах — радість і печаль. В них є елементи старовинного іконопису, традиційної писанки, навіть трипільської культури...

Парасковія НЕЧАЄВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ