Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Дипломати й сучасне мистецтво

Посол Італії в Україні Фабріціо РОМАНО: «Відсьогодні українсько-італійська колекція прикрашатиме приміщення нашого Посольства та Інституту культури»
3 жовтня, 2013 - 10:20
«БІЛИЙ ШЕЙХ ФЕЛІННІ» — КАРТИНА ОЛЕКСАНДРА МАТВІЄНКА (1970—2009 рр.)
ПОЧЕСНИМ ГОСТЕМ ВЕРНІСАЖУ СТАВ ЛЕГЕНДАРНИЙ МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ, КРИТИК І ЗАСНОВНИК ТРАНСАВАНГАРДУ АКІЛЛЕ БОНІТО ОЛІВА, ЯКИЙ РАЗОМ ІЗ ПОСЛОМ ІТАЛІЇ В УКРАЇНІ ФАБРІЦІО РОМАНО РОЗРІЗАВ СТРІЧКУ, ЩО СИМВОЛІЗУЄ ВІДКРИТТЯ «КОЛЕКЦІЇ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА»

На презентації вернісажу почесним гостем став легендарний мистецтвознавець, критик і засновник трансавангарду Акілле Боніто Оліва.

— Посольство Італії та Італійський інститут культури в Україні вирішили створити власну «Колекцію сучасного мистецтва», яка представлятиме вибрані художні твори італійських та українських митців. Ініціатива створення колекції належить послу Італії Фабріціо Романо. Сьогодні ми відкриваємо українську частину експозиції, що налічує близько 60 творів, серед яких роботи таких славнозвісних митців, як Олександр Дубовик, Люсьен Дульфан, Павло Маков та інші. Збірка охоплює понад 50 років сучасного українського мистецтва, була надана й курирується спільно з фундацією Stedley Art Foundation, яка неодноразово виступала ініціатором міжнародних проектів, спрямованих на поширення українського сучасного мистецтва, — розповів «Дню» директор Італійського інституту культури в Україні Нікола Франко БАЛЛОНІ.

— Міністерство закордонних справ Італії з 1990-х років збирає власну колекцію, яка нині є, напевно, одним із найцікавіших і повних зібрань сучасного мистецтва в нашій країні, а твори італійських видатних митців сьогодення вже друге десятиріччя прикрашають інтер’єр будівлі міністерства, — розказав «Дню» посол Італії в Україні Фабріціо РОМАНО. — Переконаний, що українсько-італійська колекція, яка від сьогодні прикрашатиме приміщення нашого посольства та Інституту культури, не лише поглибить двосторонній культурний діалог, а й стане новим вагомим внеском у справу зміцнення дружби між нашими країнами. Особливу подяку хочу висловити знаному українському колекціонерові Стеллі Беньяміновій, без допомоги якої цей проект був би просто неможливим.

Італію та Україну здавна поєднували тісні зв’язки, зокрема в сфері музики, мистецтва й літератури. Ряд художніх стилів і напрямів прийшли в Україну з Італії, особливо близькими стали бароко, футуризм і трансавангард, які виявили спільну для наших народів південну вітальність, динамічну картину світу та внутрішній драматизм.

Існує й інший аспект особливого ставлення України до Італії — як до південної середземноморської країни, де панує дух свободи й вільнолюбства. У ХІХ столітті вона була тим ідеалом, якого прагнула й Україна у своїх мріях про незалежність. Художники їхали сюди «за світлом і повітрям», численними античними пам’ятками, за спілкуванням з однодумцями з різних країн, а в Російській імперії в цей час навіть сформувався образ України як «другої Італії», зі своїм особливим колоритом, звичаями, народними типами та, найголовніше, — вільною атмосферою й незалежною вдачею її жителів. Невипадково Леся Українка колись писала, що «між історією і літературою України та Італії вбачаю щось подібне». В основу експозиції покладено цей засадничий принцип свободи, який знайшов послідовний вираз у культурах двох країн.

— Твори 1960—2000-х років представляють українське неофіційне мистецтво радянського періоду й новітні течії, що позначені тісним зв’язком з європейською традицією, прагненням до свободи мистецького самовираження та униканням будь-якого ідеологічного тиску. Класики вітчизняного мистецтва другої половини ХХ століття й сучасності зверталися до загальнолюдських тем, пропущених крізь призму національного світобачення та історичного досвіду, — підкреслила Оксана БАРШИНОВА, мистецтвознавець, завідувачка відділу мистецтва ХХ — початку ХХІ стст. Національного художнього музею України. — Розгортання експозиції починається з італійських мотивів, що своєрідно виявилися в аркушах Павла Макова й живописі Олександра Матвієнка. Офорти провідного сучасного графіка з фантазійними пейзажними зображеннями грунтуються на певних цитатах із класичного мистецтва, а в грандіозній композиції із серії «Сади» автор буквально апелює до образу лабіринту як наскрізного в європейській традиції. Матвієнко у своїй поп-артистській версії кадрів із улюблених фільмів Фелліні дає уривки з напівусвідомленого-напівпережитого потоку вражень, забарвлених різними емоціями й почуттями. Характерно, що в обох випадках митці ставляться до цих тем як до близьких й добре знаних, невід’ємних від власного світовідчуття.

Тему спільного простору християнської культури виявлено в живописних роботах надзвичайно цікавого художника, котрий у 1980-х роках був неформальним лідером київської арт-сцени, — Вагана Ананяна. Його експресивні образи Богоматері з немовлям і святих воїнів одночасно й нагадують ранньоренесансні зображення, й є «передчуттям» новітніх постмодерністських течій в українському мистецтві, з їхньою визнаною близькістю до італійського трансавангарду. «Птахи над містом» Дмитра Касаткіна виглядають у цьому контексті не тільки вісниками інших світів, а й впізнаваними цитатами із золотофонних мозаїк у середньовічних італійських церквах.

Представники українського неофіційного мистецтва — Алла Горська та Ернест Котков — відстоювали власну територію свободи. Звертаючись до традиції монументального мистецтва «бойчукістів», вони не тільки відновлювали штучно розірвані зв’язки, а й заглиблювалися e світову культуру, зокрема проторенесансну, яку включали до своєї системи Михайло Бойчук та його послідовники у 1920—1930-х роках. «Параджанов і Муза» Коткова зображає відомого режисера «Тіней забутих предків» sз дружиною як двох однодумців, поєднаних спільним відчуттям краси й мистецтва. Сучасну інтерпретацію української етнографії дає Андрій Блудов, який створює своєрідний палімпсест, нашаровуючи різні зображення q поєднуючи засоби виразності фотографії й живопису.

Італійські міста й місцевості, яскраве південне сонце, характерні силуети будівель, обриси архітектурних будівель постають на картинах Сергія Животкова та Ірини Макарової-Вишеславської. Образи небесних покровителів у інтерпретації Вагана Ананяна поруч з картиною Животкова надають узагальненому зображенню Венеції характеру міста-мрії, ідеального міста, що перебуває під їхнім пильним захистом.

Одним із найцікавіших художників андеграунду, який створив власну систему візуальних знаків, є киянин Олександр Дубовик. Його роботи демонструють поступове складання індивідуальної мистецької мови, від тонких і дуже ліричних зображень природних форм, до лаконічних живописних формул, де досвід монументаліста поєднався з інтелектуальним прочитанням іконописної та авангардистської класики.

Ряд творів колекції об’єднані темою біблійної історії та античної міфології, що увійшли як визначальні складові до європейської культури. «Поцілунок» Люсьєна Дульфана, «Сатир і німфа» Василя Мязіна, а також кінематографічні за своїми витоками «Репетиція» Олександра Матвієнка, незважаючи на приналежність митців до різних поколінь і стилістичних тенденцій, як і обраних мотивів, стають розмовою про найголовніше — долю, вибір, життєві колізії.

Різні образи культурної пам’яті виявлені й у творах Матвія Вайсберга («Творіння») та Валерія Шкарупи («Міжріччя»), які по-своєму переосмислюють поняття витоків цивілізації як поступового наповнення й розростання абстрактних форм.

Художники 1960—1980-х, звертаючись до абстрактного чи фігуративного живопису різних напрямів, що були в цей період поширені й у Європі, долали культурну обмеженість, обумовлену існуванням «залізної завіси». Їхні погляди, прагнення та ставлення до мистецтва були розвинуті митцями 1990—2000-х, які ствердили поняття мистецтва як території вільного самовияву та мосту між різними країнами та часами. Саме про найголовніші гуманістичні цінності — особисту свободу й повагу до спільної культурної пам’яті — розповідає експозиція українського сучасного мистецтва Посольства Італії та Італійського інституту культури в Україні.

4 жовтня в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури відбудеться лекція «Мистецтво як форма опору», яку проведе знаний італійський арт-критик Акілле Боніто Оліва. У цьому заході також братиме участь відомий польський скульптор, автор надгробка легендарного кінорежисера Федеріко Фелліні — Кшиштоф Беднарський (він виступить із коментарем на тему «Тотальний портрет Карла Маркса»). А в Національній академії мистецтв України відкриється виставка «Привид бродить», яку можна подивитися до 22 жовтня.

Тетяна ПОЛІЩУК, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments