Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

ГУЧНОМОВЕЦЬ №4

24 вересня, 2009 - 00:00


Свобода надто хороша

Інтерв’ю з гуртом «Ремонт Води»

У сьогоднішньому «Гучномовці» — інтерв’ю з одним із найдивніших українських гуртів «Ремонт води», що має славу спілки поетів, котрі займаються ще й музикою. Також — ностальгічна замітка про легендарний фестиваль «Аврора-89», який здобув славу радянського Вудстока, й анонс київського концерту культового гурту «Центр».

Дніпропетровсько-київський гурт «Ремонт Води» обділений увагою преси: матеріали, присвячені продуктам його життєдіяльності, з’являються в ЗМІ не частіше ніж раз на рік; окрім невідомо ким запущеного в тираж кліше «найзагадковіший український гурт», і пригадати нічого. Втім, самі музиканти нітрохи таким станом речей не збентежені, в тусовках не засвічуються, імена шифрують, концертують в дружніх клубах. За майже вісім років існування колективу розлогий пісенний матеріал фіксувався на платівках лише тричі: 2004 року вийшов альбом «Восьмой. Нечетный», 2005-го — «Седьмой. Предыдущий», 2007-го — «Шестой. Перевернутый». У бесіді з вокалістом групи «Ко-ко», саксофоністом Сенею та клавішником Олегом я спробував упорядкувати історію «ремонтників».

— Я, як і багато ваших слухачів, відкрив для себе «Ремонт Води» 2003 року, й доволі смутно уявляю собі минуле гурту. Розкажіть, будь ласка, про дніпропетровський період вашої творчості.

Ко-ко: — Гурт народжувався кілька разів. Перший склад став результатом злиття двох конкуруючих угрупувань: в одному грав я сам на шестиструнній гітарі, в іншій — Со і Чі; і ми одне одного мочили. А потім ми перестали одне одного мочити й об’єдналися. В нас з’явилася драм-машинка мініатюрна, а там і Сеня намалювався...

Сеня: — У мене є звичка зникати. Я пограв у Дніпропетровську в тому складі «Ремонту», який ще ніяк не називався, на бас-сопілці — знаєш, що таке бас-сопілка? — майже підствольний гранатомет і за формою, і за звучанням також — пограв трохи і зник. Коли я переїхав до Києва десь 2000-го, виявилося, що ті самі хлопці репетирують у сусідньому будинку. І я знов у них з’явився, вже з саксофоном напереваги. А народженням гурту я для себе вважаю грудень 2001 — наш перший публічний виступ, у Москві в клубі «Точка». Тоді ми й назвалися «Ремонтом Води», по-моєму.

Олежка: — Я потрапив у гурт, коли хлопці були в Києві. Вчився я тоді в КНУКіМ на 4-му курсі на факультеті музичного мистецтва. Слухав переважно джаз (як і зараз), але й корифеїв вітчизняного та зарубіжного року також знав і поважав, оскільки сильно захоплювався цим в юності.

— «Ремонт Води» прийнято вважати «текстовим» гуртом: вербальне послання домінує над музичною основою. В останні роки у вас намітилася тенденція до пошуку нових засобів виразності: музична структура ущільнилася за рахунок залучення духової секції, живі виступи супроводжуються елементами пантоміми. Можете пролити світло на процес створення пісні?

Сеня: — Ми не «текстовий» гурт, як і не «музичний». Просто є масив текстів. І є солідний просто архів музичних заготовок: там партію баса випадково запишемо, там Олежка випадково щось награє. Все це ретельно фіксується, а потім несподівано для нас спливає і склеюється за принципом пазла: поєднується — не поєднується; і так виходить пісня. Хоч є і суто імпровізаційні номери: ось «Убили майора» ми створили й записали одним махом, коли дуріли на репетиції.

Ко-ко: — Щодо «літературщини»... раз існує думка, нехай існує...

— Кількість віршів Костельмана на сайті Стихи.ру неухильно наближається до тисячі. Разом із тим фактом, що далеко не всі тексти пісень пишуться саме ним, наскільки я розумію, це дає вражаючу картину репертуарного багатства. Тим часом публіці відомо не так багато готового матеріалу. На підставі яких критеріїв здійснюється відбір?

Олежка: — Так, поетична спадщина членів «Ремонту» набагато більша за музичну. Проте це не спонукає нас робити більше пісень. Не всі свіжостворені пісні входять до чергового альбому. Трапляється це, коли нам не дуже подобається, як звучить пісня, але як зробити краще — ми вже не знаємо. Ось і всі критерії.

Ко-ко: — Ні, мене основним автором текстів назвати не можна — у нас тут паритет. Кожний музикант занурюється так чи інакше у власну творчість, а потім це все стягується до спільного казана.

Сеня: — ...і вирішується все колегіально: яку пісню в результаті граємо, а яку ні. Я взагалі хочу сказати, що гурт вельми скрупульозно ставиться до власної пісенної спадщини — на «7-му» і «6-му», крім порядкового номера композиції, в лапках вказаний абсолютний номер пісні, її хронологічна ніша в творчості групи.

— Звідки взявся маскот групи, персонаж із водопровідним краном між ніг?

Сеня: — Це нам Юра Сай, друг наш, намалював. Ми сприйняли його як даність.

— Ви доволі рідко концертуєте, в телевізорі ви не засвічені. Це свідома установка на комфорт, чи всередині гурту все-таки є місце нереалізованим амбіціям збирати стадіони?

Ко-ко: — Так-так, пропонували кілька разів у ящику засвітитися; однак там було призначено дуже ранній час появи, а в нас у гурті не люблять уставати рано. На заході якомусь зіграти під фанерку кликали — також не зрослося, ми їх ввічливо послали.

Сеня: — Проїздом у Крим ми взяли участь у якійсь музичній передачі на херсонському телебаченні. Там ведуча поставила в ефір кліп «Циферблат» по блату, ну, він же взагалі ні в яку ротацію не потрапляє, інші хоч більш-менш відомі, а цей — узагалі нікуди. Ну, ми офігели.

Олежка: — Збирати стадіони — це, напевно, круто! Але в нашому випадку це суперечитиме законам фізики. Я вірю, що ми маємо свій шлях, який задовольнить кожного з нас.

Ко-ко: — Ну, тобто різні варіанти виникають. Але гармонія в колективі важливіша — ось у нас директор гурту, Бармалейкін такий, на Казантип поїхав, а в нас у Києві концерт днями мав відбутися. Але Бармалейкін поїхав, і концерту не буде. І ми змирилися з цим. Ми поважаємо його душевні відправлення.

— Запитання Костельману. Як реагують ваші ділові партнери на таке нетипове для бізнесмена заняття?

Ко-ко: — Вони приходять подеколи на концерти, приходять подивитися на таку, знаєш, дресировану мавпочку, яка вміє «п’ять» казати, та так, що при цьому навіть м’який знак на кінці чути (сміх). Але я цю роль мавпочки, яка говорить, у собі вже вижив.

— «Ремонт Води» може похизуватися ледве не найбільш інтелектуальними відеокліпами у країні. Вони певним чином компенсують абстрактність тексту, інколи вміщуючи пісню в доволі несподіваний контекст. Яка роль музикантів у процесі створення кліпу? До речі, з ким із режисерів, окрім відомого мені Андрія Новосьолова, ви співпрацюєте?

Олежка: — Сценарії до кліпів пишуться членами нашого гурту, причому в суворій послідовності (за рідкісним винятком). І це чиста правда. Андрій Новосьолов вдумується в сценарій, і часом може його трохи підкорегувати. Ні з ким більше ми не співпрацювали.

Сеня: — Так, це так. Щоразу в нас делегується один із учасників гурту для створення сценарію. Він рік живе у дуплі, а потім видає на-гора текст. Інша річ, що той продукт, який потім пережують режисер, актори, монтажер, примушує нас очі закривати долоньками. Виходить начебто зовсім не те, хоча насправді саме те, що треба, й виходить.

— У гурту «Ремонт Води» є тренер. Що це за людина така?

Сеня: — Це наше зле вухо. Він приходить до нас на всі репетиції, на концерти особливо. Слухає все уважно, прикрикнути може, аби дурня не клеїли, грали по-людськи. Раптом що — і відлупцювати може (сміх). А взагалі, думаю, будь-якому гурту потрібен погляд збоку, не обов’язково професійний навіть, головне — щоб була людина, яка чесно скаже: ну, фуфло все...

— Що слухають у гурті «Ремонт Води»?

Ко-ко: — Я вже сто років нічого не слухаю. Останнє, що слухав, — це Моріс Равель, напевно. Юра, тромбоніст, Діззі Гіллеспі слухає, Майлза Девіса, все таке. Був би тут клавішник Пашковський, він би назвав південноафриканського музиканта, який витягує авангардне звучання зубами нижньої щелепи, — ось він таке любить. Басист наш Гребенщикова слухає, «АукцЫон». А барабанщик — радіо «Алла».

Сеня: — Я «Ремонт Води» в машині слухаю. І тільки.

— Чому ми завдячуємо появою нумерології в назвах альбомів?

Сеня: — А це вже коли обкладинку першого альбому робили 2004 року, людина, яка займалася всією цією поліграфією, спитала: як називається диск? Тоді ми самі вперше над цим задумалися.

Ко-ко: — Взагалі кожен з учасників гурту перекаже тобі цю історію по-своєму. У нас є дев’ять різних вигаданих постфактум версій походження цих назв.

— А номери підходять до кінця, у світлі швидкого виходу двох альбомів. Що робитимете?

Ко-ко (несподівано серйозно): — У гурту вже вироблені сценарії для виходу зі становища, що склалося.

СГ: — Наостанок — традиційно про творчі плани. Коли ми можемо чекати виходу в світ альбому «Пятый»?

Ко-ко: — Скоро будуть і «Пятый», і «Четвертый», один із цих альбомів навіть буде подвійним. Який — самі не знаємо поки що. Ближче до кінця осені, напевно, чекайте.

— Питань більше немає, можливо, будуть відповіді без питань?

Ко-ко: — Будуть. У січні ми їздили до Буенос-Айреса шукати Алеф, була у нас така гра за Борхесом. Ну, Алеф ми не знайшли, там уже перебудували все у центрі, зате жили у квартирі, яку до нас винаймав якщо не Кортасар, то хтось такий: від верху до низу все приміщення завалене любовно зібраним вінілом, увесь джаз за напрямками розставлений, чарівно... Востаннє, коли я у кайф музику послухав. Інша історія. Двічі на рік наш гурт у повному складі практикує втечу з метою єднання зі сферами. Ми звалюємо з Києва на два тижні до несподіваного місця і граємо там собі на втіху. В одну з таких утеч був зроблений кращий, по-моєму, запис гурту — концерт на вершині Ай-Петрі.

Все.


Бесіду вів Сергій ГАРАГУЛЯ


До 20-річчя рок-фестивалю «Аврора»

Цьогоріч виповнюється 20 років одному з найбільш масштабних рок-фестивалів перебудовної епохи — фестивалю «Аврора», який проходив із 16 по 24 вересня 1989 року в тоді ще Ленінграді на Єлагіному острові й зібрав на своїй сцені 94 гурти з усього Радянського Союзу — від Магадана до Калінінграда. Ідея фестивалю оформилася після конкурсу магнітоальбомів самодіяльних рок-гуртів, що проводився всесоюзним журналом «Аврора» у 1987—1988 роках.

Річниці зазвичай налаштовують на сверблячу думку підвести підсумки. І чим вагоміша дата, тим серйозніше хочеться підходити до оцінки та використати для неї мірила за інтернаціональною шкалою. Фестиваль «Аврора-89» був присвячений 20-річчю «літа любові й музики» у Вудстоку і, по суті, став таким собі радянським Вудстоком.

Незважаючи на те, що організували цю «тусовку на Єлагіному острові» непрофесіонали, й організаційних накладок вистачало з головою, багато хто з музикантів, що виступили, та гостей фестивалю зауважив позитивну атмосферу загального братства, що панувала там. Відомий рок-журналіст Андрій Бурлака назвав «Аврору» музичною подією «епохи рок-туризму, що вже підходила до свого фіналу». Це означає, що тоді гроші за творчість іще не грали основної ролі й майже нікому не був знайомий капіталістичний термін «конкуренція».

Учасниками «аврорівського» фестивалю стали як маститі пітерські гурти, так і музичні склади з невеликих міст, і для деяких їхні виступи на «Аврорі» були ледве не першими справжніми концертами. Україну тоді гідно представляли: «Раббота ХО» (Київ), «Гоген» (Чорноморськ) і кілька харківських гуртів — «Площадь», «Разные Люди», «Отдел Кадров», «Сутки-Трое», «ШОК», «37Т».

2006 року пітерський письменник Олександр Жітинський, один із організаторів «Аврори», випустив книгу «Альманах рок-дилетанта», в якій велика частина присвячена радянському Вудстоку часів горбачовської перебудови і гласності.


Тетяна ЄЖОВА


Перший сольний концерт гурту «Центр» у Києві

Таку музичну подію не рекомендується пропускати. 26 вересня у київському клубі «ХLIБ» грає московський гурт «Центр», і це буде його перший сольний концерт у столиці України, якщо не рахувати виступу на фестивалі «Все Звезды» у вересні 1988 року.

«Центр» був, напевно, найбільш несоціальним гуртом 80-х. Він не вписувався в рамки «червоного року». Музиканти «Центра» почали одними з перших у СРСР грати «нову хвилю» й експериментувати з електронною музикою, завдяки чому гурт отримав звання «російського «Крафтверка» часів соціалізму». Також лідер «Центра» Василь Шумов працював із «конкретною поезією» в дусі дадаїстів. Це було абсолютне й беззаперечне мистецтво заради мистецтва.

«Я ставлюся до своїх пісень як до витворів мистецтва. Творець створив твір — ось він таким вийшов. Мої пісні не є автобіографіями, або якимись особистими звіряннями душі», — розказує Шумов.

1990 року лідер «Центра» оселився в Лос-Анджелесі, де займався музикою, мультимедійним мистецтвом, комп’ютерними технологіями, знімав короткометражні фільми. У середині 90-х він закінчив там арт-інститут і отримав ступінь Магістра Витончених Мистецтв. У першій половині 2000-х Шумов створив проект C-e-n-t-e-r, у якому через інтернет (адреса сайту гурту «Центр» — http://www.centromania.com) за допомогою різних музикантів і артистів робив відео- й аудіомініатюри, що потім зводилися у кліпи. З середини 2000-х Василь Шумов відновив діяльність «Центра» в Росії, а на початку 2009 року повернувся до Москви.

І ось «Центр» їде до Києва! Це буде не ностальгічне турне старих ветеранів. Музиканти гурту й зараз є актуальними артистами. Їхній останній альбом «У Прошлого Нет Будущего» вийшов у листопаді 2008 року й отримав дуже хороші відгуки як із боку музичних критиків, так і з боку меломанів.

Київський концерт «Центра» складатиметься з двох частин. Перше відділення представлене електронною музикою, в ньому прозвучать композиції, написані нещодавно, й вони супроводжуватимуться відеоартом Василя Шумова; а друге відділення склали хіти «Центра» гітарного періоду, такі як «Привет тебе», «Навсегда», «Тургеневские женщины», «Девушки любят лётчиков» та інші.

Не прогавте. Цей концерт справді варто відвідати кожному шанувальнику «дивної» музики.


Тетяна ЄЖОВА

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments