Завжди був націоналістом, пишаюсь цим. Негативних підтекстів цьому означенню надають неграмотні люди, плутають його із шовінізмом. Націоналізм – це любов до Батьківщини, а шовінізм передбачає ненависть до інших націй.
Роман Іваничук, український письменник, патріарх української історичної романістики, громадський діяч

I поет, і майстер

У Національній філармонії України відбувся концерт, присвячений пам’яті Ярослава Верещагіна
17 грудня, 2003 - 00:00

Авторські вечори українських сучасних композиторів — не таке вже часте явище для музичного життя Києва, тому подібні акції звичайно оточені інтересом і увагою з боку столичних меломанів. На жаль, подія, про яку йтиметься, була не такою радісною і урочистою, оскільки приурочена «ювілейно-поминальній» даті — Ярославу Верещагіну виповнилося б 55 років. Концерт проводився Національним ансамблем солістів «Київська камерата» під управлінням Валерія Матюхіна — колективом, який вірний своїм традиціям у пропаганді музичної творчості українських сучасників і залишається єдиним виконавцем подібного жанру в Україні.

Дружня співтворчість Ярослава Верещагіна з «Київською камератою» розпочалася ще на зорі існування цього ансамблю. Композитором було написано безліч творів для різних складів — від невеликих ансамблів до творів для малого симфонічного оркестру — саме з прицілом на цей колектив. Та і перекладів для оркестрового складу як оригінальних творів, так і музики інших авторів саме для «Камерати» було зроблено чимало. А можливо, цей дружньо-творчий контакт виник ще раніше — з першої спільної роботи Ярослава Верещагіна і Валерія Матюхіна. Працювали обидва над оперою «Алкід» Бортнянського: перший відтворював за рукописами авторську партитуру, другий паралельно створював клавір. До речі, Ярослав Верещагін був чудовим музичним редактором і не один рік пропрацював у видавництві «Музична Україна» і видав унікальну на ті часи кишенькову нотну збірку «Бібліотека диригента». Не менш значущою була його робота стосовно переписування і видання усіх творів Антона Веберна — композитора, з яким музична громадськість того часу була ледве знайома.

Своєю багатогранною талановитістю Ярослав Верещагін нагадував людей мистецтва епохи Відродження, що устигали проявити себе у різних сферах. За спогадами колег і друзів — Євгена Станковича, Олега Ківи, Валерія Матюхіна, він уже в роки студентства дивував усіх своїми знаннями у сфері історії та мистецтва. Чудово знаючи світову літературу, він не менш добре розбирався в українській сучасній поезії, її стилях, жанрах і напрямах. Нарівні з солідним знанням історії України і Києва, орієнтувався у просторі сучасних образотворчих тенденцій. Однак мало кому відомо, що Ярослав Верещагін залишив після себе власну поетичну антологію, і поезія його, її словесна музичність стала продовженням його музичної творчості.

Всю увагу композитора було зосереджено на камерних жанрах вокальної та інструментальної музики. Саме тут він розкрився у всій повноті, зробивши творчість моментом вираження свого внутрішнього світу. У його музиці імпресіоністська картинність могла поєднуватись з мотивами ігрового початку, а хитка споглядальність — з елементами дитячості, і все це — у просторі невеликих мініатюр.

На тонких контрастних градаціях було побудовано і авторський концерт. Контрасти були в усьому — у змінюваності «декорацій» з обробок українських народних пісень для голосу і камерного оркестру на ігровий перформанс «Трьох посвят» для флейти, гобоя і фагота, а потім на класичну Симфонієту для оркестру. Контраст був очевидний у мобільному варіюванні складу виконавців — від сольного концертування у Сонаті для скрипки соло до складу малого симфонічного оркестру у «Дивертисменті». А емоційні переходи — від яскравих жанрових картин з елементами закарпатського мелосу «Буколічної сцени» для струнних до нейтрально-відчуженого звукопису кантати «Краєвиди» на вірші Т.С. Еліота.

На думку приходять слова одного східного мудреця, який сказав: «Та людина, яка за усе життя створила усього три- п’ять чудових віршів, — справжній поет. Той же, хто створив десять, — чудовий майстер». У Ярослава Верещагіна кількість оригінальних музичних строф якраз така, яка потрібна, щоб бути і поетом, і майстром. Тому подвійно хочеться сподіватися, що музика його знайде свій справжній шлях до слухача.

Ганна ЛУНІНА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ