Картини в стилі джазу

Зараз у творчих майстернях Спілки художників дуже холодно, бо опалення в будинку тимчасово відключено, втім, Михайло Двоєглазов працює над полотном вже на наступну виставку та слухає свого улюбленого джазмена Джона Колтрейна.

— Ще років десять тому розпочав працювати над полотнами з яскравим і чистим кольором та декоративно трактованим знаком-символом. Мені це близько, бо такі речі створюються в стані натхнення, як спонтанна імпровізація, — зізнається художник. — Загалом планую показати ці твори не тільки зараз, а й у майбутньому — на великій виставці, за участю всіх моїх рідних.

— До речі, про родину — у вас всі займаються мистецтвом, це легко чи важко?

— Я навіть не замислювався над цим питанням. Одружився на молодій художниці, в неї батько й мати — також художники, а моя мати — акторка театру. Зараз вже не уявляю себе в іншому середовищі — для мене цілком природно жити серед митців. Так, на мою долю дуже вплинула зустріч із Оксаною Одайник — ми навчалися на третьому курсі, я — в Московському художньому інституті ім. В. Сурікова, вона — в Київському художньому інституті, а зустрілися ми в Каневі під час літньої практики. Добре пам’ятаю, що перша зустріч у нас була досить оригінальна, я побачив красиву дівчину, яка співала українські пісні. Я просто не зміг пройти повз неї...

— Як ви, росіянин, сприйняли Україну — традиції, культуру, нове оточення?

— Мені казали, що в Україні буде важко, бо я чужий, але насправді все виявилося по-іншому. Після диплома переїхав у Київ і опинився у великій родині художників Одайників-Самойленків та в дружньому колі їхніх колег — Анатолія Пламеницького, Віктора Зарецького, Леоніда Чичкана, Тетяни та Олени Яблонських, Василя Бородая, родини Рапоппорт... Мені цікаво було відчути саму атмосферу ставлення до мистецтва як до насолоди, дуже чисте й щире ставлення до професії. Я увібрав у себе не лише традиційну українську культуру, а й усі модні течії сучасного образотворчого мистецтва, адже ми з дружиною брали досить активну участь у численних виставках, у деяких тут, у Києві, в інших — за кордоном...

Часто мандрували Україною: в Пущу —Водицю їздили на пленер до «свого» улюбленого місця, там надзвичайно мальовничі краєвиди. Звісно, як і всі художники від Спілки, ми часто бували в творчих групах у Седнівському та Чернігівському Будинках творчості. Кілька сезонів працювали разом із Тетяною Нилівною Яблонською — вона була дуже запальна, з натхненням працювала, й нам, молодим, було дуже цікаво просто бути з нею разом і писати етюди. А Карпати! Продовжуючи родинну традицію, ми їздили туди дуже часто. Саме там, серед гірської природи, ми з Оксаною багато малювали, із великим задоволенням колекціонували гуцульську старовину...

Найщасливіші миті мого життя пов’язані з річкою Псьол на Полтаві, я люблю рибачити та спостерігати за природою, під час відпочинку годинами милуючись різним освітленням, — з ранку до вечора; слухаю голоси птахів, спостерігаю за витонченою красою метеликів... Потім, в київській майстерні, перетворюю ці враження в картини. А моя дружина — навпаки, вміє малювати й відпочивати, ще й виховувати онучку, й усе це — одночасно. Вона привезла додому чимало чудових краєвидів та натюрмортів із квітами саме з наших поїздок на річку Псьол та в полтавське село Юрки. Я вважаю, що здатність живописця злитися з мотивом та відчути його характер, надають шанс кожного разу знаходити інший метод роботи з натурою, змінюючи палітру, манеру та стиль виконання. Художник має бути безпосереднім, а тому мої реалістичні пейзажі — це бачення натури, без натяку на те, щоб «сподобатися глядачу», в них є певний стан природи, прозорість повітря, гармонія кольорової гами.

Взагалі, для художника важливо створити гармонійну атмосферу для творчості. У мене в майстерні часто грає джаз, я закохався в нього навіть раніше, ніж в Оксану, — ще в 1960-і. Все життя із задоволенням слухаю відомих на весь світ виконавців, серед яких — Louis Armstrong, Billie Holiday, Ella Fitzgerald. Дуже люблю музику Wes Montgomery, George Benson, Jimmy Smith, John Coltrane, Charlie Parker, Billie Holiday, Oscar Peterson. Я спеціально їздив у Москву, купував у спекулянтів (бо в той час все було дефіцитом) квітки на концерти Duke Ellington, Count Basie And His Orchestra. Гра майстрів джазу дуже близька для творчої людини, бо дарує крила, — розкриває всі ресурси креативності, підштовхує до внутрішньої розкутості. Адже й живопис художника-абстракціониста є вільною імпровізацією

— Цього року ви відсвяткували свій 60-річний ювілей, з часом смаки змінилися?

— Загалом мої уподобання не дуже змінилися, я й сьогодні люблю ту ж саму музику, як і в юності. Мої роки — це досвід, можливість відкривати себе знов і знов. Мій внутрішній стан віддзеркалюють як абстрактні твори, так і суто реалістичні краєвиди, крім того, я із задоволенням пишу портрети своїх знайомих.

Цікаво, що ці твори також є своєрідною імпровізацією, — деякі полотна на приватне замовлення я писав, перебуваючи під враженням від пригоди сильної емоції. Пригадую, як після свого повернення з Венеції почав працювати над портретом родини Туманових — і зробив венеціанський пейзаж як тло для картини, а персонажів переодягнув у розкішне історичне вбрання... Режисера та художнього керівника театру «Сузір’я» Олексія Кужельного я відобразив у барочному інтер’єрі — у вишуканому смокінгу. Є в мене портрет відомого хірурга, який в медицині вже кілька десятиріч, і за свою практику встиг врятувати чимало хворих. Це Олександр Пойда, я написав його портрет лише за один сеанс — «ель прімо». А ветеринара Павла Рейнольда вирішив написати біля ікони Богородиці, бо мав на меті розповісти глядачам щось важливе про внутрішній світ людини, яку давно знаю...

Я не поспішаю за примарним, а займаюсь справжнім. Просто роблю те, що люблю, не поспішаю бути «модним художником», та мене визнають. Багато полотен розміщено в музеях і приватних колекціях Грузії, Росії, США, Італії, Франції та Японії. Якщо ж казати окремо про Україну, мої картини можна побачити в музеях Києва, Запоріжжя, Черкас, Чернігова, Херсона, Яготина...