Магія – в сміливості

Це перша прем’єра нового, 2020, року. Постановник – фахівець із зв'язків з громадськістю та роботи з пресою театру і дипломований режисер (Національний університет ім. Карпенка-Карого) Олеся Галканова-Лань.

Художник – Орест Гелитович, відеографіка – Ася Кравчук, костюми – Олексій Лань, хореограф – Юлія Скиба. Вистава відбуватиметься у живому супроводі оркестру театру під керівництвом Богдана Мочурада.

«Попелюшка» – друга робота Олесі Галканово-Лань на великій сцені. Перша – музична пригода «Пітер Пен: Нова історія» Джеймса Баррі у репертуарі театру від липня 2019-го, і відтоді чи не всі покази «Пітера Пена» збирають повні зали. Ставила режисер і на камерній сцені – «Лавку» Олександра Гельмана та «Марію Стюарт» за біографією королеви.

Про особливості теперішньої постановки, прем’єра якої відбудеться завтра, 8 лютого, – далі у розмові з Олесею Галкановою-Лань.

- Обожнюю дитячі вистави, хочу працювати для дітей. І вчуся вже років з п’ять професійно працювати у жанрі мюзиклу, – розповідає режисер і молода мама. – Цей жанр в Україні зараз – не на найвищому щаблі. Не в плані постановок, а в тому, що нема школи розуміння мюзиклу як мистецтва. Тобто є чудова оперета, є чудові музичні вистави, але, власне, чистого мюзиклу в режисерів – дуже мало.

- Ви вважаєте, що в Театрі Заньковецької – достатньо потенціалу для того, щоби ставити мюзикли?

Так, достатньо. І ми зараз намагаємося це довести, працюючи над «Попелюшкою». Спробуємо використати геть іншу систему побудови драматичної лінії, тому що у мюзиклі пісня є продовженням діалогу, вона – або діалог, або монолог, і це – окрема сцена, яка є в загальному переліку сцен, а не є вставкою.  Щодо потенціалу, то він – величезний. У наших акторів – прекрасні вокальні дані. Крім того, для мюзиклу ж не потрібно перфектного, оперного, вокалу – потрібно мати слух і вміти грати голосом. На мою думку, Театр Заньковецької – саме той театр у Львові, котрий може дозволити собі грати мюзикли, дуже добре даючи собі раду з цим жанром, з акторами для цього жанру. 

- А спеціальні мікрофони, щоби визвучувати вокал, і так далі, є? 

- Є мікрофони і є дуже добрий звукач Олег Мишловський, котрий має дуже добре вухо і дуже добре вміє визвучити. І ще для мене велике щастя те, що ми працюємо з оркестром. Колектив буде на сцені, вся музика гратиметься вживу.

- Поцікавлюся, чому взяли до постановки саме «Попелюшку», а не іншу казку?

- Пропозицій від дирекції  було дві: «Попелюшка» і «Снігова королева». Я подумала, що авторське право на нову диснеївську інтерпретацію на «Королеву» буде важко дістати. А ставити класичну «Снігову королеву»… Казка ця – прекрасна, але я не впевнена, що діти її знають так, як знає моє покоління. Щодо «Попелюшки», то це – історія вічна, улюблена історія. Наприклад, американців і французів. Для мене особисто – це історія про життя і мрію, бо я завжди хочу ставити про те, як люди ідуть до своєї мрії і як її здійснюють. Для мене це важливо – щоби було мотиваційне. Я не люблю казати, що театр – це сповідь. Для мене театр – це сповідь і мотивація.

- Як правило, вистави ставлять на два чи навіть на три склади. В афіші ж бачу, що у вас – одна Попелюшка, Наталія Поліщук-Московець. Невже тільки одна Попелюшка в театрі?

- По-перше, у мене дуже стислий час. Повних репетиційних дні – двадцять два. По-друге, це той жанр, де потрібно все дуже добре пропрацьовувати. Так, кожен режисер може зробити класну виставу. Кожен режисер може іти на якісь умови. Але кожен режисер має право ставити й свої умови. І, коли ми говорили з дирекцією, я наголошувала, що візьму тільки один склад. Тобто або ми робимо роботу якісно, або ми її не робимо.  Щодо другого складу, то до другого прем’єрного показу ми його допрацюємо, і 23 лютого у виставі вже гратимуть інші актори.

- Я звернула увагу на те, що в афіші ви зазначені як композитор...

- Так. Мама казала мені: «Дістань це з шухляди нарешті і комусь покажи». (Сміється). Я вже досить давно пишу музику. Мені – тридцять п’ять, а музику пишу з вісімнадцяти. Музику для професійних виконавців пишу з двадцяти восьми років. Але! Я пишу музику і не є фахівцем в оркестровках. Дуже допоміг мені диригент нашого театрального оркестру Богдан Мочурад.

- Ваша «Попелюшка» – дитяча вистава чи вистава для сімейного перегляду?

- Для сімейного перегляду. На моє глибоке переконання, батьки і діти мають проводити разом якомога більше часу, і театр – це одне з тих місць, де добре бути разом. До речі, перед тим, як вдатися до постановки, я розмовляла зі своїми друзями, котрі працюють у кінотеатрах – питала щодо відвідуваності «Попелюшки». І почула доволі несподівану інформацію: сорок три (!) відсотки глядачів – дорослі. Це доводить, що людям потрібні отакі, як «Попелюшка», історії…

- Багато працюючи з різним театрами, неодноразово чула отаку цікаву штуку. Письменник, складаючи книжку, вкладає в неї один сенс, сценарист – інший, режисер – ще інший, актори – тим паче, бо з вистави у виставу шукають нових сенсів… Як на мене, тут якщо не голову, то ногу точно можна зламати. Як ви, Олесю, поставилися до матеріалу? Тим паче, що він дуже давній. Шарль Перро – сімнадцяте століття, брати Грімм –  дев’ятнадцяте… Актуалізуєте дійство, може? Підтягуєте ближче до ХХІ століття?

- Ми взяли сюжет Шарля Перро. Найкращий сценарій для мене – від Disney. Фільму. Не мультфільму. Історія – класична. І я не хотіла відходити від класики. Бо чудо само по собі – чудо. В якому б столітті воно не траплялося. Це магія! Але я хочу показати, що магія – це не той гарбуз, який перетворився на карету. І навіть не сукня. Магія в тому, що ми – сміливі. 

У лютому відбудуться два покази мюзиклу-ревю «Попелюшка». Про враження від першого – у наступних числах «Дня».

Олеся Галканова-Лань.

Попелюшка (Наталія Поліщук-Московець).

Мачуха Лізетта (Альбіна Сотникова).

Анастасія  (Марія Шумейко) та Дрізелла (Інна Калинюк).