Безлад не створює порядку. Якщо око зодчого — хаос, будівля буде Вавилонською вежею.
Віктор Гюго, французький письменник

Місто, яке ми любимо

4 серпня, 2010 - 00:00

Вийшла у світ книжка-фотоальбом «Київ Кульженків», присвячена сім'ї видатних видавців кінця XIX — початку XX століть.

У середині позаминулого століття одинадцятирічний хлопчик, гуляючи Києвом, випадково зайшов у магазин-друкарню на розі Хрещатика та Інститутської. «Коли я увійшов до першої кімнати, очі мої мимоволі розбіглися. Вся вона була магазином картин: великих і малих, у рамах і без рам, різних розмірів і кольорів. Нічого подібного я в своєму житті не бачив, і стояв, як очманілий, не знаючи, що й відповісти на запитання поважного пана», — згадував він потім. «Поважним паном» був господар друкарні Йосип Вальнер, і коли зачарований хлопчик попросив узяти його в учні, той погодився, не передбачаючи, що стане першим учителем людини, яка відкриє нову еру в київському книгодрукуванні.

Все життя Кульженко ставився до книги як до витвору мистецтва і першим у Києві показав, якою має бути справжня книга, зробивши з книговидавництва прибуткову справу. Стефан Васильович Кульженко (1837—1906 рр.), син небагатого міщанина, почавши, як багато друкарів того часу, з підмайстра, незабаром орендував друкарню, яка стала однією з провідних у місті. Цікаво відгукнулася газета «Киевлянин» на вихід «Адресной книги г. Киева» (1878): «Чистий дрібний друк, своєрідна красива обкладинка і взагалі весь зовнішній вигляд видання мимоволі примушує думати, що книга друкувалася не в Києві. Ми із задоволенням відзначаємо факт появи такого видання в друкарні Кульженка». Тут також побачили світ «Казки Андерсена» в перекладі українською мовою М. Старицького з кольоровими літографіями М. Мурашка, альбом Олени Косач «Український орнамент».

А коли 1879 року Кульженко придбав ділянку на вулиці (з 1900 року — Пушкінська, 4) Ново-Єлизаветинській, збудована там садиба з друкарськими приміщеннями, квартирою і внутрішнім садом з фонтанами стала знаковим місцем на карті міста. На старому знімку виразно видно напис на чотириповерховій будівлі — «Фото-Типо-литография С.В. Кульженко». Саме тут з 1886 року він починає широко застосовувати нову техніку фототипії і випускає книги, які прославили його: «Киев теперь и прежде», «История Киевского института благородных девиц» М.Захарченка, «Торговые ряды на Красной площади в Москве», «Волга от Нижнего Новгорода до Астрахани», «Древности русские», «Сборник статей по поводу столетнего юбилея А.С. Пушкина». Всі вони викликали широкий резонанс, були відзначені нагородами на Всеросійських виставках і ярмарках, а один із випусків «Древности Приднепровья» Богдан Ханенко підніс у дар царю Миколі II. Справжнім видавничим тріумфом став альбом «Собор св. князя Владимира в Киеве» (1898), названий мистецтвознавцями «незвичайним явищем у нашій художній літературі».

Кульженко дуже любив своє місто — і перший почав масово продукувати пам'ятки і гарні місця Києва методом фототипії, в різних форматах: від парадних подарункових альбомів, з цигарковим папером і шовковими стрічками, до масових видань, доступних усім верствам населення, кишенькові для туристів, а також листівки з київськими видами.

Помічником і однодумцем Стефана Васильовича став син Василь, який здобув освіту в Лейпцігській поліграфічній академії. Спільно з провідними київськими друкарями батько та син Кульженки організували Школу друкарської справи, де вчилися майстри, художники, фотографи. За ініціативою Василя Кульженка з 1909 року виходив журнал «Искусство и печатное дело» (пізніше під іншими назвами) — перше культурологічне видання Південно-західного краю, яке широко висвітлювало питання мистецтва і було полем експериментів з кольором, світлом, репродукцією картин і старовинних документів.

Без сім'ї Кульженків неповною була б картина культурного середовища Києва — в їхньому будинку зустрічалися на журфіксах музиканти, художники, артисти, часто бував близький друг Стефана Васильовича знаменитий соліст Київської опери Антон Барцал. Стефан Кульженко брав участь у діяльності Київського драматичного товариства, сам мав співочий дар і організував у своїй друкарні хор із робітників та службовців. Василь Кульженко був дійсним членом літературно-артистичного товариства, входив до складу комісії відділу «Старий Київ» при художньо-промисловому музеї, дружив з талановитими художниками Федором Шавріним та Григорієм Золотовим. Вже після смерті батька в очолюваній ним друкарні побачили світ видання М. Грушевського «Иллюстрированная история Руси-Украины» та «История искусств» К. Байє.

1917—1918 рр. у друкарні Кульженків друкувалися державні папери, гроші, поштові марки УНР, а за радянських часів друкарню націоналізували. Сьогодні більшості киян славне ім'я знайоме хіба що по топоніму «Дача Кульженка», який нагадує, що в районі нинішньої площі Шевченка, в місцевості з романтичною назвою Кинь-Грусть, стояв дерев'яний дачний будинок, а в ньому велися бесіди, звучала музика, вирувало життя...

Фотоальбом «Київ Кульженків» (видавництво «ВАРТО») повертає імена видатних видавців у найкращих традиціях кульженківського ставлення до книги (оформлення, тексти, якість друку). Захопливу розповідь про сім'ю і друкарню Кульженків у контексті минулої епохи пропонує автор — провідний науковий співробітник Музею історії Києва Вікторія Величко. Читачі зможуть помилуватися видами столиці зі знаменитих альбомів Кульженка — близько 50-ти знімків, а на сторінці поруч — сучасна фотографія тієї ж вулиці, пам'ятника, храму. Порівнюючи, легко виявити сотні відмінностей, до прикладу: кінь з возом, і точно на тому ж місці — припаркований автомобіль. А ще вмить з'ясовується, як руйнують гармонію міського пейзажу висотні будівлі та рекламні щити. Чому такими привабливими є старі знімки? Можливо, відповідь — у словах Ролана Барта: «Точкою відліку будь-якої фотографії є я сам, і саме через це вона спонукає дивуватися, звертаючись до мене з фундаментальним запитанням: з якої причини я живу тут і тепер?». Підтримали видання любителі київської старовини, філокартисти Олег Войтович, Олег Кій, Олександр Шкода.

Книги, видані в друкарні Кульженків, несли в собі художню красу і дух часу, і кажуть, що сто років тому в усіх культурних сім'ях Києва обов'язково був альбом Кульженка «Виды Киева». Хочеться вірити, що традиція повернеться, і новий альбом «Київ Кульженків» прийде в будинки нинішніх киян. А для Музею історії Києва знайдеться нарешті свій будинок у місті, історію якого він зберігає.

Ольга САВИЦЬКА
Газета: 
Рубрика: