«На межі з ризиком»

Експозицію під назвою «Третя дія» найбільшого мінімаліста і найкращого урбаніста серед львівських живописців відкрили в Національному музеї ім. Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20). У показі — урбаністичні пейзажі та натюрморти, більшість з яких створено за останній рік. «Вони всі були у Львові намальовані, але їх ще ніхто з львів’ян не бачив», — розповів «Дню» Петро СМЕТАНА. І додав, що пізніше ця виставка перемандрує до Києва, де буде показана у більшому обсязі, бо дозволятимуть площі.

Улітку минулого року «День» розповідав про одну з виставок Петра Сметани у Львові — у Мистецькій галереї Гері Боумена. Тоді йшлося про те, що молодий митець вже має 11 персональних виставок. Після того відбувся персональний показ «Сажа» в Києві (галерея «Триптих Арт»). А ще митець взяв участь у кількох групових проектах у Києві, зокрема — в центрі сучасного мистецтва «Білий Світ». Попереду — виставка у Музеї історії Києва. І це означає, що понад рік Петро Сметана перебував за межами Львова. Чому так? «Це комплексна справа, — каже художник. — По-перше, у київських галереях немає такої шаленої черги до показів, як у Львові. Також у Києві — достатнє велике коло моїх шанувальників, і мені це цікаво. А ще є багато пропозицій до створення нових проектів. То чому ні?».

Петрові Сметані 33 роки. Фаху вчився на кафедрі дизайну Львівського лісотехнічного університету. Член Національної спілки художників. Виставляється з 2004-го. Учасник колективних показів в Україні (Київ, Дніпро, Одеса, Львів) та за кордоном (Туреччина, Болгарія, Польща, Голландія, Китай).

Розповідає, що за 14 років «вільного плавання» багато чого змінив у творчості: «Формат, колір, жанри... Бо змінилося світобачення... І маю зазначити, що мистецтво дуже часто не додає мені позитивних емоцій».

Ненавидить працювати при штучному освітленні. «Колір — річ дуже делікатна, і його потрібно бачити лише при натуральному світлі».

Є низка обставин, за яких не годен працювати, і це — побут, також внутрішні переживання і коли щось стається у родинному колі... «Але якщо маю бажання працювати, то працюю — дуже важко мені перешкодити». Хоча може й півроку не працювати. «Художник, як і будь-яка інша людина, розвивається у різних напрямах — професійному, соціальному, духовному тощо. І на це є потреба в часі. Бо поєднувати з мистецтвом мені особисто це не вдається. А треба наздогнати».

Роботи Сметани переважно без підписів. «Глядач сам собі може придумати назву».

Багато думає про творчість нашого Володимира Патика, якого добре знав. І час від часу вставляє у свої натюрморти «нотки Патика».

Про «свою» публіку говорить як про людей дуже різного віку — від 20 років до старших. «Часом чую, як вони розмовляють біля картин — дуже по-різному сприймають і аналізують зображене. А ще є така класна штука, як Книга відгуків. Дехто вважає її пережитком. Я ж її завжди на показах ставлю, щоб потім відчитати враження. Найбільше вразив коментар до виставки у «Дзизі»: «Я себе вб’ю». Що далі сталося з тією людиною, не знаю... Є коментарі й негативні, коли люди пишуть, що я маю чимось іншим займатися, а не живописом. Але більшість все ж пишуть, що мої картини — це дуже гарно. І це — не дуже цікаво. Й у статтях мистецтвознавці мене переважно хвалять. Критичних статей взагалі мало. І це стосується не лише образотворчого мистецтва. Музики, наприклад, теж... Мені ж насправді бракує глибокого теоретичного аналізу».

Найбільше надихається не спілкуванням з людьми, а величезним світлим чистим приміщенням: «Відразу хочеться щось робити. Хочеться заповнити його своєю енергетикою. І от це є величезним стимулом для створення якогось власного арту».

В подальшому свої мистецькі фантазії реалізуватиме у Києві, а далі планує робити масштабні проекти за кордоном. Хоча і про Львів не забуватиме — наступний показ у травні 2019-го в галереї «Зелена канапа».

«Кожною черговою виставкою, як і на цей раз, Петро Сметана закріплюється в ранзі художників із загостреним відчуттям сучасності. Інтуїція постачає йому сміливі формотворчі ідеї. Проведені експерименти з технікою та матеріалами привели його до несподіваних, натомість естетично виправданих результатів, — каже історик мистецтва, професор Львівської академії мистецтв Роман ЯЦІВ. — На межі з ризиком, коли взамін гармонійної барви на полотно «вкидується» місиво монохромних фактур з різною біохімічною основою, молодий живописець конструює умовну, хоча й емоційно промовисту, реальність. Полярності в екзистенції нашої історичної епохи він передає шляхом режисерування елементів з різною символьною природою, згуртовуючи їх у цілісний картинний образ».

Виставка Петра Сметани у Національному музеї ім. Андрея Шептицького триватиме до 30 вересня.