А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Перші українські святі

У Львові демонструють ікону воїнів-страдників Бориса та Гліба XVI століття
4 серпня, 2018 - 10:56
Фото Андрія КУБ'ЯКА

Потрапив парний образ до Національного музею ім. Андрея Шептицького майже 100 років тому – з експедиції у 1920-х, разом із цілим комплексом ікон із церкви Святого Духа. Про це «Дню» розповіла завідувач відділу давньоукраїнського мистецтва Марія Гелитович, додаючи, що в Західній Україні ікони Бориса і Гліба не мали поширення: «В Києві були відомі давні ікони XIII – XIV століть, а в нас – ні. Й оця ікона – перша в Західній Україні».  

Образ Бориса і Гліба привезли зі села Потелич (Жовківський район Львівської області). Церква Святого Духа споруджена  на початку XVI  століття – 1502 року, і цей храм – найстаріша дерев'яна церква на Львівщині і тридільна в Україні. А перед тим, розповідає Марія Гелитович, на цьому місці була церква Бориса і Гліба: «І, власне, культ перейшов ще з попередньої церкви – як пам'ять».

Науковець розповідає, що церква Святого Духа в селі Потелич збереглася дотепер – з прекрасними розписами, з прекрасною архітектурою, і є пам'яткою ЮНЕСКО. Також наголошує, що Борис і Гліб – перші українські святі. Канонізовані  до Володимира. Дата їхньої остаточної канонізації – 1072 рік.

Борис і Гліб були синами князя Володимира Великого, який ще за життя поділив державу між 12-ма своїми нащадками. Борис отримав князівство в Ростові, а Гліб – в Муромі. Обидва князі, як описується в їх житії, «жили чеснотливим християнським життям і були дуже милосердними до вбогих і знедолених, удовиць і сиріт, тому люди дуже любили їх».

Після смерті князя Володимира 1015 року кияни покликали Бориса, щоб він зайняв великокняжий престол – згідно з останнім бажанням князя Володимира. Однак один із синів князя – Святополк Окаянний – самовільно зайняв княжий престол у Києві, скориставшись відсутністю Бориса. Борис і Гліб не противилися діям рідного брата, а закликали його до пошани християнських засад. Святополк наказав убити братів: Борисові пробили мечем серце, а Глібові перерізали горло.

Ярослав Мудрий побудував у Вишгороді (на Київщині) церкву, посвячену Борису і Глібу. «І там, фактично, була перша їхня ікона, яка не збереглася. Але цей культ дуже скоро поширився, і в цьому були зацікавлені князі, тому що це підносило авторитет князівської влади. Такі зображення є на енколпіонах – маленьких кам’яних іконках Київської Русі. А в іконописі в нас – це перша ікона, яка показує портретні риси. Юний Гліб і старший, середнього віку, Борис. Але чомусь тут є помилка в написах. Тобто Борис підписаний як Гліб і навпаки», – говорить Марія Гелитович. І зазначає, що ця ікона – саме та, перша, котра провадила її у світ іконопису.

Науковець розповідає, що у разі накладання малюнків одне на одне виходить  абсолютно дзеркальне зображення: «Тільки інший характер обличчя, а так – це абсолютно ідентичні постаті. Князі – це воїни. В інших іконах вони деколи трапляються з мечами. Хрест – це символ мучеництва, а ота відкрита долоня – це символ прийняття Божої волі».

«Надзвичайно гарна ця ікона в рисунку, – продовжує розповідь  Марія Гелитович. – Видно, що майстер був досвідчений, вправний. Лінія – витончена. Добра колористика. І підкреслене те, що, власне, це – князі, бо мають ті червоні шапки з білим хутром. На одязі – імітація дорогоцінного каміння, перли, що також є символом княжої влади. І широкі плащі – киреї».

Марія Гелитович говорить, що Потелич був одним із найбільш розвинених міст тодішньої Галичини: «Там були розвинені різні ремесла. Навіть склодуви були. Напевно, були й іконописці. Хоча ми того достовірно не знаємо. Ця ікона – класичний приклад українського іконопису другої половини XVI століття. Вона пов'язується із дуже великою малярською майстернею».

Ікона анонімна – хто саме її намалював, невідомо. Але, говорить науковець, є дуже подібна ікона, майстра Федуска із  Самбора, – «Благовіщення». Це одна із перших датованих підписних ікон – 1579 року. Зберігається у Харківському музеї. «Можливо, подібне щось малював Федуско, і це могла бути його майстерня», – говорить Марія Гелитович. І додає, що львівський дослідник Левко Скоп приписує цю ікону Бориса і Гліба Федуску. Також Скоп пов'язує створення цього комплексу ікон із Пересопницьким євангелієм. «Я не можу погодитися із цим і не можу заперечити, – зазначає Марія Гелитович. – Але принаймні це є одне стилістичне коло. Борис і Гліб – це є приклад, власне, звернення до київських традицій. Тому що всі інші – візантійського родоводу. Іконографія, вироблена на київському ґрунті, дуже нам важлива. Це є перші українські святі. Потім були Ольга, Володимир… Але то вже – трохи пізніше».

Розпитую, чи багато у збірці Національного музею у Львові зображень Бориса і Гліба? «Ні, – відповідає. – Небагато. Їх можна порахувати на пальцях однієї руки. А оця, XVI століття, – одна з найбільш показових. І це також важливо з огляду на те, що це – парна ікона. Відомі Косма і Дам'ян, Миколай і Параскева, Юрій і Параскева… Ця композиція, ця традиція двох фігур, а особливо – шанованих, йде ще з Візантії.  Вони, власне, цю схему використали для Бориса і Гліба, які мусили бути або фронтально стоячі, або десь між собою вести якусь розмову – діалог. Мені здається, вони на цій іконі дуже вдало поєднані…».

6 серпня православні і греко-католики згадують святих братів страстотерпців Бориса і Гліба (в хрещенні – Романа і Давида). Їм моляться про мир, про добре ставлення правителів, про збереження від міжусобиці та про дарування мужності перед лицем небезпеки.

6 серпня також вшановують пам'ять святої мучениці Христини  – їй моляться про зміцнення у вірі і про зцілення від хвороб.

Цього року 6 червня припадає на понеділок. То чому б у неділю, коли маєте вихідний, не зробити собі екскурсію до Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові (проспект Свободи, 20), аби оглянути першу у Західній Україні ікону воїнів-страдників Бориса та Гліба XVI століття? Тим паче, що «День» так докладно про неї розповів – і для того, аби зацікавити і, відповідно, для  того, аби заохотити піти до музею. 

Матимете можливість оглянути й інші унікальні експонати. Зокрема – Богородчанський іконостас 1698 – 1705 років, створений за авторством православного ієромонаха Йова Кондзелевича для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського, та лики Юрія Змієборця, котрий є патроном Львова. Кажете, вже хочете знати, як виглядають ці шедеври? То погортайте «День» і знайдіть добре ілюстровані публікації «У Львові розповідають про довгу історію «мандрів» Богородчанського іконостаса» від 28 квітня та «Аж сто Змієборців»  від 24 травня. Обидві статті – 2018 року.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото Андрія КУБ'ЯКА.
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments