Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Погана слава

У прокат вийшов новий фільм Педро Альмадовара
15 липня, 2004 - 00:00

Iспанське кіно — словосполучення доволі штучне. У цій нескінченно талановитій країні саме той випадок, коли немає кіно — але є окремі імена. Педро Альмадовар — одне з них.

Власне, вихід у наш прокат його нового фільму «Погане виховання» — подія сама по собі. Не так часто доблесні прокатники балують українського глядача кінопродуктом, який хоч трохи відрізняється від блокбастерного несмаку. Інша річ, що саме по собі ім’я або місце виробництва ще не гарантують справді неординарного видовища.

Альмадовар прославився на початку 1990-х як автор яскравого, сповненого пристрастей, еротики й гумору кіно. Його «Кіку», «Жінок на межі нервового зриву», «Високі каблуки», «Зв’яжи мене» сінефіли того часу задивилися до дір. У цього іспанця дивний дар — перетворювати глядачів частково на дітей, спонукати їх не соромитися найпростіших і нехитрих емоцій. Легке і при цьому недурне кіно Альмадовара було просто-таки відрадою серед абсолютно пустопорожнього або частіше за все, саме важко незрозумілого постмодернізму, що захлеснув тоді екрани. Утім, горезвісні «мідні труби» — випробування, яке жорстокістю своєю перевершує і воду, і вогонь. Зростаючий успіх наближав Альмадовара до мейнстриму, переводив його з узбіччя прогресивного і незалежного кінематографа в основне русло комерційно визнаних фільммейкерів. Остаточний прорив на верхні поверхи кіноеліти стався 1999 року, коли фільм «Все про мою матір» отримав «Оскара» як краща іноземна картина.

Дивлячись «Погане виховання», важко звільнитися від відчуття, що Альмадовар щосили прагне підтвердити статус «оскароносця» і головного іспанського режисера. Звісно, є все те, за що люблять його фільми: яскрава насичена картинка, неймовірної краси й таланту актори (особливо хороша нова зірка латиноамериканського та європейського кіно Гаель Гарсіа Берналь, у ролях одразу і друга головного героя, і чарівного трансвестита). Так само ефектна в кадрі Альмадовара чоловіча плоть, навіть титри, як звичайно, намальовані власноруч режисером (обдарованим художником за сумісництвом) — хороші.

Біда лише в тому, що вся ця розкіш працює не на створення пряної, хвилюючої атмосфери, не на пряму, безпосередню емоцію — як у вищеназваних ранніх картинах — а на найпрямолінійнішу та поверхневу річ, яку тільки можна вигадати, — на сюжет. Причому сюжет досить погано пророблений, підпорядкований псевдодетективній фабулі. Це не історія фатальної пристрасті на кшталт тих, якими Альмадовар умів приголомшувати зал, а погано виконаний детектив. Навіть відверта, майже солодкувата сентиментальність попереднього його фільму — «Поговори з нею» — хвилювала більше. «Погане виховання» — за відчутної претензії на новий вибух пристрастей по-альмадоваровськи — виглядає, особливо ближче до фіналу, як яскраво розфарбована, але при цьому відверто сконструйована, скучно-раціональна іграшка. І, як будь-яка іграшка, швидко набридає, залишає байдужим.

Утім, хочеться вірити, що в Альмадовара це — тимчасове. Вирішив погратись у криміналіста…

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: