Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Посередниця між людиною і Богом

Завтра, 28 серпня, православні та греко-католики святкують Успіння Пресвятої Богородиці
27 серпня, 2018 - 21:22

Візуалізувати, причому дуже детально, урочистий момент переходу Діви Марії від земного життя до життя Вічного всі охочі можуть у Національному музеї ім. Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20), у фондах якого зберігається понад сорок ікон Успіння пресвятої Богородиці, починаючи від кінця XV століття. Розповідь про деякі з них – трохи згодом, у розмові із завідувачкою відділу давньоукраїнського мистецтва НМЛ Марією Гелитович. А наразі – кілька штрихів-пояснень.  

Празник Успіння Пресвятої Богородиці ще називають Першою Пречистою, і він належить до переліку дванадцяти найбільших свят церковного року, під час якого згадують упокоєння, воскресіння та прославлення Матері Божої.

Богородичне свято є однією з найвагоміших сторінок святкового календаря українців. Возносячи молитви Господу, завжди зверталися і до Пріснодіви Марії – благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським.

Успіння – кінець земного життя Богородиці та переселення її в життя Небесне. Після того як Ісус Христос вознісся на небо, Матір Божа лишилася під опікою апостола Івана Богослова. Незадовго до свого успіння Божа Матір прибула до Єрусалима. Невтомно молилася. Одного разу на Голгофі до неї з'явився архангел Гавриїл і провістив про скоре переселення до життя Небесного. За звісткою архангела, успіння Богородиці мало статися о третій годині.

Святі апостоли запалили безліч свічок й оточили постіль, на якій лежала Мати Божа. Зненацька засяяло божественне світло, і до людей зійшов сам Ісус Христос у супроводі янголів, архангелів та праведних душ. Споглядаючи на пресвітле обличчя найдорожчого Сина Свого – Господа, без найменшого тілесного страждання, ніби солодко засинаючи, Богородиця передала Йому в руки пресвітлу і пречисту душу свою. Це був урочистий момент переходу Діви Марії від земного життя до життя Вічного.

Через три дні апостоли не знайшли в гробі тіла Богородиці, а тільки її поховальні покривала. Це був доказ того, що Божа Мати справді вознеслася на Небо.

А тепер, власне, ближче до теми іконопису. Засвічена свічка перед ложем Богородиці; запалене кадило в руках апостола Петра; юдейський священик з обрубаними руками, бо хотів перекинути ложе з Богородицею, і біля нього архангел Михаїл; Христос, який тримає душу Богородиці у вигляді сповитого немовлятка як знак того, що смерть – це друге народження; момент взяття Богородиці з тілом до Неба… Саме на ці деталі радить звертати увагу завідувачка відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музею ім. Андрея Шептицького Марія Гелитович, розпочинаючи   екскурсію. І додає, що ікон Успіння Пресвятої Богородиці багато не збереглося: «Найдавніша походить з Візантії і пов’язана з києво-печерським монастирем Успіння Богородиці, який був зруйнований у Другу світову війну. Власне, туди привезли чудотворну ікону, яку ми знаємо по давніших копіях, а сама ікона не збереглася».  

Щодо храмів Успіння Пресвятої Богородиці, то, розповідає Марія Гелитович,  їх  було дуже багато – це ключові, знакові пам’ятки архітектури, і за своїм значенням це – кафедральні собори (в Галичі, в Холмі, у Львові). «Взагалі вшанування Богородиці як покровительки України має великий культ, – зазначає науковець. – Богородиця є також покровителькою церкви, тому церкви й беруть собі у заступницю Богородицю».

Першою Марія Гелитович показує ікону зі села Юськовичі біля Олеська (тепер – Йосипівка, що у Буському районі Львівської області. – Т.К.) кінця XV – початку XVI століття. «Тут, власне, показано Богородицю на ложі. Біля неї – апостол Петро. Можливо – Андрій. І ще – плакальники. Також – єпископи в омофорах, – говорить Марія Гелитович. – Ця ікона, на жаль, дуже понищена. У нас реставрація полягає у тому, щоби тільки розчистити те, що збереглося, і зафіксувати. А того, чого немає, не доповнюємо. Не втручаємося в авторський стиль…».

Наступна ікона, котру представляє науковець, – це перша датована (1547 рік) і підписна (автор – многогрішний раб Божий Олексій) українська (лемківська) ікона. «Тим вона, власне, дуже відома. А ще цікава тим, що бачимо хмаринки. На них вітри несуть апостолів, які на той момент були у різних країнах і летіли отак на похорон. Але не було між ними Томи. Також бачимо, як ангел дає Томі пояс Богородиці, щоби той переконався, що Богородиця дійсно була взята до Неба з тілом. Також бачимо, що ангели тримають Богородицю на престолі і що відкриті двері до раю. Видно й момент відрубування рук невірному Афонію». Варто зазначити, що ікона ця дуже добре збережена.

На іншій іконі, вже другої половини XVI століття, і вона –  зі села Наконечне, що в Яворівському районі Львівської області, Богородиця лежить головою вправо. «І це – дуже рідкісне зображення, бо на всіх інших – Діва Марія є головою вліво, – говорить науковець. – Богородиця у синьо-жовтих шатах, і це так само – велика рідкість, бо зазвичай шати на образах – вишневі. Ця ікона, так само як і попередня, – храмова, намісна, з першого ряду».

Наступна для показу, – ймовірно, авторства православного ієромонаха Йова Кондзелевича. «Ми її недавно реставрували, – говорить науковець. –  Тут – барокове розв’язання цієї теми, де на першому плані композиція з невірним Афонієм. І бачимо у перспективі земне і Небесне. На небі – святі, ангели, і всі чекають на Небовзяття Пречистої Діви Марії. Тут також є дуже цікаві сценки на балконах, з яких люди визирають за подією – це урбаністичний пейзаж, на кшталт західноєвропейських традицій. І надзвичайно гарним є мистецьке вирішення – кольори (бузкові, зелені), нюансування відтінками, пластика облич… Все це дуже нагадує манеру Йова Кондзелевича (1667 – 1740). Є сумніви: чи то Кондзелевич, чи його коло… Але ця ікона – один із найкращих прикладів барокового малярства у нашій колекції».

Так само звертає мою увагу Марія Гелитович на ікону майстра з Михнівки з Волині, який, можливо, був учителем Йова Кондзелевича або мав на нього якийсь вплив. «Ця ікона не є віртуозно виконана, але цікавими є деталі, – роз’яснює Марія Гелитович. – Подивіться, як Христос тримає душу Богородиці… Також цікаві світильники, кадило… Варто уважно роздивитися й людей, котрі переймаються тим, що відбувається – один хустинкою витирає очі, другий – молиться… І цього не було у візантійському мистецтві». 

А ще показує Марія Гелитович ікону Успіння Пресвятої Богородиці з Богородчанського іконостасу 1698 – 1705 років, створеного за авторством Йова Кондзелевича для церкви Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського. Також веде до залів, де готують до експонування масштабну виставку ікон риботицьких майстрів (1670 – 1750-ті рр.) зі збірки Національного музею ім. Андрея Шептицького та з приватних колекцій. Там теж є ікони Успіння Пресвятої Богородиці, а показ відкриється, завтра, 28 серпня.

Ходіть до музеїв – дізнавайтеся і розвивайтеся. І читайте газету «День» – маємо чим зацікавити і здивувати. А головне – заохотимо «глибоко копати». Щоби знати!

І, звісно, всіх зі святом.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото Романа БАЛУКА.
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments