Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Сходи з обмеженими можливостями

Новий спуск із Пейзажної алеї урочисто відкрили, але про інклюзивний простір забули
8 серпня, 2018 - 12:29
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Частина киян дякує меру Віталію Кличку за реконструйовані сходи, що ведуть з Пейзажної алеї на Поділ до урочища Гончарі-Кожум’яки. Це частина майбутнього туристичного маршруту в історичному центрі Києва, який з’єднає Пейзажну алею з аркою Дружби народів. Звідси й обурення іншої частини містян. Якщо оновлені східці — це частина туристичного маршруту, чому ж вони недоступні для матусь із дітками у візочках, для людей в інвалідних візках, для тих, хто ходить на милицях, але, уявімо, дуже хоче потрапити на Пейзажну алею, а звідти — на Поділ. Хтось у соцмережах підрахував, що це 15% електорату. Тим паче, на реконструкцію східців витрачено 89 мільйонів гривень.

Урочисте відкриття реконструйованого спуску відбулось у середині липня. Віталій Кличко інспектував сходи вдень та увечері, щоб на світлинах показати киянам, як вони виглядають при сонячному світлі, а потім — із підсвіткою. Картинка дійсно красива. Та знову-таки, сходи з обмеженим доступом. Якщо це частина великого проекту, місто мало б подбати про комфорт і зручність усіх.

Далі мер із командою планує реконструкцію другої черги парку «Володимирська гірка», у ході якої збудують пішохідний міст між гіркою та аркою Дружби народів. Ідеться про скандальний міст-павук, як його охрестили кияни, що має зачепити територію кількох пам’яток архітектури та садово-паркового мистецтва.

«Міст ми плануємо відкрити до літа наступного року. Переконаний, що оновлена туристична зона стане одним із найулюбленіших місць відпочинку киян і гостей міста, — рекламував проект Віталій Кличко. — До речі, ввечері нові сходи, довжина яких понад 200 метрів, дуже гарно підсвічені. LED-освітлення встановили у перилах. На схилі поряд зробили благоустрій та озеленення території. На алеї маршруту побудували громадську вбиральню, встановили тривожну кнопку і камери відеоспостереження на сходах та алеї. Працює Wі-Fі. А з оглядових майданчиків можна помилуватися краєвидами Києва».

До цього капітальний ремонт сходів і прилеглої території відбувався півстоліття тому. 2016 року прийняли рішення про їх реконструкцію. До розробки проекту долучилися активісти громадської організації «Андріївсько-Пейзажна ініціатива». Вони пропонували проект, за яким східці мали бути максимально наближені до оригіналу за зовнішнім виглядом. Та потім місто передумало. Новий спуск зробили з бетону, з дерев’яними сходинками, вкотре обіцяючи альтернативні спуски та підйоми для маломобільних громадян.

Керівник Центру інклюзивного дизайну Олександр Ворона розповів, що як тільки дізнався про проведення реконструкції даного об’єкта, звернувся до представників Київської міської держадміністрації з проханням забезпечити елементи універсального дизайну та створити комфортне середовище для всіх категорій населення. Йому також пообіцяли, що будуть альтернативні підходи. Експерт вкотре запитує — де вони?

«Ми у жодному разі не звинувачуємо мерію чи ще когось, бо розуміємо, що іноді не можна врахувати абсолютно усі деталі, — додає Олександр. — Та існує аксіома: коли йдеться про публічне місце, приміром, площу, розважальний центр чи архітектурну споруду, воно має бути доступним для усіх, чи це люди похилого віку, люди в інвалідних візках, батьки з дитячими візочками, люди, які тимчасово втратили можливість пересування або люди з порушеннями зору. Тобто мають бути альтернативні можливості туди потрапити. Умовно кажучи, коли є сходи, десь поруч може бути ліфт чи підйомник. Не обов’язково будувати пандуси — створити інклюзивний простір можна по-різному. Завдання архітектора, як творця усього цього світу, зробити так, щоб споруда, яку він створює та вводить в експлуатацію, була такого формату».

«У контексті існуючого проекту сходів уже нічого не можна зробити, — констатує Олександр Ворона. — Ми зверталися з рекомендаціями ще тоді, коли проект був на папері. А зараз максимум, що можна додати, — це маркувальні напрямні лінії для людей з порушеннями зору, можливо, якісь тактильні поручні. Потрібно було з самого початку над цим працювати і, можливо, консультуватися із компетентними організаціями щодо інклюзивного простору».

Інна ЛИХОВИД, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments