Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Синій птах наших ландшафтів

До 70-х років минулого століття сиворакша гніздилася по всій Україні, але на сьогодні зникла в більшості районів Полісся та Лісостепу
11 липня, 2019 - 16:05

Сиворакшу легко впізнати — насамперед, завдяки блискучому зеленкувато-синьому оперенню та швидкому і спритному польоту. Допитливі й спостережливі можуть побачити її, коли вона сидить на товстій гілці дерева самотнього дерева, яке росте на узліссі, на телеграфному стовпі, на полях, луках і пасовищах, на стозі сіна чи на береговому крутосхилі. Синя пташка охоче селиться на вирубках і згарищах, трапляється, навіть відвідує міські парки.

НАЛЕЖИТЬ ДО ЗНИКАЮЧИХ ПТАХІВ

Сиворакша — один із найгарніших європейських птахів, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Завбільшки вона як галка, але більше схожа на ворону. Її часом так і називають — воронка. Зеленувато-блакитне пір’я, яке подекуди переходить у синє, чорні з блакитними вкрапленнями махові пір’їни, сіруваті верхня частина спини та шиї, гострі крила й ніби обрізаний хвіст роблять її особливою навіть у пташиному довкіллі, де красунь — очі розбігаються.

Сиворакша з року в рік повертається на звичне місце гніздування. Вона залюбки облаштовує собі гніздо в покинутому дуплі дятла, а в гірській місцевості селиться в затишних скельних ущелинах.

На північній межі поширення сиворакша часом поселяється в розріджених соснових борах і дібровах, але взагалі вона не лісовий птах. Зустріти її зазвичай можна у відкритому сухому ландшафті. Тримаються вони окремими парами і влаштовують гнізда на великій відстані одна від іншої, поважаючи особистий простір.

Залежно від ландшафтних обставин, вони обирають і спосіб будування гнізда. У степах — це зазвичай нори в обривах та ярах, у берегах річок, ближче до людей — у тріщинах покинутих будинків та колодязів. У лісовій місцевості це майже завжди дупла дерев і порожнини пнів. До слова, нірка, яку риють птахи, має довжину приблизно 60 сантиметрів, в кінці якої розміщують гніздо. Оскільки насиджування починається з першого відкладеного яйця, пташенята вилуплюються в різний час. Холодного й дощового літа теплолюбні сиворакші взагалі не виводять потомства.

Пташенята з’являються на світ сліпими й голими, і упродовж місяця батьки дбайливо обігрівають і годують їх. Після вильоту з гнізда малюки деякий час тримаються поблизу гнізда, стрибаючи по сусідніх гілках або камінні й харчуючись лише тим, що приносять батьки. Якщо ж їжі в довкіллі не вистачає, біднятка неминуче гинуть від голоду.

Сиворакша — безперечно, дуже корисний птах. Основу раціону синіх птахів становлять переважно комахи більших розмірів: жуки, коники, вовчки. Сидячи на гілці, птаха виглядає свою здобич, щоб миттєво схопити її, щойно помітивши. Часом вона помічає й мишей, яких зазвичай вправно хапає за хвіст. Трапляються в їхньому раціоні й необачні ящірки та жаби. А наприкінці літа сиворакші охоче ласують і ягодами.

Середовище існування птахів — це степова, лісостепова та південь лісової смуги Євразії від Піренейського півострова на схід до долини Верхньої Обі, Західного Алтаю, Пакистану, а також північ Західної Африки. Зимує сиворакша переважно у Східній Африці.

До 1970-х років минулого століття птах гніздився по всій території України, але зараз став рідкісним або взагалі зник у більшості районів Полісся та Лісостепу, у степовій смузі все ж трапляється частіше.

Орнітологи зауважують, що загальна чисельність цих птахів в Україні орієнтовно становить чотири-п’ять тисяч пар і зберігає загальну тенденцію до зниження. Зараз найбільша щільність спостерігається в Одеській, Луганській та Харківській областях, можна побачити сиворакш і на Кіровоградщині та Дніпропетровщині, в деяких інших місцевостях.

СИВОРАКШАМИ В ДАВНИНУ НАЗИВАЛИ Й ДІТЕЙ

Дивовижна сиворакша належить до категорії птахів, які на Європейському континенті мають несприятливий охоронний статус. Вони перебувають під охороною низки міжнародних угод, ратифікованих Україною, а також Червоної книги України і Закону України про тваринний світ.

До Червоної книги України птах включений зі статусом — зникаючий. У нашій країні сиворакша охороняється переважно у степовій смузі — в Чорноморському біосферному заповіднику, Луганському природному заповіднику, Національному природному парку «Святі гори», Регіональному ландшафтному парку «Меотида» й деяких інших.

У багатьох європейських країнах сиворакші належать до видів, які охороняються, але і там, відзначають орнітологи, птахів, що гніздуються, стає менше. Регулярне омолодження лісу, вирубка старих дуплястих дерев позбавляє їх значної частки місць гніздування. Деякі країни, зокрема Естонія, приваблюють їх штучними місцями для гніздування, але насамперед все ж стараються зберігати старі дуплисті дерева у місцях, які обирають сиворакші.

До цього додається широке застосування в сільському та лісовому господарствах інсектицидів, яке позбавляє птахів можливості звично харчуватися. Тому сиворакші часто не можуть прогодувати всіх своїх малят, трапляється, із шести пташенят залишаються тільки двоє. Якщо так повторюється кілька років, птахів стає дедалі менше. Крім того, на зменшення чисельності птахів впливає винищення хижаками, браконьєрство, загибель на зимівлі.

У неволі ж тримати синіх птахів удачі в жодному разі не можна, — стверджують природоохоронці. — Вони не лише не приносять щастя, а й гинуть, адже можуть харчуватися лише живою їжею, що рухається.

Із літературних джерел відомо, що сиворакша в давні часи вважалася в Україні недоторканним птахом, якого потрібно берегти. І люди, які тоді сприймали себе частиною природи, навіть давали дітям ім’я Сиворакша, щоби природа прийняла їх за своїх і була милостивою.

А близькі родички наших сиворакш, ластівкохвості сиворакші, є національними символами двох африканських країн — Ботсвани і Кенії, де їх водиться в достатку.

Сиворакші надихають своєю красою не лише фотохудожників, завдяки яким ми можемо познайомитися з різними аспектами життя дивовижних птахів, а й художників — і нашого часу, і минулих епох. Зокрема, відомі роботи із зображенням крил сиворакші видатного німецького живописця і графіка Альбрехта Дюрера, які увійшли до серії «Ботанічні малюнки».

Людмила СТУПЧУК. Фото Оксани РАЛДУГІНОЇ та В’ячеслава КАЙСТРО, сайт «Птахи України»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments