Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Унікальність

Про Великдень в Америці й не тільки
18 квітня, 2012 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Коли канадець Маршал Маклюган формулював поняття «глобальне село» ще в 1960-х роках, він думав про те, як світ зменшується до розмірів одного поселення завдяки електронним технологіям та швидкості людського пересування. Він думав про те, як переплетіння світових політик та соціоекономік піднімає до найвищого рівня людське усвідомлення відповідальності за те, що відбувається на іншому боці села.

Він думав про Інтернет як про «подовження свідомості».

Він думав, що світ вже ніколи не буде таким, яким був.

І він помилився.

Світ лишився таким самим. На тому ж місці. Змінилася тільки швидкість обміну наших упереджень, віри, забобонів, переконань, відчуттів, задоволень, нарікань, пошуку щастя й усякого дрантя на знижку. Змінився лише час, щоб нам збагнути те, хто нас оточує і на якій околиці села ми живемо чи опинилися.

Це дуже помітно в Америці.

Там шукачів щастя дуже багато. Там «прикольно» бути українцем і пояснювати, чому наш Христос цього року воскрес на тиждень пізніше від решти християнської Америки... Це якщо вам не трапився грек чи росіянин. Їм пояснювати треба лише, чому ви цієї неділі вбралися у вишиванку.

Там люди не встигають стежити за модою прибульців, бо самі припливли сюди за захистом свого консерватизму. У них не вистачає часу захищати свої незмінні цінності, не те що вивчати незмінні цінності інших. Не кажучи вже про цінності мінливі. Не кажучи вже про брак цінностей. І це при тому, що в кожного є Інтернет, який дає всі відповіді швидше за Біблію. В якому є й Біблія. Онлайн версія.

Тому коли мене питають, чому ми святкуємо Пасху не в той день, і натякають, що ми напевне поплутали дні, я не ображаюся. Кажу, що рахувати дні ми вміємо, хоча ми й є не такими, як усі. Кажу, що ми прекрасно знаємо, що всі люди діляться на кілька категорій — на тих, які вміють рахувати, й тих, які ні.

І що ми належимо до іншої категорії.

Коли поліція перекриває дорогу, щоби ми змогли потрапити до нашої церкви — так багато нас до неї їде, — мені подобаються втомлені погляди зупинених американців і те, як вони намагаються згадати, яке сьогодні свято, аби другий раз не попасти в такий самий корок.

Мені подобається наша унікальність у цьому глобальному селі.

Мені також подобається радити своїм одноплемінникам не забувати, що ми унікальні.

Такі ж як і сім мільярдів наших сусідів.

Олексій ОПАНАСЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ