Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Від конкуренції особин до співпраці особистостей

У «Мистецькому Арсеналі» відкрилась виставка робіт фотохудожника Ігоря Гайдая
4 жовтня, 2011 - 00:00
ІГОР ГАЙДАЙ
НА ФОТО: ОРИГІНАЛЬНА СВІТЛИНА ІГОРЯ ГАЙДАЯ «ПОЖЕЖНИКИ», ЗРОБЛЕНА В РАМКАХ ПРОЕКТУ «РАЗОМ.UA» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Понад 30-ти оригіналів чорно-білих світлин триметрової довжини розмістились у головному залі Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал». Як зауважив сам автор, це перше масштабне експонування за час існування проекту «РA3OM.UA». І досить прикметно, що воно відбулося саме в Україні — головній героїні проекту.

«РA3OM.UA» стартував вісім років тому як проект візуальної фіксації проявів колективної енергії, яка «складається з яскравих особистісних енергій, що, взаємодіючи, створюють колективний портрет сучасної історичної миті України, її епохи».

На кожному з 30-ти масштабних (950 х 2900 см) панорамних фотографічних портретів проекту «РA3OM.UA» зафіксовано великий колектив українців (100, 200, 1000 осіб), об’єднаних спільною справою або ідеєю. Так, серед світлин можна знайти фото особового складу військової частини, Генштабу України, вихованців дитячого будинку зі своїми наставниками, колективні портрети пожежної команди, карпатського села, команди байкарів... Доповнює ідею синергії енергії тло світлини. Адже на фото люди вільно розташовані у природному для себе середовищі: робітники заводу — біля своїх цехів, будівельники — у вікнах великого будинку, священнослужителі — біля храму, паломники — на місці прощі....

ФОТОПОРТРЕТ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

У короткій розмові із «Днем» Ігор Гайдай пояснив, що спонукало його до реалізації цього проекту та чому за ціль «РАЗОМ.UA» було обрано вивчення феномену колективної енергії, досить неоднозначного, зважаючи на історичну ретроспективу, поняття.

— Минуле століття надало поняттю колективної енергії досить неприємний відтінок...

— Я б навіть сказав, небезпечний. Адже, зокрема, такі явища минулого століття, як фашизм і сталінізм, показали, яким небезпечним може бути феномен колективної енергії, коли ним управляє «злий геній».

— Поясніть, чому ви як митець взялись досліджувати це явище за допомогою фото.

— Тому що люди — це соціальні істоти. І я особисто мрію, щоб люди навчилися користуватися феноменом колективної енергії для багатократного підсилення саме позитиву... До речі, історики підтверджують, що колективи людей стають моральнішими, незважаючи на усі перекоси чи спотворення. Адже коли ще 100 років тому вважалося нормою лише насиллям розв’язувати питання, то сьогодні це вже не так.

— А як ви бачите проблему усвідомлення феномену колективної енергії в українському суспільстві? Адже часто нам закидають, що за 70 років колективної моделі організації суспільства, яка була за радянських часів, українці відучились від індивідуальності, забули, що таке індивідуальна відповідальність, індивідуальний успіх... Але разом з тим для нас актуальною залишається й інша проблема — невміння об’єднуватись.

— Проблема в соціальних зв’язках. Саме вона впливає й на індивідуальність у соціумі, і на здатність утворювати колективи. Про це я й заявив своїм проектом «РАЗОМ.UA». Ми погано контактуємо один з одним, бо, окрім того, що самі маємо купу проблем, не вміємо сприймати свого колегу як людину-партнера, а не конкурента. Хтось із відомих сказав, що сьогодні людство живе за принципом конкуренції особин, а треба, щоб воно перейшло у фазу співпраці особистостей. І я особисто вірю, що люди до цього йдуть потихеньку. І за цим процесом потрібно спостерігати й фіксувати.

— У відгуках на проект «РАЗОМ.UA» критики назвали вас «архітектором колективної ідентичності української нації». Архітектор конструює, створює, а який би колективний портрет українців ви хотіли б створити?

— Я б не хотів нічого створювати. Я волію відтворювати. Я спостерігач. Безумовно, якось опосередковано я втручаюся, навіть тим фактом, що приїхав до певного колективу з пропозицію зробити спільну світлину. Але це не той фактор, який здатен створювати ту колективну ідентичність нації, про яку йдеться.

ВРАЖЕННЯ

Микола СКИБА, заступник генерального директора Національного художнього музею України:

— Проект Ігоря Гайдая «Разом.UA» охоплює своїми масштабами вісім років роботи майстра, десятки тисяч людей, зафіксованих на півсотні світлинах, більшість із яких понад триметрової довжини, та не менший емоційний ефект справляє простота виконання — чорно-біле постановне фото, без особливих ефектів освітлення чи гри тіней, з банальним композиційним рішенням. А разом з тим кожна з фотокартин сприймається як ораторія або фуга. Дуже точно сформульовано концепт проекту — дослідження феномену колективної енергії. При чому бачимо не стихійну потугу натовпу, а організовану силу різних колективів. Енергія ж тут виявляється не в русі, а саме у невидимих силових лініях, які змушують або спонукають людей бути разом. В одних випадках, як-от у груповому портреті байкарів, людей поєднує спільний інтерес, в інших — виробничий процес чи армійська дисципліна (тут уже простір для спостережень і з точки зору соціальної антропології, і психології, й інших ракурсів), але завжди в композиціях відчитується енергетичний потік у процесі концентрації, хвиля, яка на підйомі. Можливо, цей стан спровоковано процесом підготовки до грандіозної колективної фотосесії, адже, скажімо, для таких корпорацій, як завод «Титан» в Армянську, цей досвід є унікальним, бо нікому до того не вдавалося збирати докупи відразу дві зміни підприємства з безперервним циклом виробництва. Тут справді важить, що основне залишається за кадром. Дещо із цього можна побачити на моніторах, які доповнюють виставку, даючи змогу відвідувачам стати свідком задокументованого процесу підготовки і виконання кожної з фотомозаїк. І саме цей закадровий аспект, напевне, і криє найбільшу актуальність усього проекту.

У культурологічному плані світлини Гайдая спонукають пригадати групові, ретельно вибудувані знімки початку ХХ ст., коли фотографія була чимось на кшталт «ока Бога» — своєрідним аналогом єгипетських рельєфів або «хорових» православних ікон, які через таїнство духовного єднання передавали відчуття належності до сонму безсмертних.

Нині, в епоху численних девайсів і гаджетів (які зранку виглядають неймовірною інновацією, до вечора стають анахронізмом), емансипація від невблаганного біологічного часу вирішується шляхом перенесення життя в мережу, шляхом створення різноманітних «аватарів». Але часто-густо це дуже ефемерний і нетривкий стан, і саме фотографія виконує функцію магічного реалізму, передає автентичність сплеску життя.

У цьому є певний момент сакралізації буденності, коли сотні, а то й тисячі людей на якусь мить відірвалися від рутинної праці, вишикувалися перед об’єктивом і спрямували погляди по траєкторії, заданою художником, траєкторії, яка дорівнює, по суті, вічності. І цього справді часто не вистачає у нашому повсякденні з його безперервними процесами виробництва-споживання. Більше того, Ігор Гайдай з усією очевидністю показує необхідність цієї миті, яка спонукає відсторонитися від того, що ти робив тут і тепер, і побачити це у «зворотній перспективі». І головне — у цьому моменті нівелюються значення соціальних статусів і роду занять, виходить на поверхню універсальна лінія напруги «Я — Ми», яку, знову ж таки, незалежно від конкретики обставин кожному з нас доводиться розв’язувати. Цікаво, що найбільш явно ця універсалія виявляється саме через корпоративну солідарність у межах конкретно взятого колективу чи спільноти. Навіть такої ситуативної, як дитяча футбольна команда. І якщо вже, узагальнюючи, вести мову про метапортрет нації, то його годі уявити як масу поза цією поліфонією ідентичностей локальних груп.

Алла ДУБРОВИК, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ