Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Як доторк до безодні власної душі

У Львові демонструють графіку Євгена Лисика на тему мінотаврів
9 листопада, 2018 - 16:35

Експозицію «Євген Лисик. ΜΙΝΏΤΑΥΡΟ» представляють у галереї «Іконарт» (вул. Вірменська, 26). І це вже другий поспіль показ, присвячений творчості Лисика. Перший, анімалістичний, відкрили кілька днів тому у Мистецькому об'єднанні «Дзиґа».

Куратор обох показів – художник Остап Лозинський. Про це «Дню» розповіла арт-менеджер галереї «Іконарт» Вікторія Ваславська-Панас. І додала, що в «Іконарті» експозиція з кольорової і чорно-білої графіки Євгена Лисика  відбувається у межах проекту «Великі майстри», котрий стартував у березні поточного року виставкою з присвятою Олексі Новаківському, продовжився висвітленням доробку Романа Сельського, а тепер-от – Євгена Лисика.

Художник-сценограф, народний художник УРСР, лауреат Державної премії ім. Шевченка, головний художник Львівського театру опери та балету, також – Мінського театру опери та балету, викладач кафедри монументального живопису Львівської академії мистецтв (тоді – Інституту прикладного і декоративного мистецтва), Євген Микитович Лисик (1930 – 1991) створив сценографії до 76-ти вистав, серед яких, зокрема, «Спартак» Хачатуряна, «Ромео і Джульєтта» Прокоф’єва, «Есмеральда» Пуні, «Лускунчик» Чайковського, «Сотворення світу» Петрова, «Медея» Габічвадзе, «Золотий обруч» Лятошинського, «Танґейзер» Вагнера, «Дон Жуан» Моцарта, «Вій» Губаренка, «Отелло» Верді. Постановки здійснено у театрах Львова, Києва, Донецька, Одеси, Мінська (Білорусь), Москви, Ленінграда, Свердловська (Росія), Варшави (Польща), Скоп’є (Македонія), Анкари (Туреччина).

Про декорації Лисика говорять, що вони схожі на грандіозні настінні розписи, що вражають майстерністю та глибиною образів. Також митець залишив по собі багато малюнків та інших художніх творів, які тематично охоплюють розмаїті аспекти існування людини на землі, драму життя, де відчай і надія постійно змінюють один одного. А у Книжці відгуків на одному з показів творів Лисика кілька років тому я прочитала, що вони – немов доторк до безодні власної душі…

«Мета нашої виставки – популяризація творчості Лисика, який справді є великим майстром, – говорить Вікторія Паславська-Панас. – І те, що ми демонструємо, виставляється чи не вперше».

«Ідеї лабіринту й Мінотавра стають надзвичайно актуальними в творчості митців ХХ століття, зокрема сюрреалістів, – зазначав, анонсуючи виставку Лисика, куратор проекту Остап Лозинський. – У їхньому трактуванні вони уособлюють протиприродну, надлюдську, ірраціональну та неприборкану силу, яка, попри рамки раціональності, мчить назустріч богам. Разом із тим, митці співвідносили цю силу зі власними стремліннями до абсолюту свободи. Кардинально іншого звучання ці ідеї набувають у творчості Пабло Пікассо. Художник наділив Мінотавра аж занадто людською натурою – за Брассаєм,  міфічна потвора, напівлюдина-напівбик здавалася Пікассо спорідненою з биком, в якому бурлять темні сили, коли його заганяють на арену кориди. І, відчуваючи в глибині своєї сутності ті ж темні сили, митець надавав їм гуманістичних рис».

Графічні та малярські цикли Пікассо стали своєрідним джерелом натхнення для Євгена Лисика, зокрема – для серії робіт на тему міфології, яка включала в себе й мінотаврів. «Подібно до грецької міфології, де в одній істоті могли єднатись людина та тварина, Лисик об’єднував у єдине ціле чоловіків та звірів, жінок та птахів, – говорить Остап Лозинський. – І так намагався показати, що в душі найстрашнішої, найтемнішої істоти є людське начало, співчуття та любов. Надзвичайно складні та психологічні образи пронизані прагненням краси попри розуміння власної потворності. Трактування Мінотавра як вигнанця, як істоти, що не сприймається суспільством, прийшло в результаті переосмислення життя навколо та призвело до ототожнення Мінотавра зі сучасною людиною. Подібно до міфологічного чудовиська, людина XX–ХХІ століття блукає в лабіринті: як зовнішньому, так і внутрішньому. Мінотавр, здавалось би, з негативного героя трансформується в трагічного. Незважаючи на своє походження, він не належить ні світу богів, ні світу людей, ні світу тварин – приречений на життя в лабіринті, який є для нього одночасно і будинком, і в'язницею. Він то філософ, який розмірковує про будову світу і своє місце в ньому, що розуміє і приймає свою долю, то сильна та справедлива  істота, що допомагає людям, то лірик, який прагне краси та кохання. Та ким би він не був – розумною подобою людини, що замкнена в анімалістичному тілі, чи все ж твариною, що нездатна впоратись із своєю людською суттю, – Мінотавр залишається чудовиськом, бо таким його роблять люди… залишається нескінченно самотнім».

Виставку «Євген Лисик. ΜΙΝΏΤΑΥΡΟ» у галереї «Іконарт» встигнуть оглянути всі охочі – показ чинний до 9 грудня.

Але це не остання експозиція, присвячена творчості Євгена Микитовича – 13 листопада у Львівській опері у межах XVII Міжнародного фестивалю оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької відкриють виставку Opera Art з присвятою Євгену Лисику і його учням Тадею та Михайлу Риндзакам.

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото Андрія КУБ'ЯКА
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments