Діагностика міфу. Чорнобиль і суспільство

З другої половини ХХ століття розвиток техносфери, який супроводжувався завершенням процесів урбанізації та науково-технічними революціями в розвинутих суспільствах, призвів до того, що техногенні аварії почали домінувати над природними катаклізмами — спочатку за кількістю, а потім і за збитками.

Наше суспільство ускладнювалося швидше, ніж методи управління безпекою, ніж розвивалися підходи до аналізу сприйняття загроз, до оцінки, управління, комунікації загроз та ризиків. Власне, на початку 1980-х навіть більшості слів таких не було, поза межами дуже вузького і специфічного кола теоретиків, а проблеми, які потрібно було розв’язувати за допомогою відповідних інструментів, уже з’явилися. За таких умов імовірність великої катастрофи істотно зростала.

Сталося так, що саме ми стали учасниками такої катастрофи. Катастрофи, яка змінила наше              суспільство, культуру та політику, серйозним чином вплинула на розвиток технологій і науки в усьому світі.

Хай би як цинічно це прозвучало, але кожна техногенна катастрофа — це в тому числі й грандіозний експеримент, результати якого дають змогу здійснити науковий і технологічний прорив, значно поглибити наші знання і вдосконалити багато технологій, зокрема в галузі безпеки та управління ризиками. Ми збираємо інформацію і робимо висновки, які допомагають нам якщо не уникнути подібних ситуацій у подальшому, то — в будь-якому разі — значно зменшити вплив катастрофічних подій.

Чорнобильська катастрофа дала фантастичний поштовх розвитку методів дослідження природно-антропогенних систем, технологій і методик екологічного моніторингу та контролю технологічних, зокрема аварійних, об’єктів; дозволила розвинути методи збору, аналізу та комплексної інтерпретації даних у багатьох галузях — від математики, фізики та хімії до геології, геоінформатики та супутникових спостережень Землі, запустила нові механізми міжнародної наукової і технічної кооперації; були істотно розвинуті важливі положення теорії системних ризиків, методи комплексного управління інтегрованою безпекою.

Здавалося б, за більш як 30 років ми накопичили стільки даних, що повинні знати про катастрофу та її наслідки все. Однак це не так. Як тому, що наше знання про комплексний вплив на складну, багатокомпонентну динамічну природно-антропогенну систему все ще не досить повне, так і тому, що наші уявлення є істотно міфологізованими.

Це, з одного боку, заважає встановленню наукової істини, але з іншого — саме по собі є окремим науковим результатом.

Якщо ж подивитися на проблему під кутом зору наукової істини, то через 32 роки після аварії можна підвести деякі формальні підсумки, згідно з узагальненими даними багаторічних досліджень у національних та міжнародних доповідях, зокрема ВООЗ і МАГАТЕ.

Так, уже цілком достовірно встановлено, що за винятком персоналу станції та ліквідаторів, які працювали в перші дні після аварії, більшість людей, які проживали на забруднених територіях, отримали відносно низькі дози опромінення, які можна порівняти з рівнями фонового випромінювання.

Загальна кількість смертей, достовірно пов’язаних з аварією або очікуваних у майбутньому протягом життя ліквідаторів та місцевих жителів у найбільш забруднених районах, оцінюється приблизно в 4000 осіб.

Наявна неузгодженість даних пов’язана з недостовірністю статистики про причини смертності, а також із тим, що серед населення значно поширені очікування поганого стану здоров’я і схильність приписувати всі проблеми зі здоров’ям радіаційному впливу.

Більшість досліджень свідчать про незначне зростання захворюваності на лейкемію серед ліквідаторів за відсутності такого зростання у дітей або дорослих жителів забруднених районів. Було також відзначено невелике збільшення кількості ракових захворювань і захворювань серцево-судинної системи. Але, ймовірно, їхнє збільшення швидше пов’язане з впливом таких чинників, як куріння, алкоголь, стрес і нездоровий спосіб життя.

Також через відносно низькі дози опромінення жодних свідчень зниження народжуваності не спостерігалося. Крім того, оскільки дози були низькими, не було жодних доказів будь-якого їхнього впливу на кількість мертвонароджень, несприятливі результати вагітності, ускладнення пологів або загальний стан здоров’я новонароджених. Невелике, але неухильне збільшення кількості зареєстрованих вроджених вад розвитку як у забруднених, так і в незабруднених районах пов’язано з поліпшенням звітності, а не з радіацією.

Найчастіше в медичних звітах повідомлялося про симптоми стресу, депресії, тривожності й фізично непояснених симптомів, у тому числі про відчуття «поганого стану здоров’я». Ідентифікація постраждалого населення як «жертв», а не «тих, хто вижили», призвела до того, що вони сприймали себе безпорадними, слабкими і нездатними контролювати своє майбутнє. Це, у свою чергу, призвело до надмірно обережної поведінки та перебільшення проблем зі здоров’ям або ж до безрозсудних дій, таких як споживання грибів, ягід і риби із забруднених районів, надмірного вживання алкоголю і тютюну тощо.

Також упродовж останніх трьох десятиліть вивчалися й широко відстежувалися екосистеми, які постраждали від чорнобильської катастрофи. Зараз у районі аварії функціонують кілька моніторингових систем. Створення 2016 року Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника повинно було істотно сприяти дослідницьким і моніторинговим роботам, хоча поки серйозних проривів у цьому напрямку не спостерігається.

Найсильніше постраждало сільське господарство, яке втратило 784,32 тисячі гектарів угідь, і лісове господарство, яке втратило 694,2          тисячі гектарів лісу. Колапс СРСР, який відбувся за кілька років, призвів до катастрофічного зниження рівня життя, безробіття і зростання бідності в постраждалих районах. Усі райони, які зазнали впливу радіації, виявилися уразливими. У постраждалих районах бідність відчувається особливо гостро. Заробітна плата в сільському господарстві, як правило, низька, а зайнятість поза сільським господарством обмежена. Регіон покинула кваліфікована та освічена робоча сила, особливо молодь. За минулі 32 роки ці тенденції так і не були подолані.

Після аварії понад 350 тисяч осіб були переселені з найбільш забруднених районів, а 116 тисяч із них були евакуйовані відразу після катастрофи. Досвід аварії та переселення для цих людей був настільки травматичний, що багато хто з них так і не зміг знайти постійної роботи і продовжує перебувати в переконанні, що їм не місце в суспільстві. Опитування показують, що ті, хто залишився або повернувся до своїх домівок, краще впоралися з наслідками, аніж ті, хто був переселений. У перші роки також відзначалася певна напруженість між старими жителями сіл і переселенцями, яка не сприяла адаптації.

Демографічна структура постраждалих районів стала перекошеною, оскільки багато кваліфікованих, освічених та схильних до соціальної активності жителів, особливо молоді, покинули райони. Таким чином, тепер населення переважно складається із людей похилого віку з невеликою кількістю навичок, необхідних для відновлення економіки.

Старіюче населення призводить до значного перевищення смертності над народжуваністю, що, у свою чергу, посилює відчуття того, що ці райони небезпечні для життя. За таких умов навіть при високій заробітній платні важко знайти кваліфікованих фахівців для роботи на цих територіях.

Таким чином, можна сказати, що вплив чорнобильської катастрофи на психічне здоров’я є найбільшою проблемою охорони громадського здоров’я, породженою аварією на сьогодні. Починаючи з 1986 року і до сьогоднішнього дня жителі районів, що вважаються такими, які зазнали впливу аварії, продовжують негативно оцінювати своє здоров’я і благополуччя, перебільшувати почуття небезпеки для свого здоров’я від радіаційного впливу, а також вірити в більш коротку тривалість свого життя. Постійна тривожність, пов’язана з впливом радіації на здоров’я, ніяк не зменшується з плином часу, незважаючи на те, що жодних об’єктивних даних для її поширення немає.

Все це свідчить не тільки про те, що ризики, пов’язані з аварією, були від початку перебільшені більш ніж в 10 разів, а й про те, що за великим рахунком, 32 роки ми живемо в постчорнобильському міфі. У складній сукупності фольклору, породженого найстрашнішою техногенною катастрофою в історії людства, свідомої брехні й напівправди державних органів про причини та наслідки аварії, легенд, заснованих на розповідях очевидців, сумлінних помилок і похибок дослідників, журналістських «сенсацій», нагромадженні спостережень, які все ще чекають на систематизацію та остаточні висновки.

Всі ці роки існує величезний розрив між науковим знанням про наслідки аварії та громадською думкою, яка впливає на політичні рішення. Громадська думка, політичні рішення та декларації зазвичай перебувають під впливом того самого чорнобильського міфу, що має досить слабкий стосунок до реальних наслідків катастрофи.

Можна стверджувати, що багато років ми платили за міф, що непрямий збиток від аварії, пов’язаний із соціально-психологічними наслідками, який позначився в соціально-економічних рішеннях, виявився значно більшим від прямого збитку внаслідок дії вражаючих чинників аварії.

Насправді, жодна зі страшних легенд, які панують у масовій свідомості: про катастрофічний вплив на здоров’я десятків і сотень тисяч людей, про масові генетичні наслідки аварії, про незворотні і страшні зміни навколишнього середовища в зоні ураження, — не була підтверджена статистично.

Радше, були поставлені питання про нашу здатність прогнозувати ризики й оцінювати наслідки такого роду катастроф у складних багатокомпонентних динамічних системах.

Але при цьому слід зважати на те, що статистика сама по собі не забезпечує абсолютного розуміння причинно-наслідкових зв’язків і не дає відповіді на запитання про природу явищ. Крім того, статистичні методи чутливі до параметрів вибірки, а більш-менш повні дані ми отримаємо не раніше, ніж через п’ять-сім років. Тому ми, як і раніше, вважаємо, що не всі непрямі впливи чорнобильської катастрофи адекватно враховані.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Ця катастрофа дає нам можливість замислитися над тим, як ми сприймаємо загрози, як ми комунікуємо загрози й ризики, і наскільки адекватно ми управляємо ризиками.

І з огляду на це варто зробити одне зауваження. Класична теорія безпеки вчить нас, що практично не існує критеріїв, за якими можна коректно порівнювати природні, техногенні, соціальні та військові катастрофи: занадто різними є їхня природа, причини та рушійні сили. А тому будь-які аналогії тут не просто безглузді, а навіть помилково згубні у своїй «простоті й очевидності».

І проте, саме комплексні кризи іноді вимагають виходу за класичні рамки. І тоді з’ясовується, що моделі сприйняття і комунікації ризиків є тим важливим «загальним», яке визначає стійкість суспільства щодо наборів комплексних загроз. Це — ті параметри, за якими ми можемо «порівнювати» різнорідні загрози і «налаштовувати» системи управління безпекою.

І це теж значне відкриття, яким ми «зобов’язані» чорнобильській катастрофі. Відкриття, на рідкість актуальне сьогодні.

Проблема в тому, що сьогодні та ж сама ситуація, як 40 років тому з техногенними, склалася із загрозами соціальними й воєнними — розвиток та ускладнення нашого суспільства випередили нашу здатність керувати загрозами й ризиками. І від того, як швидко ми усвідомимо і навчимося адекватно сприймати й відповідати на поточні виклики, залежить наближення майбутньої катастрофи та її наслідки.