У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Iдеальні міста, які не стали реальністю

Чому необхідно зберегти спадщину українського конструктивізму — суперечливого, але оригінального напряму, що дав початок цілій епосі в історії наших міст
4 липня, 2014 - 12:49
Iдеальні міста
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У харківській книгарні «Є» молода архітекторка й дослідниця Женя Губкіна розповіла про містобудівні експерименти України 1920 — 1930-х років. Фактично йшлося про українську версію такого архітектурного напряму, як конструктивізм.

Роки після встановлення радянського режиму стали часом величезних можливостей для багатьох архітекторів. Революція, як здавалося, назавжди поклала край попередньому життю й попередній архітектурі, мав настати новий світ, де все буде «нове і чесне». Натхненні супрематизмом та іншими авангардними експериментами, архітектори шукали чистої геометричної форми без декору — архітектури для пролетаріату.

•  «Я часто бачу, як архітектуру конструктивізму в Україні помилково зараховують до «російського авангарду», — сказала Женя Губкіна. — Це, звісно, неправильно. Хай яким інтернаціональним і космополітичним був цей стиль у цілому, в нас він мав яскраво виражені особливості (особливі пропорції, кольори, матеріали). Найпомітнішими в Україні були київська та харківська школи.

Лекція була великою мірою зосереджена на соціологічних, «людських», характеристиках конструктивізму, ніж на його естетиці. «У ті роки населення українських міст стрімко зростало, передусім через індустріалізацію. І були великі проблеми з житлом саме для пролетаріату. Робітники часто жили в бараках, у геть антигігієнічних умовах, без забезпечення елементарних потреб. Змінити саме їхнє життя був передусім покликаний конструктивізм. Хотілося широких проспектів, світлих великих приміщень», — розповіла архітектор.

•  Утопічні проекти двадцятих-тридцятих років у цьому сенсі таки дещо дали. У нових кварталах з’явилися дитячі садки, їдальні та клуби, в будинках тепер були повноцінні санвузли, на дахах конструктивістських будівель часто розташовували солярії.

«Причому ці солярії були зовсім не для засмаги. Тоді вважалося, що вони — добра профілактика проти туберкульозу, який був шаленою проблемою», — додає Губкіна.

•  Нова архітектура своїм центром бачила завод. Так виникли так звані соцміста (ця назва й досі трапляється в Україні) — містечка на 25—30 тисяч людей навколо підприємств, дуже ретельно розплановані з метою не лише дати комфорт робітникам, а й «виховати нову людину». Специфічні квартали, з яких ці містечка складалися, називали «житловими комбінатами». Вони були надзвичайно сильно інтегровані — спільні їдальні (звільнення жінки від «буржуазного» побуту), фабрики-кухні, клуби, дитячі майданчики, спільний громадський простір...

Прикладом спроби реалізувати подібні проекти стало соцмісто «Новий Харків» — тодішнє місто-супутник при новозбудованому тракторному заводі, сьогоднішній харківський район ХТЗ.

•  «Новий Харків» — цікавий зразок радикальної концепції «міста-лінії», втілений яскравим українським архітектором Павлом Альошиним. Його соцмісто складалося з кількох ліній. Першою йшли заводи, далі розташовувався пояс зеленої зони, а вже потім — житлові квартали. Усе це, відповідно до Генплану, мало добудовуватися до Харкова своєрідним «хвостом» у бік Донбасу, вздовж Ростовської траси, робити місто трохи схожим на комету. Цікаво, що вже навіть після зникнення конструктивізму будівництво тривало за цією схемою, «хвіст» Харкова і справді приростав, аж поки у вісімдесятих не було зупинено появою району «Горизонт», зведеного у формі кола», — розповідала Губкіна.

•  Альошин запланував, що в кварталах («житлові комбінати») «Нового Харкова» всі будинки поєднуватимуться скляними переходами. А врахувавши наявність клубів-їдалень, він не став планувати кухні для окремих квартир. Будівлі зводилися з особливої цегли (Альошин терпіти не міг конструктивістських будинків зі звичайної червоної цегли — так званий фальшивий конструктивізм), а інша цегла давала смуги, що, як вважається, символізують рушники (архітектор був прихильником національного колориту в конструктивізмі).

На жаль, ідилії не вийшло. По-перше, на втілення всіх ідей не вистачило грошей (утопія — взагалі ненажерлива штука щодо економіки). По-друге, надмірний колективізм виявився не настільки благотворним, як це вважалося. Як наслідок, квартири без кухонь, надзвичайно тісні гуртожитки та дуже маргіналізований район ХТЗ із іміджем бридкої криміногенної околиці.

•  «Узагалі, більшість соцміст деградувала. Нормально функціонують лише дуже нечисленні квартали. Наприклад, у Кривому Розі, де малоповерхові, «людяні», «баухаузні» конструктивістські будинки спроектував учень Альошина — Йосип Каракіс. Так само непогано почувається й конструктивістська частина Запоріжжя. Деякі будівлі тут, до речі, зведено з використанням дуже несподіваного, як для цього стилю і часу, матеріалу — вірменського туфу. Його ж задіяли й у машинній залі ДніпроГЕСу. В цілому, Запоріжжя було яскравим культурним проектом. І сам ДніпроГЕС, і практично новозбудоване місто, і загальномистецький «піар-супровід»...» — пояснює архітектор.

•  Проте сьогодні найбільш знаний в Україні — конструктивізм харківський. Окрім взірцевого Держпрому, це, наприклад, також класичний Будинок культури «Залізничник» із автентичними вікнами, поруччям і живописом. Або поштамт біля вокзалу, зведений, до речі, московським архітектором Аркадієм Мордвіновим, який потім сам же таврував конструктивізм. Річ у тім, що Сталін спочатку прихильно ставився до конструктивістської архітектури, але в середині тридцятих років вона раптом стала «шкідливою». Можливо, це пов’язано з остаточним утвердженням його персональної влади, що потребувало вже не експериментального, а «великодержавного» стилю, яким став «сталінський ампір» із варіаціями.

«На жаль, конструктивістські цікавинки інших міст менш відомі. Наприклад, багато цікавих пам’яток цього стилю є в Дніпропетровську, і їх варто було б більше піарити. Яскраві речі були й на Донбасі. Так, у двадцяті-тридцяті роки спланували соцміста «Нова Горлівка», «Велике Сталіне», комплекс ШТЕРГРЕС. Але конструктивізм Донбасу зазнав справжньої трагедії вже в наш час. Приміром, у Донецьку такі будинки жахливо перебудовують без жодного смаку. А в менших містах ці пам’ятки в занепаді, більшість із них розвалені чи виглядають так, наче щойно закінчилася війна», — пояснює Губкіна.

•  Проблеми зі спадщиною конструктивізму є, втім, не лише на Донбасі й не тільки в Україні. Навіть у Москві, що колись була столицею цього напряму, будинки або переробляють до невпізнання, або руйнують. Зокрема ближчим часом може бути втрачена знаменита Шаболовська телевежа.

А Женя Губкіна наостанок закликала українців дослухатися до голосу фахівців і зберігати спадщину конструктивізму — цього суперечливого, але оригінального напряму, що дав початок цілій епосі в історії наших міст.

Олег КОЦАРЕВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments