Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

Ніна МОСКАЛЕНКО: «Якби всім скривдженим згуртуватися... Нас дуже багато таких»

Навіть у найбільш безнадійних ситуаціях громада може відіграти свою позитивну роль. «День» дослідив резонансні історії
5 липня, 2013 - 12:04
У БУДИНКУ НІНИ МОСКАЛЕНКО ЩОДНЯ ЧЕРГУЮТЬ ВОЛОНТЕРИ-АКТИВІСТИ. ВОНИ І ЗРОБИЛИ ВСІ НАПИСИ НА ПАРКАНІ ТА ВИГОТОВИЛИ ПЛАКАТИ. НІНА ІВАНІВНА НЕ ВТОМЛЮЄТЬСЯ ДЯКУВАТИ ЛЮДЯМ, ЯКІ НЕ ЛИШИЛИСЯ БАЙДУЖИМИ ДО ЇЇ БІДИ / ФОТО АРТЕМА СЛИПАЧУКА

Серед чинників, які потрібні українцям, щоб відчувати себе європейцями, на другому місці — відчуття захищеності законом (40,5%), на третьому — повага до цінностей демократії та прав людини (32,4%). Найважливішим наші громадяни передбачувано вважають певний рівень матеріального добробуту (58%). Такі результати дослідження, проведеного у травні Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова. І саме гострий дефіцит відчуття захищеності та поваги до демократії великою мірою впливають на поведінку людей у критичних ситуаціях. Дедалі більшої ваги набуває громадський розголос і небайдужість суспільства до несправедливості й беззаконня. Це підтверджують історії, зібрані «Днем»: тут активність громади відіграла визначальну роль.

Уже рік київська вчителька бореться проти виселення з власного житла. Суди тривають. Наступний — 12 липня

Історія рейдерського захоплення, як називає події сама Ніна Іванівна та її захисники, триває з квітня минулого року. В українській «Вікіпедії» вже навіть є сторінка з назвою «Захоплення будинку вчительки Ніни Москаленко». Тут викладено розвиток ситуації в хронологічному порядку: «Це події з квітня 2012 по кінець квітня 2013 року навколо садиби вчительки Ніни Москаленко на Печерську в центрі Києва. Значна частина ЗМІ подають ці події як рейдерське захоплення. Орієнтовно ділянку в 20 соток на Печерських пагорбах оцінюють у $3 млн. Жінці належить 2/3 будинку, власник ще третини невідомий. Однак від цього власника на адресу Москаленко почали надходити вимоги продати йому її частину будинку. Вчителька з цим не погодилася, і тоді їй почали погрожувати невідомі. 13 грудня 2012 року вчительку... суд виселив із будинку. ...24 грудня 2012 року прокуратура зобов’язала міліцію цілодобово охороняти будинок столичної вчительки Ніни Москаленко, яку намагаються виселити невідомі особи. 16 січня 2013 року справу проти рейдерів Ніна Москаленко виграла. 13 лютого 2013 року Апеляційний суд залишив в силі рішення про виселення вчительки з будинку в центрі Києва. 22 квітня 2013 року рейдери захопили будинок, викинули речі вчительки, виселивши її з приміщення. Міліція, яка також знаходилася під будинком педагога, вважала за краще в конфлікт активістів і рейдерів не втручатися. 24 квітня 2013 року обставини виселення столичної вчительки з власного будинку пообіцяв перевірити міністр юстиції України Олександр Лавринович».

Дорога до будинку Ніни Москаленко сама по собі дуже промовиста: звивиста вулиця Мічуріна, що підіймається вгору, забудована у великій кількості помпезними, часто неоковирними і «навислими» над ландшафтами особняками, біля яких дуже рідко, але (ще?) стоять скромні будиночки — немов із невеликого провінційного містечка, а то й села. До таких належить і садиба Ніни Іванівни, яка, втім, має дві суттєві відмінності. Перша — вона стоїть на самому вершечку пагорбу впритул до Ботанічного саду імені Гришка, і звідси відкривається надзвичайної краси краєвид — ліворуч височіє дзвіниця Лаври, а праворуч синіє Дніпро, посередині — «спина» монументу «Батьківщина-мати». Друга ж відмінність у тому, що обійстя Ніни Іванівни розтрощене і сплюндроване: знесено паркан, поламано надвірні будівлі, вибито деякі шибки...

Рік безсонних ночей, постійні «наїзди» непроханих «гостей», десятки безрезультатних звернень до всіх можливих інстанцій, погроза позбутися роботи, навіть перебування у СІЗО і відкрита кримінальна справа — усе це «плата» за те, що далекого 1987 року родина Москаленків придбала собі частину будинку на тихому і тоді ще непрестижному пагорбі в Печерському районі, а тепер не хоче віддавати законну власність ласим до шматочка землі впливовим і впевненим у своїй безкарності людям.

«Ми у стані очікування. Що буде завтра, не знаємо, але у всякому разі уже десь місяць перестали нападати, — розповідає Ніна Іванівна. — Ніколи не думала, що переживу стільки знущань, скільки пережила за цей рік... Раніше тут жили прості люди — лікарі, робітники заводу «Арсенал», стояли звичайні будиночки 50—60-х років. У 1995 році я народила сина, і десь тоді ж дозволили продавати землю: всі кинулись на центр, почали купувати. Ми так вирішили: газ є, вода є, місце прекрасне, квартира не потрібна, я людина сільська (родом із Переяслава-Хмельницького), дуже люблю будинок, тож залишаємось тут жити, і все. І скільки не приходили брокери, ріелтори різні, ми їм відмовляли. Але поки тут було багато землі й велике поле діяльності, вони собі скуповували, а тепер усе, землі немає, закінчилася. От і почалося...»

«А коли я сказала, що не підемо звідси, почали виганяти», — продовжує Ніна Іванівна. Усі «перемовини» щодо купівлі земельної ділянки з нею вів генерал міліції Станіслав Денисюк, але головним «рушієм» ситуації Ніна Москаленко називає заступника голови Державної міграційної служби України Василя Грицака, який, за її словами, володіє двома сусідніми ділянками. «Знайшли псевдородичів, відкрили кримінал, почали виганяти з роботи... Не знаю, чи протримаюся до 1 вересня. (Ніна Москаленко викладає українську мову та літературу в ліцеї імені Богуна. — Ред.) До вчителя присікатися дуже легко. Два місяці до мене щодня ходили на уроки, знаючи, яка в мене ситуація. А я ночами не спала, ось лише зараз почала вдягати піжаму, а до того весь час спортивний костюм, бо чекала, що буде «наліт». Здоров’я підірвали добре. А живу з мамою, їй уже за 80, і сином, якому в листопаді буде 18. Тобто фактично борюся сама. Боюся, щоб вони не переключилися на сина — якусь бійку влаштують, наркотики підкинуть, і все».

«Зараз у мене кримінальні суди. Мене звинувачують за статтею 122 Кримінального кодексу України — у завданні тілесних ушкоджень рейдеру. Кажуть, що я пробила йому череп, зробила струс мозку. Клянуся своїм життям і життям всіх рідних, що я нікого пальцем не зачепила. Чесно кажучи, я чекала тієї очної ставки, щоб побачити того хлопця, якого я нібито вдарила», — гірко усміхається Ніна Іванівна. Наступне засідання суду — 12 липня.

«СЛАВА БОГУ, ЩО Є ЛЮДИ»

«Слава Богу, що є люди. Коли почалося рейдерське захоплення, я зрозуміла, що абсолютно одна, і почала до всіх звертатися. Скільки я написала листів у прокуратуру, скільки до Уповноваженого з прав людини, до кого я тільки не зверталась... В Уповноваженого з прав людини мої звернення постійно направляють в... Печерську міліцію. Спочатку ніхто не реагував, але потім усе-таки журналісти приїхали. А тоді вони мені розповідали, що їм і погрожували, і гроші пропонували... Але люди потроху почали мені допомагати. Я дуже вдячна журналістам, які зі мною. І партія «Свобода», і потім уже бютівці. Якби ви знали, скільки киян приходить. І в основному приходять теж скривджені. Але якби всім згуртуватися... Нас дуже багато таких. Люди мало активні. Кожен живе своїм горем. І цим, звичайно, користуються. Кажуть, по Києві та Київській області майже 30 000 людей, у яких відібрали бізнес, житло, машину, ще щось. Чому ці люди не об’єднуються? Я питаю у всіх: що б ви робили на моєму місці? Буває, що за якийсь період людина стає абсолютно злиденною. Я дивлюсь на Павлюченків — у них усе теж починалося з квартири. Мені всі кажуть: «Рано чи пізно настане час, коли ти залишишся одна. Не будуть же тебе весь час охороняти, відстоювати. Ти залишишся сам-на-сам». А тоді вже мене можна брати», — роздумує над майбутнім пані Ніна. І підсумовує: «Уже знаю на власній шкірі, що в нашій державі людина нічого не вартує. З нею можна зробити все, що завгодно, повірте. Може,один у полі і воїн, але йому дуже важко. Громада — це велика сила».

КОМЕНТАРI

Віктор СМАЛІЙ, адвокат:

— Усе це було заздалегідь сплановано. Це роблять люди, які займаються такими справами спеціально, тому вони ретельно все готують: деякі документи зникають, деякі підробляються, потім з’являється якийсь псевдородич — і перевірити документи, які він надає нотаріусу, дуже важко, оскільки документи з реєстру можуть бути просто викрадені. Боротися з цією системою дуже важко, але треба і можливо. Тож зараз будуть суди. А те, що зараз люди ставляться до таких подій часто з байдужістю — наслідок ще й того, що зверху нам прищеплюють відверту скотячість. Нам створюють такі взаємовідносини у суспільстві, що ми не повинні бути разом. Проте ці злочинці сильні лише тоді, коли мають гроші. І разом вони лише тоді, коли мають гроші. А проти людей, об’єднаних ідеєю, вони вже не є сильними.

Андрій ДЗИНДЗЯ, активіст, журналіст проекту «Дорожній контроль»:

— Галас щодо злочину здійняли саме члени ВО «Свобода». Вони своїми методами, але справу зробили. Яку до цього не зробив ніхто: а тут був і Кармазін, і багато бютівців... Усі лише піарились. А зараз відкрили багато проваджень по всіх подіях — і коли тут ламали будівлі, коли сюди приходили кожна зі служб (різні органи контролю почали приходити до будинку один за одним «за дивним збігом обставин»). По всіх фактах, які викладені навіть на відео, відкриті кримінальні провадження. Усі особистості людей, що нищили будівлі, встановлені.

Андрій СЕМИДИДЬКО, директор Антирейдерської спілки підприємців України:

— За офіційними даними, тільки за останні два місяці було 200 звернень до Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств. За сім років нашої діяльності можемо стверджувати, що близько 20 тисяч підприємств зазнали рейдерських атак. Як проти цього боротися? У Кримінальному та Господарському кодексах усе вже цілком урегульовано, починаючи від ухилення від сплати податків, втручання в господарську діяльність, винесення рішення суду тощо. Була б тільки політична воля, тоді можна притягнути всі рейдерські угруповання до відповідальності. Ми бачимо, що в законодавстві все передбачено, тільки не було жодного публічного і гласного процесу над рейдерськими угрупованнями, які займались і продовжують займатися своєю діяльністю. А боротися повинна саме держава. Прикладом того, що система не працює, може слугувати Міжвідомча комісія, яку вже вкотре створили при Кабінеті Міністрів та яка працює в ручному режимі. А якби правоохоронна система і судова влада працювали ефективніше, то необхідності у Міжвідомчій комісії не було б. Щодо справи Ніни Москаленко, це складне питання. Ми зустрічалися з нею ще рік тому, але не змогли отримати відповіді на суто юридичні питання, пов’язані з правом володіння тією нерухомістю, яку вона має. На жаль, це так. Тому там доволі неоднозначна ситуація. Але те, що невідомі особи, які періодично захоплюють її територію, порушують закон, — зрозуміло, і це має ознаки кримінальних злочинів. Проте водночас велика кількість громадян, починаючи від політичних партій і закінчуючи громадськими активістами, користується такою ситуацією для особистого піару.

* * *

«ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ» СПРАВИ «НІЖИНСЬКИХ РОБІН ГУДІВ»

Справу повернули на розгляд до суду першої інстанції. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ віднедавна скасував вирок спортсменам, яких засудили за викриття й самосуд над наркоторговцями містечка Ніжин, на Чернігівщині. Як повідомила Катерина Нікітюк, адвокат лідера «Робін Гудів» Владислава Поповича, справу розглядатимуть з новим складом суддів. «Ми, звичайно, не знаємо без повного тексту рішення підстав скасування, але навіть прокурор визнав, що було суттєво порушено право на захист — трьох адвокатів підсудних на суді вигнали», — заявила Катерина Нікітюк. Нагадаємо, історія ніжинських «Робін Гудів» розпочалася з Анатолія Поповича. Він спробував героїн і потрапив у кому. Після цього його старший брат Владислав з однодумцями почав ловити наркоторговців «на живця», бити їх і знімати їхні зізнання на відео з погрозою оприлюднити ці відеозаписи, якщо вони не припинять продажу. Наркоторговці розповіли, кому і скільки вони платять у міліції. Після цього всіх «Робін Гудів» затримали. Після порушення кримінальної справи 2010 року вона набула значного громадського розголосу.

Віталій НАЗАРЕНКО, Чернігів

* * *

СУМИ: МІТИНГИ ПРОТИ СВАВІЛЛЯ І БЕЗКАРНОСТІ П’ЯНИХ ВОДІЇВ

Втративши довіру до влади і правоохоронних органів, мирні громадяни у критичній ситуації здатні на радикальні дії. Це підтверджують події, що розгорталися в Сумах через дорожньо-транспортну пригоду. Тоді іномарка серед білого дня врізалася в кіоск, розташований на зупинці громадського транспорту. Постраждали люди, які чекали своєї маршрутки, двоє загинуло. Прикметним виявилося й те, що за лічені хвилини на місці ДТП зібралося майже півтисячі людей. Натовп був готовий вчинити самосуд: чоловіка, який залишався в автівці, затримали самі громадяни. Вони не відпускали його, аж доки не прибула міліція. А коли правоохоронці затримали підозрюваного у скоєнні аварії у своїй патрульній машині, негатив натовпу перекинувся на саму міліцію. Шоковані трагедією люди не дозволяли міліції забрати підозрюваного, аж доки журналістам не вдалося дізнатися його ім’я та сфотографувати. Потім місцеві жителі навіть вийшли на мітинг під вікна мерії, вимагаючи захистити їх від свавілля п’яних водіїв і взяти під контроль розслідування цієї справи, врешті вирішили контролювати його самі. Психолог Вікторія РАТЄЄВА коментує поведінку так: «Пусковим механізмом виявилась трагедія, яка не піддається логіці — два тижні тому на цьому ж самому місці уже сталася аварія. На тлі загальної неблагополучної обстановки в суспільстві, коли майже кожен громадянин почуває себе незахищеним, коли трапляється стільки дестабілізуючих, травмуючих подій... Народ просто стомився. Усе це разом і призвело до спонтанної агресії, яку ми побачили. Тому й лунали у натовпі звинувачення не лише на адресу винуватця аварії, а й на адресу влади. Справді, люди, котрі стихійно об’єдналися у своєму прагненні контролювати процес розслідування конкретного ДТП, аж до мітингу під стінами міськради, — це лакмусовий папірець нездорового стану суспільства. Громадяни не хочуть, щоби злочинця «відмили», якщо у нього впливові батьки чи знайомі. І люди бояться, зрештою, несподіваної й наглої смерті під колесами авто просто на вулиці, коли за кермом нетверезий водій, який, може, і водійських прав після цього не втратить».

Алла АКІМЕНКО, Суми

Ольга ХАРЧЕНКО, «День», Наталія ПОНЕДІЛОК, Літня школа журналістики «Дня». Фото Артема СЛІПАЧУКА
Газета: