Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде і матеріально щасливіший!
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Сигнал «SOS», який не чують

Сьогодні світ відзначає Міжнародний день біорізноманіття. Як врятувати та відновити те, що втратила і продовжує втрачати природа внаслідок анексії Криму і війни на сході?
22 травня, 2015 - 09:57
Міжнародний день біорізноманіття
ФОТО ВЕРОНІКИ БОРКОВСЬКОЇ

Ця дата відзначається з метою привернути увагу міжнародного співтовариства, національних урядів, громадських організацій, освітян і, зрештою, всіх громадян до розмаїтого світу, що нас оточує та є невід’ємною частиною нашого життя. У «Порядку денному на ХХІ століття», ухваленому під час Конференції ООН зі сталого розвитку (або саміту Землі) 1992 року в Ріо-де-Жанейро, стверджується: «Біорізноманітність світу — розмаїття живих організмів — становить велику цінність з екологічних, генетичних, соціальних, економічних, культурних, рекреаційних та естетичних причин... Світ має зберегти біорозмаїття і забезпечити збалансоване використання його компонентів справедливим чином». Під час саміту також було ухвалено Конвенцію про біорізноманіття, яка набула чинності в грудні 1993 року.

Україна брала активну участь у саміті Землі й підписала зазначену Конвенцію, а 1994 року Верховна Рада ратифікувала цей важливий міжнародний документ, після чого Конвенція про біорізноманіття набула чинності в нашій державі. Україна поклала на себе серйозні зобов’язання щодо збереження біорізноманіття, яке становить непересічну цінність не лише для українського народу, а й для Європи та всього світу. Приєднання України до сторін Конвенції надає їй нові унікальні можливості розв’язання національних екологічних проблем згідно з міжнародними вимогами і нормативами, якомога ширшого залучення міжнародного досвіду, запозичення й адаптації ефективних заходів та інструментів у царині збереження довкілля.

Підтримку сталості екосистем і збереження біорозмаїття (MDG7) визнано одним із найпріоритетніших завдань світової спільноти, проголошених у Декларації тисячоліття ООН (United Nations Millennium Declaration) під час Саміту тисячоліття (Millennium Summit) у Нью-Йорку (6 — 8 вересня 2000 року) поряд із такими завданнями, як боротьба з бідністю та голодом, забезпечення загальної початкової освіти по всьому світу, досягнення гендерної рівності, мир, безпека, роззброєння, забезпечення прав людини, захист найуразливіших верств населення і в тісному взаємозв’язку з ними.

«В ПОШУКАХ ЖИВОГО ДРУГА». СЬОГОДНІ ВІД КОЖНОГО З НАС ЗАЛЕЖИТЬ, ЩО З ФЛОРИ ТА ФАУНИ НАШІ НАЩАДКИ ЗМОЖУТЬ ПОБАЧИТИ НА ВЛАСНІ ОЧІ, А ЩО – ЛИШЕ У КНИЖКАХ, НА ФОТОГРАФІЯХ В ІНТЕРНЕТІ ТА СЕРЕД ІГРАШОК… / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Втрата біорізноманіття належить до тих глобальних проблем сучасності, розв’язання яких не можна відкладати на потім. Тому 2010 — 2020 роки ООН оголосила декадою біорізноманіття, яка розпочалася з відзначення року біорізноманіття (2010 рік). Тоді на рекламних білбордах українських міст з’явилися зображення тварин і рослин, які перебувають під загрозою знищення, з тривожним попередженням: «Ми вирізаємо їх із нашого життя».

Декада біорізноманіття досягла свого апогею, але ця проблема опинилася без належної суспільної уваги в Україні, тоді як збереження біорізноманіття має стати повсякденною справою, бо від того, якою мірою кожен із нас усвідомлює, що таке біологічне різноманіття, як зберігати багатющий світ рослин, тварин, мікроорганізмів в усіх складних їхніх взаємозв’язках у професійній роботі та повсякденному житті, залежить і залежатиме добробут кожного з нас.

«ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК БЕЗПОСЕРЕДНЬО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД БІОРЕСУРСІВ»

Подолання економічної кризи в Україні і зростання добробуту населення пов’язують зазвичай із розвитком промисловості, новітніми технологіями, аграрною і туристичною галузями, не згадуючи при цьому, що економічний розвиток безпосередньо залежить від біоресурсів, потенціал яких визначається сталістю природної різноманітності і збалансованістю природних екосистем. Адже близько 40% глобальної економіки залежить від біологічного різноманіття і ґрунтується на біоресурсах. Насамперед, це такі галузі, як сільське господарства, харчова, фармацевтична, біотехнологічна, текстильна, енергетична та інші галузі промисловості. Не є винятком і Україна. Більше того, для України біорізноманіття (тобто те, що подаровано самою природою) може бути тим стратегічним ресурсом, який виведе нашу країну на передній край економічного розвитку.

Біорізноманіття уможливлює задоволення базових матеріальних і духовних (наукових, естетичних, освітніх, культурних, рекреаційних) потреб людини. Впродовж історії людина навчилася не лише виживати у протистоянні природі, а й цінувати природу, ощадливо використовувати її ресурси, передаючи цей досвід від однієї генерації до іншої. Спираючись на природне біорізноманіття, людські праця, розум і наполегливість створили численні сорти культурних рослин, породи свійських тварин і штами мікроорганізмів, які також становлять непересічну цінність і без яких уже неможливо уявити життя людства.

Біорізноманіття також є самоцінним незалежно від матеріальної вартості, що визначається ринковими відносинами. Така самоцінність закладена еволюцією живого й тими унікальними екологічними функціями, що їх виконує кожен із видів.

«БЕЗ ВЕРБИ І КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ». А ЩЕ — БЕЗ ЛЕЛЕК, ДРОФ, ЗУБРІВ...

Біорізноманіття має естетичне, культурне, релігійне, сакральне значення. Кожен народ має свої види рослин і тварин, які стають їхніми культурними символами, набувають сакрального значення. Втрата таких видів означає й втрату цілих пластів автентичної культури, збіднення культурного надбання народу. Згадаймо: «Без верби і калини нема України». Але України так само не буде й без лелек, дроф, стрепетів, очеретянок, зубрів, бурих ведмедів, численних видів жуків, мурах та метеликів... Без рослин, тварин, мікроорганізмів, які утворюють складні екосистеми, не буде родючих ґрунтів, чистої води і повітря, сталого клімату, різноманітної та корисної їжі. Не буде естетичного замилування красою навколишнього світу. Не буде джерел творчого натхнення, збідніє уява про життя наших предків, розуміння тих культурних кодів, що вони зашифрували в рослинних і тваринних орнаментах та візерунках на писанках і у вишивці. І найстрашніше, будуть ошукані, обкрадені наші нащадки. Бо всі ресурси, якими ми користуємося зараз і які забезпечують наш добробут, не так дісталися нам у спадок від попередніх поколінь, як узяті в кредит у нащадків. А кредити треба повертати сторицею.

Особливої гостроти це питання набуває за умов війни. За болем і гіркотою втрат людських життів ми, здається, ще не до кінця усвідомлюємо масштаби втрат, що їх завдає війна природі, втрат так само непоправних.

Отож, не лише 22 травня, а й щодня пам’ятаймо про всіх живих істот, створених природою. Ми ж бо брати їхні менші.

«24% ВСІЄЇ ЗАПОВІДНОЇ ЗОНИ ЗГОРІЛО НА ДОНБАСІ»

Війна і ситуація в Криму відчутно вплинули на біорозмаїття в Україні.

«У рамках роботи міжнародної благодійної організації «Екологія Право Людина» ми досліджували вплив на біорозмаїття факторів, викликаних війною. 24% всієї заповідної зони згоріло внаслідок пожеж, це стосується степів і лісів. Просто у зоні АТО ніхто не гасить пожежі. Це приклад, як за короткий період на величезній території може втрачатися біорозмаїття. При цьому, лісу на цих територіях дуже мало. Всі ліси штучно висаджені, не у кращому стані, легко згоряють. Все, що там живе, гине. Згоріли колосальні площі. Знаємо 44 об’єкти у зоні АТО, які згоріли внаслідок пожеж, — розповідає Олексій Василюк, еколог, біолог, заступник голови ВГО «Національний екологічний центр України». —  Зона АТО охоплює значну кількість степів України. Загалом, степова зона набагато більша, але саме там, на Донбасі, на невеликій ділянці степи зберігаються у природному стан. Практично лише у зоні АТО мешкає візерунковий полоз і жовточеревний полоз. І там все другий рік горить. Ніхто не охороняє цих тварин, вплинути на ситуацію неможливо. Є маса видів рослин, які зустрічаються лише на Донецькому кряжі... Пожежі — фактор, який найсильніше впливає на біорозмаїття. Жоден з факторів, викликаних війною такого лиха не приніс. Хоча там, де були бойові дії, все спотворено воронками від снарядів, багато тварин загинули. Неясно, як рослинність буде розвиватися на місці воронок, бо після вибухів багато хімічних речовин лишаються у ґрунті і навколо...».

Еколог розповідає, що в Криму ми теж вже дещо втратили. «Мій колега Ігор Балашов з Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена досліджував у Криму деяких молюсків. Є два види молюсків, які зустрічалися лише в одному місці Криму. Більше ніде в Україні їх немає. Була малесенька екосистема навколо озера. У Криму мало води, озеро загатили величезною дамбою, підняли рівень води, все затопило. Пройшов рік, і в Україні цих видів більше не існує. Це тонка грань для рідкісних видів — сьогодні вони є, бо середовище зберігається, завтра середовище зникає, а з ним і види», — говорить Олексій Василюк. 

ВРЯТУВАТИ І ВІДНОВИТИ — РЕАЛЬНО

На думку еколога, у зоні АТО ми втратили багато, але не назавжди. Якщо вже зараз почати працювати у цьому напрямку, дещо можна буде відновити. «Зараз у Міністерство екології та природних ресурсів України обговорюється питання включення у Червону книгу деяких видів тварин, які мешкають у зоні АТО. Зокрема, це малий ховрах. У нашу Червону Книгу занесені інші види ховрахів, а цей — ні. Причому, півстоліття тому радянських школярів примушували масово знищувати цих тварин, це якось оплачували, була така благородна справа — вбивати ховрахів. Тепер їх практично не існує. Чи зберігся малий ховрах — невідомо. А його навіть не включили у Червону книгу. Сподіваюся, що ці тварини у нас досі зустрічаються. Зараз підштовхую міністерство, щоб його окремим наказом включили у Червону книгу. Це цілком реально. Не думаю, що ховраху від цього стане краще, але, принаймні, щойно у зоні АТО припиняться бойові дії, можна буде щось робити з цього приводу», — пояснює Василюк. 

Більшість ділянок у зоні АТО можна відновити, бо це — степ, пояснює він.  «Степ — єдина екосистема у світі, яка «звикла» горіти. Історично вона сформувалася як екосистема, де переважно сухо і часто стаються пожежі. Саме тому там переважно трав’янисті рослини, які не бояться вітрів, посухи, холодних зим та вогню. Там гинуть тварини — переважно комахи, але у цілому у степу все, що зростає і мешкає там, готове до того, що завтра станеться пожежа. Тому, думаю, ми дочекаємося, коли у зоні АТО степ відновиться. Якщо копанками остаточно не перерили — за час АТО там розгорнулася активна діяльність з несанкціонованого видобутку вугілля кар’єрним способом», — говорить еколог.

НЕ ЛИШЕ ВІЙНА...

Але війна не єдина загроза для біорізноманіття. Серед основних небезпек — людська діяльність. Як боротися з цими проблемами? По-перше, радять експерти, треба розширювати кількість об’єктів природозаповідного фонду.

«Сьогодні існує негативна тенденція щодо стану природного біорізноманіття. Чимало видів, в тому числі і рідкісні, — під загрозою зникнення. Головна проблема — низький відсоток природозаповідного фонду. Деякі рідкісні види не представлені в жодному заповіднику. Це, наприклад, адоніс весняний, горицвіт весняний, горицвіт волзький, дрік скіфський, карагана скіфська та десятки інших видів, — розповідає професор Іван МОЙСІЄНКО, завідувач кафедри ботаніки факультету біології, географії й екології Херсонського державного університету, доктор біологічних наук.

Ще одна загроза для флори і фауни — необізнаність населення. «Наприклад, у нас степова зона часто не сприймається як щось повноцінне. Люди думають: земля гуляє, треба щось посадити, забудувати. Таким чином, страждають степові екосистеми», — пояснює професор.

ЩО РОБИТИ?

Втім, розповідають науковці, при правильному підході ситуацію можна покращити досить оперативно — природа швидко відновлюється, якщо їй не перешкоджати це робити, а якщо ще й стимулювати і охороняти, то, скоріш за все, результат приємно вразить. Такий позитивний приклад наводить Вікторія ДОМАШИЧ, заступник начальника відділу екологічної освіти та рекреації Національного природного парку «Прип’ять — Стохід» (Любешівський район на Волині).

«Такої кількості диких гусей, яка прилетіла до нас навесні, не пригадують вже і старожили. Природа почала оживати, відколи у нашому регіоні занепали колгоспи. Бо хоча територія Національного парку «Прип’ять — Стохід» — унікальна, таких боліт більше нема ніде у Європі, та втручання людини, її господарська діяльність були згубними для природи. Відновилися зарослі верби. А її у нас більше двадцяти видів. Збільшилася кількість птаха очеретянки, а її кількість на території Волині становить 25 % світової (!) популяції. Значно частіше стали бачити синицю білу. Побачити її приїжджали навіть французи. Більше стали бачити дятла трипалого та гоголя. Гоголь — це єдина дика качка, котра гніздиться у... дуплі. Наші працівники почали робити їм гогольниці на деревах, і тепер їх можна побачити просто на березі Білого озера у великій кількості. Птах дуже красивий, — розповідає Вікторія Домашич. —  Маємо так зване Карбонатне болото, його вже ніхто не спішить осушувати. Тож орхідні червонокнижні рослини тут з’явилися не тільки у більшій кількості, а й збільшують межі свого поширення».

Олексій Василюк наголошує, що кожен з нас щось може зробити для збереження біорізноманіття. Для цього не потрібно бути біологом, екологом чи орнітологом. Потрібно просто мати бажання. «Наприклад, взимку підгодувати птахів, підготувати шпаківні, перевірити, чи є охоронні знаки біля заказнику поблизу, — пояснює науковець. А на рівні держави, додає він, головне — взяти під контроль лісову галузь. «Бо найбільше загроз для біорозмаїття країни через планову діяльність лісової галузі. Лісники вирубають найбільш цінні ліси, бо по їх нормативах у лісі не може бути старих дерев, дерев з дуплами, мертвої деревини. Україна — єдина у Європі країна, яка так чинить і не оберігає ліси, бо вони старі. Лісники знищують дерева з дуплами, а це — оселі для різних біологічних видів, масово знищують деревину, на якій росте маса грибів, лишайників, рослин. Лісники протруюють ліси від шкідників хімічними препаратами, від яких гине все, інколи навіть грибники... Лише у нас лісники вважають, що нові ліси треба саджати за рахунок степу. У нас степу лишилося максимум 3% від того, що було. Ці останні клаптики степу пішли на лісорозведення, бо вони нічиї, не треба ні з ким це погоджувати. Виходить, завдяки лісовій галузі ми втрачаємо біорозмаїття і лісів, і степів», — підсумовує він.

Тож сьогодні саме від нас залежить, що наші нащадки зможуть побачити на власні очі, а що — лише у книжках та на фотографіях в Інтернеті. Не розчаруєм?

Тетяна ГАРДАШУК, доктор філософських наук, член Європейської групи зі сталого природокористування (ESUG), Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День», Наталія МАЛІМОН, Луцьк, Іван АНТИПЕНКО, Херсон
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ