«Аби сказати вітальне «AVE» — слід вивчити уроки!»

Книга «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського» — це цікавий корпус текстів, який дає змогу знайти відповіді на питання суспільно-історичного та політико-ідеологічного характеру, а відтак спробувати зв’язати нитку історії розірваних епох, щоби нарешті дати собі раду з тим, «Хто ми є?», «спадкоємцями Чого ми є?» — чи ми нація без голови, чи таки народ, у якого була своя аристократія, свій політичний та інтелектуальний провід, своя політична традиція консерватизму та європейський культурний код. Тут знайдемо і перестороги щодо вибору нинішнього політичного лідера, а президентські вибори незабаром, і думки про церкву та її роль у суспільстві, зокрема В. Липинського: «Релігія та церква потрібна нам, людям світським, не тільки тоді, коли ми вже матеріальною силою своєю свою державу завоюємо і націю свою організуємо. Вона нам потрібна не менше і в самому процесі боротьби. Щоб перемогти, ми мусимо мати не тільки силу матеріальну, але, перш за все, моральну». Єдина Помісна православна церква в Україні створена, морально ми стали міцніші. Чи політично ми стали зрілі — покажуть чергові президентські й парламентські вибори. А наразі вивчаймо своє, щоби йти власним шляхом і будувати свій національний проект.

Книга «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського» за загальною редакцією Лариси Івшиної стала предметом обговорення на факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Пропонуємо кілька рефлексій із цього приводу.

«ФУНДАМЕНТ Є. ТРЕБА НАРЕШТІ БУДУВАТИ»

Ольга МАЦЬКІВ, студентка II курсу факультету журналістики:

— Будуючи майбутнє держави, треба зважати на її минуле. Ми не знаємо своєї історії. Навіть найвизначніші українські діячі маловідомі сучасному суспільству. До таких належить і останній гетьман України Павло Скоропадський. Бібліотека всеукраїнської щоденної газети «День» взяла на себе відповідальну місію — заповнити цю прогалину й реабілітувати ім’я видатного державного діяча Українських визвольних змагань. Так народилася книга «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського». Але насправді книга не обмежена лише постаттю гетьмана та його внеском у становлення незалежної України. Вона розкриває тему глибинного українського конфлікту, забутих традицій і спадку наших політичних діячів.

Періоди розквіту й незалежності нашої держави чергуються із занепадом і втратою державності. У цьому можна простежити закономірність повторення тих самих помилок: удільні князівства й боротьба за владу часів Київської Русі, Руїна й «гетьманці» після доби Хмельницького, сімдесят років радянського табору після відродження національної ідеї та Української держави Павла Скоропадського…Що з нами не так?

Ми відійшли від традицій. Український консерватизм став для суспільства чужим і вкрай негативним явищем, хоча бере початок ще з початку правління Рюриковичів. Ми звикли критикувати того, хто щось робить, коли самі й палець об палець не вдарили. Ми руйнуємо, не маючи й фундаменту для нової «будови». Ми звикли ставити власні інтереси над національними і державними. Ми живемо за принципом «моя хата скраю». Ми чекаємо на дядьків з-за кордону, які точно знають, як краще, й неодмінно наведуть лад у нашій хаті. Ми не творимо справжню еліту. Ми забули слово «відповідальність». Ми живемо ілюзіями.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Сьогодні, озираючись назад, можемо годинами дискутувати на тему «А що було б, якби…» — але історія не має умовного способу. Перед нами стоїть низка завдань, головним з яких є збереження та розвиток тієї держави, яку так довго будували наші попередники. Маємо досить уроків, то чому б нарешті не розпочати консолідацію, об’єднання суспільства заради самих себе? До того ж, незабаром чергові вибори й відтворення епізодів із «Чорної ради» П. Куліша — у кого гречка, того й правда. І знову ж таки, бізнес і завоювання симпатій електорату є пріоритетними для українських лідерів, попри те, що в країні п’ятий рік триває війна і гучні гасла аж ніяк не гарантують гучних змін.

Тому поки ще є шанс на становлення України як повноцінної держави, маємо об’єктивно й повно досліджувати сторінки минулого, особливо ж період Української революції 1917 — 1921 років. У нас є своя традиція шляхетності й аристократизму. Фундамент є, треба нарешті будувати.

«ПОЧАТИ ТВОРИТИ СЕБЕ МОЖНА З БІБЛІОТЕКИ ГАЗЕТИ «День»

Ольга КРИСА, студентка IV курсу факультету журналістики, випускниця Літньої школи журналістики «Дня»-2018:

— Кожна нова книга газети «День» стає своєрідним відкриттям для читача. Адже редакції завжди вдається писати й говорити про те, що заховано під товстим шаром незнання. Тому, представляючи «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського», «День» не просто змітає цей пил, а й кардинально змінює систему історичних  координат.

У цій книзі зібрано тексти про постать П. Скоропадського і той період української історії, який у шкільних підручниках згадується лише побіжно — у контексті проміжного періоду між УНР та Директорією. Відтак читач має змогу більше довідатися про добу Українського Гетьманату, що дає змогу заповнити подолати історичну амнезію. Автори книги роблять це майстерно, з обґрунтуванням на історичні документи та новітні дослідження, мовлячи як про здобутки гетьмана, так і про його помилки. Зокрема, про причини поразки Гетьманату йдеться в розділі «Не минуле, а сучасність». З особливою цікавістю читала тексти Ольги Михайлової, Володимира Панченка та Ігоря Смешка.

Прикро усвідомлювати, що й досі ні суспільство, ні політичні керманичі не зробили належних висновків з історії. Та насправді побороти це до снаги лише нам. Бо завжди народ обирає, кому віддати владу. Тому, щоби обирати гідних, освічених і національно свідомих людей, потрібно спочатку самим такими стати. А почати себе творити можна з Бібліотеки газети «День».

«AVE…» — ЦЕ ІСТОРІЯ, ЯКУ ХОЧЕТЬСЯ ДОСЛІДЖУВАТИ»

Наталія ЖЕЗЛО, студентка IV курсу факультету журналістики:

— Наскрізною проблематикою матеріалів «AVE…» є питання формування еліти українського суспільства. Причому цю проблему усвідомлював і гетьман Павло Скоропадський, який еволюціонував від військовослужбовця російської царської армії до свідомого українця. І за сім місяців управління Українською державою Скоропадському в цьому плані вдалося досягнути більших успіхів, аніж незалежній Україні за 27 років…

Вразило мене і влучне зауваження Олексія Копитька про Українську революцію 1917 — 1918 рр., яке явно можна застосувати і до сучасних реалій: «Багато що робилось на основі ілюзій. І доля України стала заручником цих ілюзій». Тішить, що книга акцентує на таких злободенних питаннях, але це також свідчить про те, що ми й досі не засвоїли помилок минулого, не те що на них навчились.

Ще один плюс видання — багатоаспектність публікацій різних авторів, що надає книзі більшої об’єктивності, адже унеможливлює одностороннє висвітлення тогочасних подій. Прикладом цього є порівняння переваг і недоліків політичної діяльності Скоропадського з Коновальцем, Винниченком і Петлюрою. Так, «AVE…» не лише дає змогу подолати прогалини історії, а й самостійно сформулювати свою думку про події 100-річної давнини.

Тож хочу подякувати газеті «День» за те, що вона не втомлюється формувати національно свідомих громадян.

«КРОК ДО ВІДКРИТТЯ ПРАВДИВОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»

Ольга ГОЛОВЧИН, студентка III курсу факультету журналістики:

— Книга «AVE...» вичерпно розповідає про масштаб особистості гетьмана Павла Скоропадського, постаті складної та суперечливої. Хто він був: німецька маріонетка чи герой України? На ці та інші запитання читач знайде відповідь, якщо прочитає цю книгу, зокрема спогади Скоропадського, в яких він спростовує всі наклепи й щиро освідчується в любові до українського народу та української землі.

Деякі його думки є актуальними й сьогодні: «В українців є жахлива риса — нетерпимість, бажання досягти всього одразу... Хто бажає усе, той нічого не здобуває». Так і напрошуються паралелі із сучасною українською політикою, адже напередодні виборів кандидати у президенти обіцяють усе й відразу. Нетерплячі громадяни потрапляють на цей гачок і вкотре обирають президента, який не здатен вивести Україну з кризи.

Книга «AVE...» розповідає не лише про Павла Скоропадського, а й про його сім’ю, зокрема про сина Данила та доньку Єлизавету, про яких ми досі нічого не знаємо. Данило Скоропадський намагався об’єднати українців в еміграції, просував гетьманський рух за кордоном. Єлизавета натомість формувала культурний образ України у світі. Безперечно, внесок Скоропадського та його сім’ї в історію України як держави — дуже масштабний.

Книга «AVE...» — це крок до відкриття правдивої історії України, правдивої постаті гетьмана Скоропадського.

«МИ ПОВИННІ ВИВЧИТИ ТЕ, ЩО З НАМИ ВІДБУЛОСЯ»

Марія МАСЮК, студентка III курсу факультету журналістики:

— Нам бракує не так пам’яті, як знань. Вивчити і згадати — категорії не тотожні. Хоч би як це звучало, але ми повинні вивчити те, що з нами відбулося.

ХХ століття залишило чимало невивчених уроків історії. Прикладом цього є доба Гетьманату. Чому гетьман Скоропадський зазнав поразки у своїй політиці? Як склалася його доля? Чи було щось постскриптум? Книга «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського» допоможе розгледіти відбитки тих подій, віднайти стежки, які ведуть до правди. Досліджувати й вивчати цю тему необхідно. Адже, як висловився Ніцше, людина прикута до минулого, і хоч би як далеко вона йшла, ланцюг тягнеться за нею. Ми ж маємо перекручений ланцюг завдовжки в століття.

Одним із головних напрямків політики Павла Скоропадського було міжнародне визнання України. Він ще тоді намагався усунути «дефект головного дзеркала», як згодом цю проблему окреслить Ліна Костенко. Через низку причин гетьман зазнав поразки, та слід пам’ятати, що навіть в еміграції працював для України. Його справу не полишили й діти. Про це пишуть автори Тетяна Ралдугіна та Роман Яців.

Данила Скоропадського називали «принцом України», про нього писали закордонні видання, припускаючи, що «від Данила може залежати доля Європи й України». Невідомою у нас, але популярною за кордоном є Єлизавета Скоропадська як скульптор. Після смерті батька вона з головою занурилася в політику, очоливши Союз гетьманців-державників. Досі ці імена невідомі сучасному поколінню українців. Завдання «AVE...» — відкрити їх читачеві; показати, що на прикладі історії Гетьманату можна як здобути звитяги, так і зазнати поразки. Маю надію, що історія цього разу не повториться.

«АВТОРИ ГАЗЕТИ «День» ПОРУШУЮТЬ ПИТАННЯ «РОЗІРВАНОСТІ ЧАСІВ»

Катерина ТАТАРЧУК, студентка V курсу факультету журналістики:

— Невивчені уроки завжди даються взнаки. Тільки якщо зі звичними уроками можна обійтися поганою оцінкою, то історична невивченість має руйнівні наслідки і для суспільства, і для держави. У своїх статтях автори газети «День» часто порушували питання «розірваності часів». Невивченими залишаються не тільки історичні події та факти, а й постаті, які брали активну участь у процесі українського культуро- і державотворення, про що, зокрема, йдеться на сторінках книги. У нас є ще шанс для роботи над помилками: прочитати і проаналізувати власні невивчені уроки історії. Ми маємо можливість дослідити постать Павла Скоропадського без політичної заангажованості за алгоритмом «подія — персоналія — результат». А результатами, плодами його державотворчої діяльності були нові школи, театри, Всеукраїнська академія наук, Національний архів та бібліотека, університети, банківська система тощо.

Найважливіше, мабуть, те, що для нас «AVE...» — це книга, яка вчить думати, розуміти минуле і сьогодення. Прочитавши її, вкотре ставлю собі запитання: то яке «AVE» скаже Україна собі й світові — «вітальне» чи «прощальне» (у контексті ідей Оксани Пахльовської)?