У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Про наслідки контрреволюції...

«Правляча олігархічна верхівка не допускала представників національно-патріотичної частини української еліти до влади», — Юрій ЩЕРБАК
1 серпня, 2017 - 11:45

30 липня 1937 року було видано наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», що стало початком «Великого Терору». Це масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937—1938 рр. з ініціативи керівництва й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. З серпня 1937 по грудень 1938 року в СРСР було арештовано 1 500 000 людей, понад 700 000 з яких було розстріляно.

В березні цього року Президент Петро Порошенко видав указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років». Головною метою документа є гідне вшанування пам’яті жертв «Великого Терору» — масових політичних репресій, донесення до українського суспільства та світової спільноти об’єктивної інформації про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України.

«Насамперед треба сказати, що 80 років так званого «Великого Терору» — це лише одна з дат, яка пов’язана із проведенням масових репресій в Радянському Союзі, — коментує «Дню» відомий публіцист і дипломат Юрій Щербак. — Це ще не означає, що саме відтоді почалися репресії українського руху опору і української націонал-демократії. Тому що тотальні репресії, які були проведені проти так званих петлюрівців, тих хто підтримував державу Скоропадського, чи тих, хто просто визначив себе українським патріотом, почалися набагато раніше 1937-го року. В 1937-му році репресії були перш за все спрямовані на верхівку партії, яку Сталін знищив, і почав створювати її під себе. Тоді заборонялось згадувати про те, хто саме стояв у джерел революції 1917-го року. Разом з тим в 1937-му році була знищена не лише верхівка партії, а й багато простих, нормальних людей».

Цілеспрямоване знищення української еліти мало серйозні наслідки після розпаду Радянського Союзу. Як наслідок, хворе суспільство отримало в 1990-х верхівку, яка замість реального державотворення займалася побудовою кланово-олігархічної системи і грабунком країни (показовий приклад — десятирічне президентство Леоніда Кучми). Цю тему днями фактично торкнувся у своєму пості на «Фейсбуці» письменник Андрій Курков: «При спілкуванні з сучасної елітою Литви з’ясовується, що практично кожен другий або кожна друга народилися на засланні, в Сибіру або в Казахстані. При спілкуванні з сучасної елітою України дуже легко розумієш, чому у нас свободу і реальну незалежність цінують зовсім не так, як в Литві».

Попри правильну констатацію самої проблеми, порівняння некоректне. Відповідною була і реакція під дописом:

«Леся Романчук, тернопільська авторка, народилася на засланні, ми народилися в Дубоссарах, куди бабуся втекла, щоб не опинитися на засланні, коли посадили діда», — Брати Капранови.

«Тому що у нас при владі синки колишніх партноменклатурників, директорів заводів та іншої комуністичної наволочі. А тих, хто відчув весь тягар комуністичних репресій, просто витіснили з влади (імена називати не буду)», — Volodymyr Mulyk.

Ситуація однозначно потребує пояснення, яке у своєму коментарі на ФБ написала головний редактор «Дня» Лариса Івшина: «Наш перший парламент вирвав незалежність тому, що там були люди, які і самі, і їх батьки виборювали незалежність. Але у 1994 році відбулась контрреволюція під егідою «червоного директора», яку проспала більшість прекраснодушних. У 1999-му це закріпили, при відвертій підтримці Росії. Два Рухи теж цьому сприяли... Два Майдани, надриваючись, намагались змінити ситуацію, але не мали, не бачили (з різних причин) альтернативи... А тим часом, майже не помічений суспільством, завдяки журналістам і письменникам, відійшов у кращий світ справжній Герой, якому віддають належне і литовці, — лідер Норильського повстання в ГУЛАГу — Євген Степанович Грицяк...».

Власне, і суспільство має відчувати свою відповідальність, адже воно також виявилося неготовим підтримати справжню еліту.

«Ми маємо вже три покоління людей, які розвивалися, якщо не в умовах повної демократії, то в умовах напів, або на чверть свободи, — каже Юрій Щербак. — Я маю на увазі перш за все покоління «шістдесятників», а потім і наступні генерації, які здатні були сформувати власну еліту. Справа в тому, що правляча олігархічна верхівка не допускала представників національно-патріотичної частини цієї еліти до влади. Сама думка про те, що РФ — є головним ворогом України і прагне знищити наш народ, нашу культуру, мову, національну пам’ять, ніде не звучала. Це трагедія, що 25 років ми будували фантомну державу, подібну до УРСР, яка була сателітом Москви. Верхівка влади при цьому намагалась отримати прихильність від Кремля під час виборів і в багатьох моментах була від нього залежна. За великою мірою, майже всі президенти України так чи інакше залежали від Москви. На жаль, лише війна розкрила цю велику істину. Війна відкрила очі на те, хто є нашим смертельним ворогом. Зараз триває перехідний період від миролюбної України, яка була сповнена любові до начебто «братнього» російського народу, до України, яка по-справжньому розуміє свої геополітичні цілі і яка повинна жорстко будувати свою політику в XXI столітті на інтеграцію із західними країнами, структурами та НАТО. Зараз відбувається формування нової політичної еліти. Поки що її представників небагато, але вони все ж таки є. Просто їхній час ще не настав». 

Дійсно, крива, яка була започаткована в 90-х, продовжує залишатися головною для нинішньої політичної верхівки. Відповідно формується покоління молодих, яких точно не назвеш альтернативою. Олесь Довгий — яскравий приклад. Або навіть більшість з так званих єврооптимістів, які фактично є молодою запасною ланкою від родини Кучми — Пінчука. Тому важливо після багатьох випробувань, насамперед, орієнтуватися в ситуації, знати справжню історію України, а головне — вміти плекати і підтримувати інших.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments