Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети.
Євген Маланюк, український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

Як повернути Крим і Донбас

На круглому столі в Національному інституті стратегічних досліджень експерти представили шляхи реінтеграції окупованих територій
9 грудня, 2015 - 11:49
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Захід відбувся в Києві у понеділок. Зокрема, поставлено питання, що саме втрачено внаслідок окупації Росією наших територій і як ми маємо їх повертати. На зустрічі був присутній директор НІСІ Володимир Горбулін, який узагальнено окреслив згадану проблематику і представив наукову працю «Донбас і Крим: ціна повернення». Варто зазначити, що саме наукового обґрунтування низки аспектів у сфері тематики національної безпеки і викликів, пов’язаних з агресією Росії, не вистачало. Більш того, політичні спекуляції і безліч суб’єктивних публікацій створюють тло для відволікання увагу від конкретних питань, які зводяться до основного — варто чи не варто повертати окуповані території; як повертати; у випадку повернення, якою має бути стратегія відновлення потенціалу Донбасу і Криму та якими мають бути відносити з місцевим населенням — громадянами України.

На презентації книги були озвучені цифри, які дають приблизне уявлення масштабу втрат від війни на Донбасі. Це 400 км кордону; зі 150 шахт працюючими залишилися лише 24; знищено два аеропорти; виробництво промислової продукції в Україні, порівняно з 2013 роком, зменшилось на 25%; загальні втрати від бойових дій оцінюють в понад 5 млрд грн. Окрім того, з Донбасу в Росію було вивезено всі стратегічні оборонні підприємства, зокрема з виробництва «кольчуг». І це лише втрати економічного характеру, за якими — тисячі смертей, каліцтв, соціальні питання, пов’язані з переселенням півтора мільйонів мешканців окупованих територій та загострені відносити між громадянами, які посилюються російською пропагандою, що діє на сході і півдні країни. Втрата Криму оцінюється в 1 трильйон 200 млрд гривень. Крім того, Крим має ще й стратегічне значення у воєнному плані, що ставить під загрозу не лише безпеку України, а й інші країни Чорноморського узбережжя.

Світ накопичив досвід вирішення подібних конфліктів, але жодна зі стратегій, яка існує на цей момент, фактично не враховує перманентної загрози від Росії. Кремль і є тим джерелом дестабілізації, який розгойдує конфлікт в Україні із залученням арсеналу так званої гібридної війни. Захід не вірив в ірраціональну поведінку Росії, яка ускладнює побудову будь-якої стратегії поведінки. Неочікуваність кроків Кремля, які підкріплені потужним воєнним потенціалом і роботою на випередження, фактично і є основним козирем Путіна. Тобто агресор у виграші саме завдяки ініціативності. З другого боку, саме зухвала поведінка Росії розкрила Заходу широкий спектр дипломатичних прийомів, які можна застосовувати для впливу на Москву. Кремль нині вв’язався в низку воєнних авантюр, які зрештою можуть поставити Росію в умови ізоляції. Інша справа, що Україна має використати дипломатичний потенціал максимально швидко, щоб не увійти в марафонське змагання з агресором, в якому шанси втратити суверенність у нас великі. Присутній на прес-конференції дипломат Володимир Огризко зауважив: «Хотілося б, щоб у книзі був зроблений акцент на співробітництві з НАТО як необхідної умови для гарантування безпеки України».

Сценарії повернення Донбасу і Криму відрізняються внаслідок того, що Крим був анексований без бойових дій. Щодо Донбасу — пропонується три стратегії: хорватський варіант (рішуче звільнення територій), молдовський (часткова легалізація окупантів), німецький (поступове замирення, яке в самій Німеччині зайняло півстоліття). Для Криму пропонується сценарії реконкісти (поступового відвойовування), «народної війни» (наприклад, нещодавнє блокування енергопостачання засобами партизанських диверсій), мирної реінтеграції та дипломатичної реінтеграції (тобто тривалий і постійний пошук діалогу на базі примирення та пошуку спільних інтересів). Варто зазначити, що жоден зі сценаріїв не може бути дієвим без усвідомлення суспільством необхідності повернення власних територій. Агресор, у свою чергу, використовуючи пропаганду, робить все, щоб український народ стомився від тривалого конфлікту.

В новій історії ми маємо низку невирішених внутрішніх питань, які пов’язані з корупцією, клановою боротьбою тощо. Ще в середині 1990-х років на Донбасі на ключові пости призначали проросійських діячів саме з Києва. Наприклад, 1998 року очільником Луганської ОДА став Олександр Єфремов, призначений Леонідом Кучмою. Тоді Єфремов забезпечив голоси Кучмі у другому турі з одного боку і отримав Луганщину у своє «володіння» з другого. Зрозуміло, що для регіону така політика заклала бомбу уповільненої дії, яка, зрештою, і вилилась в сепаратистські настрої, провокації та війну. Сам Леонід Кучма нині представляє інтереси України в Мінську, а провини Олександра Єфремова так і не були доведені. Таку політику проводили щодо всього Донбасу і Криму. Це питання «День» поставив Володимиру Горбуліну. У відповідь він запевнив, що нині Кучма в Мінську стоїть на позиціях національних інтересів, а самому Горбуліну важко критикувати діячів минулого, адже тоді треба починати з себе. Слід згадати також, що ще 1999 року для забезпечення перемоги тодішнього президента технологи Кучми «розкрутили» технічного кандидата, яким став Петро Симоненко, відомий своєю проросійською риторикою. З того періоду посилився процес олігархізації країни, який ослабив оборону і створив передумови для російської агресії.

Такі дивні сценарії нашого недалекого історичного минулого доводять, що за втратою територій, економічного потенціалу і життів стоять приклади порочної внутрішньої політики. Саме тому ні мінський, ні будь-який інший формат перемовин з агресором не будуть виграшними, доки Україна не вирішить принципові проблеми векторів національних інтересів. Інакше кажучи, перед тим як звільнити Донбас і Крим, треба звільнити Київ.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: