Покоління починається з бунту проти попередників.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса

Ідеалізм та відповідальність

14 червня, 2017 - 09:58

    “Люба Ольго, чому, зазвичай, коли ми їдемо трамваєм абсолютно самі і є цілком зрозумілим, що  ніхто не може нас зловити на безбілетному проїзді, ми все ж – нехай і після певного внутрішнього вагання – оплачуємо квиток?”

                             (Вацлав Гавел «Листи Ользі»)

Україну сьогодні залюбки порівнюють із Чехословаччиною після Оксамитової революції. Мовляв, ось він – приклад тих перетворень і реформ, які має пройти Україна. Чехословаччина зразка 1990-х років  в людській свідомості стійко асоціюється з постаттю останнього президента вже неіснуючої країни – Вацлава Гавела.

«Гавела на вас нема» – кричав один із плакатів на тоді ще студентському Майдані в листопаді-грудні 2013 року в центрі Києва. Гавел – ідеаліст. Гавел – романтик. Бо «правда і любов повинні перемогти брехню і ненависть». Все максимально просто і зрозуміло. Тільки от сам Гавел, здається, власний ідеалізм розумів значно глибше і складніше.

Запитання, яке Гавел ставить своїй дружині Ользі в листах з ув’язнення (1979-1983), – не випадкове. Ключове поняття світобачення Гавела – «відповідальність». Драматург сам відповідає на власне запитання: 

«Людська поведінка завжди несе в собі сліди – яскраво виражені чи не дуже –  певного чуттєвого припущення або внутрішнього відчуття "тотальної інтеґрованості буття"; ніби людина є внутрішньо впевнена ... що "це все якось є",  що це все десь має власні джерела, свої причини, свої пояснення, свої обставини і свої сенси; що все "є" десь цілковито відомим; що все є "під" своєю поверхневою і приблизною стороною, з якою ми власне комунікуємо, вкоріненим в якомусь певному дні,  "дні буття", що все є незнищенно присутнім на "абсолютному горизонті буття" ...».

Яку б посаду не посідав і чим би не займався Гавел – він завжди залишався письменником і драматургом. Звідси його незмінна схильність до жонглювання словами –  «інтеґрованість буття», «абсолютний горизонт», в решті-решт – «Бог».  Як би Гавел не називав останню інстанцію, перед якою колись доведеться звітувати, ключовим залишається уявлення, що звітувати таки доведеться. Але ще важливішим є переконання, що людина своїми вчинками впливає на світ, формує якесь загальне «світове полотно». Всі людські вчинки вплетені в якусь причиново-наслідкову павутину. Тому будь-які, навіть найдрібніші, вчинки – мають значення.

Уже в 90-х Гавел розвивав тему відповідальності у своїх публічних промовах. Підчас присвоєння почесного докторського ступеня Гарвардського університету наголошував на темі відповідальності перед світом, перед природою і космічним порядком. Вивів просту формулу: «Ми повинні поводитись так, ніби житимемо тут вічно». Політика, на думку Гавела, – вміння взяти на себе відповідальність за непопулярні рішення, які не мусять сподобатися виборцям. Але від яких «світове полотно» стане кращим. Це – аполітична політика, «практикована моральність».

Саме звідси – одна з найвідоміших крилатих фраз Вацлава Гавела «Надія – це не переконання, що щось добре завершиться. Надія – це впевненість, що в цьому є сенс. Незалежно від того, як воно завершиться». Це не голий ідеалізм заради ідеалізму. Це – відповідальність за власні вчинки. Перед собою і світом.

Коли мова вкотре заходить про те, що Україні, мовляв, бракує ідеалізму, варто розуміти, що ідеалізм Вацлава Гавела – це передусім закомпостований квиток. Для того, щоб «правда і любов перемогли брехню і ненависть», недостатньо ідейних конструкцій і романтичного ентузіазму. Потрібна відповідальність. І закомпостовані квитки у трамваях.

Радко Мокрик

Джерело: zbruc.eu

 

Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments