Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Про українсько-угорські стосунки: причини погіршення

З інтерв’ю Бориса Тарасюка угорській газеті “Мадяр Немзет”, що опубліковане 25 листопада
29 листопада, 2017 - 10:35

Питання газети «Мадяр Немзет»

​1. Пане депутате, днями Ви заявили, що через політику Угорщини, виходите з українсько-угорської міжпарламентської групи дружби. Не вважаєте, що враховуючи те, що Ви колишній Міністр закордонних справ таке рішення веде до подальшого загострення? Чи не краще намагатися вести подальші консультації з угорським урядом, який від початку підтримував євроінтеграцію України?

-Для мене рішення про вихід з депутатської групи міжпарламентських зв’язків з Угорщиною далося нелегко. Адже мені довелось брати участь у започаткуванні і розвитку українсько-угорських відносин з серпня 1990 року, перші двосторонні документи, включно з Декларацією про принципи співробітництва між Україною та Угорською Республікою по забезпеченню прав національних меншостей, були підготовлені за моєї безпосередньої участі до підпису у травні-червні 1991 року.Мій перший візит в якості Міністра я здійснив саме до Будапешта і відносини з Угорщиною завжди вважав і продовжую вважати важливими для України. Так, я завжди був прибічником діалогу. Однак, для перемовин потрібне бажання обох сторін. І коли Угорщина відмовляється чути аргументи України, вдається до підміни понять, шантажу та погроз, зловживає своїм членством в НАТО та ЄС, перемовини як інструмент досягнення порозуміння втрачають свою ефективність. Про які «консультації» мова, коли угорський міністр приїздить до українського Закарпаття і відмовляється зустрітися зі своїм українським колегою? !Своїм кроком я хочу привернути увагу до цієї проблеми. Розраховую, що це змусить наших партнерів зупинитися і не вдаватися і надалі до кроків, що завдають руйнівної шкоди двостороннім відносинам.

2. Ви брали участь у підписанні українсько-угорського базового договору. Якщо б угорський уряд слухав націоналістів, то цей договір вже давно не був би діючим. Чи не здається Вам, що нинішня українська влада не здатна протистояти тиску націоналістів?

-Все залежить від того, кого вважати «націоналістами». Невже тих, хто переймається захистом угорської мови в Угорщині і української-в Україні? Якби український парламент керувався бажанням догодити радикальним політичним силам, новий закон про освіту виглядав би зовсім інакше. Агресія Росії проти України під гаслами захисту російськомовних громадян переконала українське суспільство, що знання державної мови є питанням національної безпеки і фактором, довкола якого суспільство має гуртуватися. Депутати ухвалили компромісний варіант закону, який повністю забезпечує права нацменшин на навчання рідною мовою, відповідає національному законодавству та міжнародним стандартам, двостороннім угодам та водночас створює умови для вивчення державної мови.

Риторика щодо українського «націоналізму» дуже активно використовується Росією і стосується всього, що пов’язано з захистом національних інтересів України. Причину таких підходів від країни-агресора зрозуміти можна. Але для нас незрозуміло, коли подібна кремлівська риторика про «насильницьку українізацію», недоцільність вивчення та знання державної мови в Україні лунає в публічному просторі одного з наших сусідів. Неприйнятними є такі дії, як нагородження Дебреценським університетом Путіна, на руках якого кров тисяч українців, проведення під українським посольством у Будапешті антиукраїнських акцій під гаслами «приналежності Закарпаття Угорщині», а Криму- Росії. Я вважаю, що такі речі мають бути засуджені і завданням влади є протидіяти намаганням грати на націоналістичних почуттях за зразком Росії та роздмухувати радикальні настрої.

3. Чи, як колишній Міністр закордонних справ, не вважаєте, що стаття 7 закону про освіту суперечить Хартії мов національних меншин та останнім часом так часто згадуваним в Києві європейським цінностям? Чому є проблемою, що Угорщина, захищаючи інтереси угорської меншини Закарпаття, закликає це робити нинішню українську владу?

-Як депутат парламенту я брав участь у прийнятті цього закону. Знаю аргументи, в тому числі правові, які лунали при його розробці. І можу запевнити, що стаття 7 не суперечить ні українському законодавству, ні нашим міжнародним зобов’язанням. Маю небезпідставні сподівання, що Венеціанська Комісія підтвердить це наше бачення.

Для нас не є проблемою те, що Угорщина піклується про збереження національної ідентичності угорців України, тут ми з нею на одному боці.

Водночас європейські цінності передбачають не лише повагу до прав національних меншин на збереження їхньої ідентичності, але також необхідність забезпечення їхнього інклюзивного розвитку, створення умов для інтеграції в суспільство, протидію будь-яким формам ізоляції, що веде до дискримінації. Давайте дивитися на всі ці вимоги, а не вибирати лише одну з них.

Я добре знаю базовий українсько-угорський договір і декларацію про забезпечення прав нацменшин. Давайте говорити не лише про статтю 10 щодо забезпечення можливостей для навчання своїй рідній мові чи своєю рідною мовою, які й надалі будуть гарантовані. Давайте бачити і статтю 9, яка говорить про обов’язок вивчення державної мови.

Венеціанська Комісія вже у грудні має дати свої рекомендації щодо українського освітнього закону. Я не бачу об’єктивних причин нагнітати атмосферу у наших взаєминах чи блокувати Україну на міжнародній арені. Шантаж – це не європейські цінності.

4. Питання про мову освіти виникає не вперше, і ваша нинішня партія, перебуваючи при владі, враховуючи укладені Україною міжнародні договори та європейські очікування відмовилася від запровадження змін. Яка ситуація зараз?

-Дійсно, дискусія про державну мову та її позиції точиться в Україні впродовж останніх 26 років. На жаль, лише після агресії Росії в Україні почали усвідомлювати необхідність її захищати. Кроки, які здійснюються зараз, не спрямовані проти жодної з меншин чи мов. Вони здійснюються для розвитку і поширення державної мови.

5. В Києві зростає впевненість, що Захід у всьому підтримує Україну, через необхідність чинити тиск на Росію. Чи не здається Вам, що Україна є лише інструментом у цій боротьбі?

-Можливо, комусь так і здається… Але йдеться про підрив системи міжнародного права і глобального світоустрою! Невже не зрозуміло, що своєю агресивною поведінкою Росія кинула виклик міжнародній спільноті?! Після того, як країна-«гарант» нашої територіальної цілісності і суверенітету, яка засвідчила свої зобов’язання перед Україною у 1994 році Будапештським Меморандумом в обмін на відмову від ядерної зброї, підступно здійснила агресію, анексувала частину нашої території та веде війну на тимчасово окупованому Донбасі, в Україні зрозуміли, що нам нема на кого покладатись в захисті країни, крім себе.

Демократичні країни світу підтримують Україну, розуміючи, що як це не парадоксально, але саме в Україні зараз вирішується питання майбутнього євроатлантичної спільноти. Варто називати речі своїми іменами – сьогодні Україна зупиняє ціною життів своїх громадян російські імперські амбіції. І давайте говорити відверто, що поширюються вони не лише на Україну. Не варто мати ілюзій, що 1956 рік не повториться тільки тому, що Росія дала кредит Угорщині чи ж Дебреценський університет зробив Путіна своїм почесним професором. Не варто заплющувати очі на те, що Європа, США, весь західний світ вже є об’єктом російської гібридної агресії, яка сьогодні здійснюється у вигляді масивної дезінформації. Розділяти і господарювати – це те, до чого прагне Москва.

А щодо західної підтримки – так, ця підтримка є і вона має важливе значення. Але безумовна підтримка територіальної цілісності і відновлення миру не означає відсутності вимог в інших сферах, які стосуються реформ і запровадження європейських стандартів.

6. Наразі відносини України погіршилися не тільки з Угорщиною, але і з Румунією та головним європейським «адвокатом» Польщею. Чи не вважаєте, що це невипадково?

-Україна прагне проводити проукраїнську та дружню зовнішню політику. У контексті освітнього закону ми не маємо проблем з Варшавою. Там прагнуть нав’язати нам своє трактування історичного минулого. Наскільки мені відомо, румунська сторона також налаштована конструктивно, і сподіваюся, що невдовзі ми станемо свідками ухвалення рішень, які задовільнять обидві сторони в цій царині. Я закликаю і Угорщину відкинути емоції та повернутися до нормальних відносин з Україною.

7. В сучасній ситуації десь можна зрозуміти загорання національних почуттів. Однак, як нещодавно попередив Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський «російське втручання в Україну не може бути виправданням для припинення вирішення проблем та запізнення реформ». Як довго націоналізм буде компенсатором дедалі більшої кількості проблем? Чи не краще навпаки дивитися вперед?

-Наскільки мені відомо, польський міністр говорив про «російську агресію», а не про «втручання». І Польщі і Угорщині порадив би дивитися вперед, а не назад! Ми маємо дивитися вперед в українсько-угорських відносинах і зупинити шантаж щодо освітнього закону, не даючи грати на національних, а інколи і націоналістичних почуттях. Так само ми повинні дивитися вперед і перестати намагатися насаджувати своє бачення історії в українсько-польських відносинах.

Меншини повинні об’єднувати, а збереження їхньої ідентичності не привід для їхньої ізоляції. Минуле повинне вчити, пам’ять про нього не привід руйнувати майбутнє.

Як тільки це стане зрозумілим для наших партнерів, зникне потреба шукати у будь-якому кроці України, спрямованому на збереження і посилення своєї державності, прояви націоналізму.

До речі, не дивлячись на сплеск популярності радикальних націоналістичних сил в Європі, в Україні роль таких сил не є значною. Нагадаю, що на парламентських виборах 2014 року жодна з таких сил не подолала прохідного бар’єру та не потрапила до Верховної Ради.

Оцінки українських реформ раджу шукати в Брюсселі, а не у висловлюваннях політиків країн, що мають проблеми з Брюсселем. Складнощі ж із проведенням реформ, які є не лише в Україні, не можуть використовуватися для виправдання проросійської позиції.

8. Між Угорщиною та угорцями, які проживають в Україні починає формуватися дедалі більш схожа ситуація на ту, яка є між Росією та росіянами. Карпатська Січ вже мітингувала та погрожувала перед будівлею угорського консульства. Чи не вважаєте, що нинішня політика збурить ситуацію та призведе до того, що в Закарпатті може пролитися кров? Чому в Києві не слухають Геннадія Москаля, який неодноразово застерігав проти зіштовхуваннях народів, які там проживають?

-Сьогодні в Закарпатській області немає причин для загострення ситуації, так само як їх не було в Криму і на Донбасі. Українсько-російський конфлікт став можливим тільки через підривні операції, а згодом- військову агресію Росії проти України. До речі, російська влада визнала, що ухвалювала рішення про військову інтервенцію проти України. Як це не цинічно, але так званий «захист Росією співвітчизників» насправді призвів до страждання і жертв саме в регіонах переважного проживання саме російськомовного населення.

Водночас мушу визнати, що безапеляційність заяв та риторика погроз викликає паралель між поведінкою Будапешта та Москви в публічному просторі. Щоб це змінити, треба перейти до діалогу, про який Ви згадали на початку інтерв’ю. Саме підбурювання з-за кордону найбільше шкодить миру і національній злагоді в Закарпатті.

Габор Штір

Мадяр Немзет

Джерело : ungazeta.info

Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments