Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Володимир Войнович: «Радянська людина перевершила мої очікування»

«Вони поставили олімпійський факел на бочку з порохом», — говорить знаменитий письменник, який підписав антивоєнне звернення
20 березня, 2014 - 16:31
15 БЕРЕЗНЯ, 2014 РІК. СЕВАСТОПОЛЬ / ФОТО РЕЙТЕР

Російська інтелігенція готує конгрес «Проти війни, проти самоізоляції Росії, проти реставрації тоталітаризму».

«Наша країна виявилася втягнутою до найнебезпечнішої авантюри, — йдеться у Зверненні ініціативної групи конгресу. — Під гаслом «Захистимо росіян у Криму, а також усіх українців від нової нелегітимної фашистської влади в Україні!» вже сталася фактична анексія Криму. Грубо порушено міжнародне право, зруйновано принципи європейської безпеки та стабільності. Росія нестримно скочується до нової холодної війни із Заходом, важкі наслідки якої неможливо передбачити.

У всіх державних ЗМІ Росії ллються нестримні потоки брехні і дезінформації, а також розгорнута оглушлива пропагандистська кампанія проти всіх, хто намагається поставити під сумнів правомірність дій влади, вказати на їхні згубні наслідки для країни, для народу. Всі незгодні огульно паплюжаться, називаються «П’ятою колоною» і «фашистами». А незгодних чимало. Досить почитати непідцензурні ЗМІ або чисельні думки в соціальних мережах, щоб побачити, що політологи, економісти, люди, які фахово займаються зовнішньою політикою, та й просто люди, скільки-небудь наділені громадською чуйністю, попереджають, що на Росію насувається справжня катастрофа — економічна, політична, гуманітарна».

Звернення підписали 90 людей, серед них Лія Ахеджакова, Гарі Бардін, Андрій Макаревич, Андрій Бітов, Дмитро Биков та Людмила Улицька.

Йде і збір підписів під «Антивоєнною заявою російської інтелігенції». Його підписали сотні людей, у тому числі Борис Гребенщиков, Ольга Сєдакова, Андрій Смирнов, Ірина Прохорова, Юрій Шевчук, Андрій Звягінцев і Вероніка Доліна.

Письменник Володимир Войнович, який підписав обидва документи, був гостем програми «Підсумки тижня» на «Радіо Свобода»:

— Володимире Миколайовичу, ви підписали лист проти війни, але є й інший лист інтелігенції — на підтримку Путіна. Причому, там навіть не вказується, що саме ці 500 осіб підтримують — це щось на зразок присяги на вірність. Чи справило на вас це враження?

— Справило і викликало велике розчарування, відразу і ще різні схожі емоції. Я дуже розчарований у деяких людях, прізвища яких я там побачив. Взагалі це виглядає гнітюче: не лише вони, навіть, я б сказав, увесь народ, величезна частина якого з ентузіазмом зустрічає ці кроки до свого власного задушення. Просто дивно, як люди не розуміють, що те, що відбувається зараз дуже скоро позначиться на їхньому добробуті, на всьому їхньому існуванні.

— За брежнєвських часів подібні акції були формальними і фальшивими, а зараз частенько видно щирість. Розумієш, як це працювало в Німеччині і в Радянському Союзі в 1930-і роки, як виникає механізм патріотичного чаду, коли люди, нещодавно цілком нормальні, буквально з глузду з’їжджають. Все це видно, але все одно незрозуміло, що ними керує.

— Очевидно, ними керує той вид патріотизму, при якому бажано у когось відхопити щось і показати, де козам роги правлять, що ми такі сильні. Бажання легкої перемоги над кимось. Це було завжди, це повторювалося багато разів, просто ми з вами цього не бачили. Але це було, коли почалася Перша світова війна і був патріотичний чад, а потім справа закінчилася повним розчаруванням. У нас у мікроформі це було 1991-го року, щоправда, іншого роду, це була псевдореволюція. Те ж саме було 1904—1905 року перед війною з Японією, а потім було розчарування. Були крайнощі такі: ось, ми найкращі за усіх, ми найсильніші за всіх. А потім скарги: ось, ми жалюгідні такі, нас всіх ошукують, ми — країна дурнів. Я пам’ятаю, в 1990-х роках часто-густо: водії таксі зазвичай говорили: так, звичайно, ми такі жалюгідні, нещасні...

— Але все ж таки тоді був майже непроникний світ, а зараз відкриваєш Інтернет і все дізнаєшся. Дивний феномен, як уміють люди перегородки ставити, щоб  нічого не помічати.

— Я згоден з вами. Це не стосується тих людей, які називаються інтелігенція: в основному, вони все ж таки з розрахунку на матеріальну винагороду це роблять. А більшість людей — вихованці телебачення, яке називають зомбоящиком, вони не Інтернет-користувачі. Люди, які користуються Інтернетом, більш обізнані, вони освіченіші і розумніші.

— Першим на підтримку Путіна виступила Спілка письменників Росії, цей лист справив на мене сильне враження, бо там були прізвища, які я останній раз чув десь 1989-го року, за часів полеміки журналу «Огонёк» і «Молодая гвардія». Виявилось, що всі ці люди живі, вони як в анабіозі весь цей час провели, і їх сила-силенна. Причому абсолютно ті ж самі прізвища, що й 25 років тому...

— На мене воно якраз не справило враження, бо я знав, що вони в якомусь анабіозному вигляді існують. Погляди їх мене ніскільки не здивували. Мене лише збентежило те, що вони називаються «письменники Росії», начебто інших письменників немає. Багато людей не розуміють, що Спілок письменників декілька, що є така Спілка письменників, а є інша. А вийшло як раніше, одна Спілка і письменники, які репрезентують усіх письменників. Самі собою вони не здивували, мене навіть більше здивувала Рада Федерації. Вони проголосували одноголосно: я розумію, це теж такий радянський звичай голосувати одноголосно, але все ж таки йдеться про можливий початок війни, про подію, яка закінчиться цинковими трунами. Я не маю сумніву в тому, що серед членів Ради Федерації, і навіть уряду, і навіть в адміністрації президента є люди, які дуже сумніваються у тому, що так потрібно робити, що це правильний крок. Але голосують слухняно, одноголосно. Я розумію, коли проти геїв одноголосно, але тут війна, яка може закінчиться величезними нещастями, і хоч би тут не утриматися, скромно відійти в бік, — цього я не розумію зовсім.

— Крім усього іншого, йдеться про їхнє власне благополуччя. Адже вони найкращі свої дні проводять в Куршевелі чи на Сардинії, у них діти на Заході живуть. Навіщо їм ставати невиїзними, навіщо їм провокувати санкції? Дивно, що вони самі кидаються під потяг. Путін — теж! Меркель сказала, якщо правильно її слова передають, що Путін з’їхав з глузду. Що з ним відбувається, навіщо все це?

— Я думаю, що він сильно злякався Майдану. Бо народився якийсь слабкий протестний рух, все ж таки виходили 150 тисяч людей на вулицю, а за поганим прикладом і сам лихим станеш. І навіть припускаю, що якісь люди подивилися на Майдан і думають: добре б у нас щось таке. Путін, звичайно, злякався. Мабуть, він вважає, що потрібно якісь превентивні заходи суворі, щоб усім було зрозуміло, що у нас це не пройде. Бо,  якщо зараз почнеться якась навіть маленька війна, це дуже добрий, зручний випадок для закручування гайок. Зараз вже видання блокують. У нас ще є залишки вільного преси, засобів масової інформації типу «Нова газета», «Эхо Москвы». Можна навіть не забороняти, а можна змінити керівництво, штат змінити — і все, будуть під тією ж назвою зовсім іншого формату. Як, наприклад, телеканал НТВ: був такий канал, став іншим каналом, а назва не змінюється. У них великий досвід цього, а за умов війни це легко зробити. Все одно, за всіх умов: проковтне Росія Крим або переможе Україну, щось ще зробить або нічого не зробить, піррову перемогу вже отримано. Це вже перемога, і вона вже піррова. Врешті-решт це відіб’ється на Росії найбільш негативним чином, і буде погано всім, включаючи тих, хто зараз кричить «ура», хто підтримує всі ці дії.

— Ви в усьому співчуваєте Майдану? Вам здається, Україна йде вірним шляхом?

— Я не можу співчувати будь-якій революції в усьому. Але я співчуваю тому, що народ повстав. У нас весь час говорять про легітимність того, сього, але в Декларації прав людини написано, що коли влада поводиться якось не так і не дає людям вільно виявляти свою волю, то народ має право на повстання. Повстання     — взагалі легітимний прояв волі народу, якщо народ доводять до цього. Звичайно, напевно там були якісь люди, яких я не хотів би бачити і взагалі чути про них.

— Ви вже декілька разів сказали слово «війна». Багато що з того, що ви описали в романі «Москва 2042», збулося. За вашими відчуттями, чи ми наближаємося до великої війни?

— Небезпека великої війни, звичайно, є, навіть небезпека третьої світової війни. Зараз поставили олімпійський смолоскип на діжку з порохом. Але якщо навіть великої війни не буде, реальна загроза така: в результаті зіткнення Росії з Україною ці народи, якась частина яких сприймала стосунки як братерські, тепер стануть запеклими ворогами. Саме зіткнення, якщо доросте до якогось рівня, призведе до розпаду України і до розпаду, врешті-решт, Росії також. Бо теперішні події дуже підігрівають сепаратистські настрої там, де вони є. А вони є на всій території Росії. Вони сильні на Кавказі, вони зріють у Татарстані, навіть серед росіян: Далекий Схід, можливо. Я не люблю прогнозувати. Річ у тім, що я писав роман «Москва 2042» як сатиричний, як попередження. Як попередження я можу сказати, що є велика загроза розпаду і України, і Росії. Якщо я ще проживу деякий час, то я не здивуюся, якщо справа цим закінчиться.

— Історія, звичайно, страшна, але дає й багатий матеріал для сатирика. Всі ці директори провінційних музеїв і радянські письменники, які прагнуть зараз патріотичний лист підписати, щоб поруч бути з Башметом або Лунгіним. Адже це ваші персонажі. Відчуваєте натхнення?

— Натхнення, звичайно. Як казав поет Микола Глазков, чим подія цікавіша для історії, тим вона для сучасників сумніша. Але вона, в той же час, благодатна для сатириків, на жаль.

— Стрімке повернення радянського світу і радянських звичок — дуже цікава річ.

— Ви знаєте, я колись написав, що Радянський Союз закінчився, але радянська людина житиме ще довго. Вона перевершила навіть мої очікування
(www.svoboda.org).

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments