Україна — це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

Вона пішла переможницею

Славу Стецько, засновницю Конгресу українських націоналістів і соратницю Степана Бандери, поховали на Байковому кладовищі в Києві чотирнадцять років тому, в березні 2003-го. Це - останнє її інтерв'ю
13 березня, 2017 - 18:46
Генералісимус Чан Кайші і Слава Стецько. Тайбей. 1962 рік

Погода була непривітною, пронизливий вітер, мерзенний дощ, але провести людину, чиє ім'я стало одним із символів українського визвольного руху ХХ століття, зібралося чимало людей, причому - виразних. Високих представників офіційної влади не було, при тому, що прощалися з найстарішим депутатом Верховної Ради, який відкривав по цьому праву кілька її скликань, що незмінно викликало демарш депутатів від Компартії, які демонстративно залишали залу. З промовою на похоронному мітингу виступив лідер найбільшої парламентської фракції «Наша Україна» Віктор Ющенко, з квітами прийшли директор київського Центру сучасного мистецтва Сороса Юрій (Єжи) Онух, поети і художники - шістдесятники. Вона пішла переможницею, бо закінчила земний шлях громадянкою держави Україна, боротьбі за незалежність якої присвятила своє життя.

Так сталося, що останнє інтерв'ю Слава Стецько дала мені і моєму колезі Євгену Мінку. У журналі «Політик HALL» (№ 4, листопад 2002 року) вона читала його вже в лікарні в Мюнхені. Нижче - текст тієї публікації.

Генералісимус Чан Кайші і Слава Стецько. Тайбей. 1962 рік

- Що ви відчували, коли вперше як найстаріший депутат Верховної Ради незалежної України відкривали засідання нашого парламенту?

- Що є Божа справедливість. Адже націоналісти дочекалися дня, коли їхній представник відкриває парламент у країні, що стільки років страждала від комуністичного режиму, і я дуже пишалася цим. Це була певного роду сатисфакція і для мене, і для націоналістів взагалі, і нам здавалося, що це добрий знак на майбутнє.

- Чи правда, що вам довелося складати іспит з української мови, щоб отримати громадянство України?

- Це повна нісенітниця. Я з дитинства говорила по-українськи, вчилася в українській школі, потім ходила до польської гімназії, вивчала українську мову в університеті. Я говорила і говорю по-українськи як на Поділлі, як у моєму рідному селі Романівці. Більше того, я завжди намагалася вивчити якомога більше іноземних мов. Я вільно розмовляю німецькою, англійською, французькою. Сама вивчала іспанську, досить непогано розумію італійську. Природно, розмовляю польською. Всі слов'янські мови розумію без перекладача, так як зі мною працювали представники різних народів: і словаки, і білоруси, і хорвати.

- Яке ваше визначення такого одіозного поняття, як націоналізм?

- Націоналізм, в моєму розумінні, - це патріотизм. Націоналізм - це коли людина не тільки намагається піклуватися про свою сім'ю, але прагне робити щось, що ішло б на користь нації. Одночасно треба усвідомлювати, що нація повинна співпрацювати з іншими націями і народами. Для мене дорогим є все українське. Кожна людина повинна намагатися щось творити для своєї нації, матеріальне або духовне. Ми повинні поважати націоналізм інших народів і намагатися спільно щось робити у світову скарбницю.

- Чому націоналістичні ідеї не користуються популярністю настільки, щоб стало можливим створення на їхній платформі парламентської більшості?

- У час між двома світовими війнами націоналістичній ідеї значного збитку завдало те, що в Німеччині був нацизм, що дав більшовикам можливість постійно агітувати за знищення націоналізму, пов'язуючи його з нацизмом, за знищення всього того, що націоналістами було зроблено. Більшовики намагалися довести, що так звані «буржуазні націоналісти» працюють лише на шкоду своїй нації. Нас порівнювали з фашистами. Ще сьогодні потрібно докласти багато зусиль, щоб пролити світло на історію націоналізму. Наприклад, постійно заявляють, що Українська повстанська армія - це були бандити. Ну як же могли члени УПА бути бандитами, якщо їм не допомагала жодна країна, а тільки лише власний народ? Український народ армію одягав, взував, годував, давав транспорт, медичну допомогу. Все, що мала УПА, було отримано від власного народу. Багато хто називав УПА всенародною армією, і це дійсно було так. У ній служили і студенти, і робітники, і селяни. Приходили зовсім молоді хлопці п'ятнадцяти-сімнадцяти років, яких треба було повертати додому, але всі вони хотіли йти в УПА.

Слава Стецько. 1943 рік.

- Яка причина поразки на президентських виборах у нас тих кандидатів, яких підтримували праві сили - спочатку двічі Чорновола, три роки тому - Марчука?

- Кандидати в президенти мали домовитись між собою, щоб праві сили представляв лише один із них. Але всі хотіли йти порізно, і зазнали поразки. А коли Кучму переобрали вдруге, народ до того ж боявся приходу до влади кандидата від комуністів. Адже все підносилося саме так, ніби, крім Кучми і Симоненка, нікого немає.

- Кого Конгрес українських націоналістів буде підтримувати на президентських виборах в 2004 році?

- Це ще нескоро. Однак ми не приховуємо своїх думок з цього приводу і вважаємо, що президентом має бути Віктор Ющенко. Його блок отримав найбільшу кількість голосів на парламентських виборах, і я думаю, що він був би прекрасним президентом. Поки ми всі налаштовані підтримувати саме його.

- Яке ваше ставлення до таких політичних організацій, що поділяють націоналістичну платформу, як Рух і УНА-УНСО?

- Ми з УНА-УНСО не маємо жодних контактів. А ось з обома Рухами входимо в блок «Наша Україна», разом працюємо в парламенті і дуже тісно співпрацюємо при обговоренні тих чи інших питань і законопроектів.

- Чим ви можете відповісти на звинувачення на адресу Організації українських націоналістів, що стосуються співпраці з гітлерівцями?

- Знову ж таки більшовики дуже сильно старалися очорнити ОУН. За нас говорять факти: коли почалася війна і гітлерівці вже покинули Львів, залишивши море трупів, саме у Львові Актом від 30 червня була відновлена незалежність України. ОУН вирішила, що тут, у Львові, прийшов час проголосити волю українського народу, незважаючи на окупацію. Ми від самого початку усвідомлювали, що Німеччина не буде підтримувати українську незалежність. Наші люди читали Mein Kampf і знали, що німці від України хочуть отримати лише безкоштовну робочу силу і хліб, тобто зробити з неї колонію, якою можна буде легко керувати. Нічим не краще російського сценарію! І ОУН вирішила, що світу треба продемонструвати право українського народу на незалежність. Показати, що ні радянська влада, ні фашисти не мають права на українську землю. І коли був прийнятий Акт, створили уряд, головою якого став мій чоловік Ярослав Стецько. Це факт, що німці не були готові визнати український уряд. Через два тижні Степана Бандеру і Ярослава Стецька заарештували і перевезли до Берліна, де їх намагалися переконати, щоб вони відкликали Акт про державну незалежність, в іншому випадку потраплять до в'язниці. Перед тим тисячі українців були арештовані, незліченна кількість людей загинула в таборах. Між фашистами і українським народом йшла жахлива боротьба. Заява про співпрацю між нами - це колосальна брехня.

- Як ви прокоментуєте усталені в світовій свідомості звинувачення ОУН і українських націоналістів взагалі в антисемітизмі?

- Я думаю, що у світової свідомості ще залишилося трохи пам'яті. Тоді можна згадати, що під час Першої світової війни в українській армії воювали євреї. Якщо говорити про УПА, то у нас було дуже багато євреїв. Можу навести приклад з власного досвіду. Коли наша організація відновлювала незалежність України в 1941 році, ми зайняли один центральний будинок. В цьому будинку перебувало наше бюро, і в одній з кімнат жила я. А в іншій кімнаті ми - бандерівці, націоналісти - переховували єврейську родину. Українських сімей, які робили так само, було дуже багато: люди ховали тих, кого знали, з ким разом працювали. Тим самим українці багатьом ризикували, адже їм доводилося стикатися з серйозними загрозами, але вони продовжували ховати євреїв. УПА не мала до антисемітизму жодного стосунку, у нас було дуже багато євреїв - бійців, лікарів, працівників. Взагалі, в УПА були окремі загони з представників невільних народів, в тому числі і євреїв. Дуже багато наших друзів-євреїв могли б чимало про це розповісти.

- Свого часу ваш чоловік і потім ви самі очолювали Антибільшовицький блок народів. Чи існує ця організація зараз і чим вона займається?

- Зараз вона існує, так би мовити, символічно. Кожні три місяці я здійснюю візит до Мюнхена, де скликаю збори представників поневолених народів, хоча тепер це народи вільні: болгари, чехи, словаки, румуни, балтійці. Ми обговорюємо ситуації в своїх країнах і намагаємося допомогти тим, хто цього потребує. Наприклад, ми намагалися допомогти чеченцям, висилаючи в Ічкерію гуманітарну допомогу і збираючи для них гроші. Тих із чеченців, хто потрапляв на Захід, ми намагалися влаштувати в лікарні. Два роки тому ми проводили конференцію АБН, аналогічна повинна мала проходити цього року, але з різних причин не відбулася.

- Як ви відзначали, в 1941 році Ярослав Стецько проголосив відновлення Української держави і був обраний її прем'єром. Якби ви сьогодні стали головою Кабінету міністрів, якими б були ваші перші ініціативи?

- Я ніколи над цим не думала і ніколи не обиралася на посаду прем'єр-міністра. Все життя я хотіла лише дочекатися того моменту, коли могла б в'їхати в Україну і якимось чином тут закріпитися, за всяку ціну. Адже за часів існування СРСР більшовики вимагали у ФРН видати їм Стецька і Бандеру, ми ж всю свою увагу спрямовували на розвиток сил, які морально допомагали б поневоленим народам. Ми говорили, що Радянський Союз можна розвалити зсередини, для цього не потрібна Третя світова війна. Але потрібно, щоб народи всередині Союзу були згруповані в боротьбі за його розвал. І одночасно ми апелювали до народів світу, щоб вони не допомагали СРСР, а допомагали політично і морально поневоленим народам всередині нього. Ми вважали, що наша справа є справою всього світу, оскільки СРСР погрожував всій планеті, завоювавши одну шосту частину суші і просуваючись далі, на Кубу, в Китай, Африку. Загроза більшовицької експансії існувала для всього світу. Тому ми намагалися поширювати наші ідеї по всій планеті. Я сама виступала в університетах Австралії, Америки, Канади, перед військовими, перед робітниками, перед професорами і бізнесменами. Філії АБН існували і в Північній Америці, і в Австралії, і в Азії, і в Європі. Ми створили Всесвітню антикомуністичну лігу, яка проводила конференції в Токіо, Манілі, Вашингтоні, Оттаві, на Мальті, в Бонні, Парижі. Ми діяли в усьому світі як самостійна сила, оскільки скрізь у нас були союзники, скрізь у нас були емігранти, яких ми дуже добре організовували. Адже жодна держава не давала нам грошей, гроші нам давало лише наше співтовариство. Скрізь у нас існували симпатики. Одна наша конференція проходила в американському Конгресі, на ній головну промову прочитав президент Рейган. А під час урочистої вечері офіційно виступив тоді віце-президент Буш. А прес-конференцію разом із моїм чоловіком відкривала Джин Кіркпатрік, яка очолювала делегацію США в ООН. Нашими друзями і знайомими були президенти, прем'єр-міністри і голови парламентів. Наприклад, голова датського парламенту відмовився зустрічати Хрущова під час його візиту до Копенгагена, сказавши, що вітає легітимного прем'єра України - Ярослава Стецька. У Швеції ми провели акцію, про яку говорив увесь світ. Коли Хрущов увійшов у королівський палац, угорці, які приїхали з нами, запустили туди свинку, у якої на мордочці був прикріплений портрет Хрущова, і вона у всіх бігала під ногами. Охорона ледь її упіймала! А Ярослав Стецько того ж дня поклав вінок до саркофагу Карла XII. Коли Хрущов почув про це, то оскаженів. Розкричався в присутності журналістів і офіційних осіб: «Що, галушок вам захотілося? Спробуйте поткнутися до нас - розгромимо, як Мазепу і Карла XII!» Тоді багато світових видань на це відреагувало. Коли ми приїхали в Данію - побачили на перших шпальтах газет заголовки на кшталт «Українська посмішка і хрущовська злість». Так що ми були дуже помітною силою в усьому світі, що зараз, можливо, важко собі уявити. За нами стояв наш народ, ми доводили, що він бореться і що ця боротьба заслуговує на підтримку. І якщо нам цієї підтримки не дадуть, то більшовизм піде далі, буде загрожувати іншим народам. Ми зробили все, щоб в СРСР відбулася внутрішня революція. Адже мій чоловік писав, що внутрішня революція - це не військовий виступ зі зброєю. Коли дитина в школі на стіні малює тризуб - ось це вже революція, якщо юнак йде вулицею і каже дорослому «Слава Ісусу Христу!», то це теж революція, адже все це було заборонено, але молоді люди діяли всупереч волі.

- У роботах Ярослава Стецька часто прослизає думка, ніби Росія - це уособлення всіх негативних сил світу, а країни Заходу - всього позитивного. Чи не стала з плином часу ця думка менш категоричною?

- Неправильно було б говорити, ніби все, що відбувається на Заході, - це позитив, а в Росії - негатив. Ярослав Стецько і всі ми жорстко і сильно критикували Захід за те, що він допомагає Росії, допомагає поневолювати народи. Ми стверджували, що неможливо боротися лише проти комуни, адже американцям легше було вважати, ніби СРСР - це одна держава, де всі говорять російською. І не потрібно, мовляв, дражнити росіян і говорити про якусь самостійність України або Грузії, треба боротися лише проти комуни. А ми говорили, що боротися лише проти комуни недостатньо, бо поневолені народи не будуть боротися тільки з більшовизмом - адже це непродуктивно. Треба пояснити їм, за що вони повинні воювати: за їхню свободу, за те, що у них буде своя країна. Потрібно боротися проти російського імперіалізму! Адже він завдає шкоди не тільки українцям, грузинам або полякам, а й самим росіянам. Ми вважали і вважаємо, що самих росіян треба об'єднати для того, щоб вони виступили проти російського імперіалізму. Замість того, щоб розвивати свою культуру, йти в глибину своєї історії, вони вічно думали про те, як завоювати нові народи. Тому росіян і ненавиділи. Ми ж вважаємо: краще, якщо росіян будуть любити. Українці якщо йшли воювати, то тільки за звільнення братів із неволі, але ніколи за поневолення інших народів. І в Росії було багато людей, які говорили, що треба позбутися російського імперіалізму.

Так що мій чоловік ніколи не любив Захід. Він просто вважав, що багато західних країн внесли досить вагомий внесок у цивілізацію, і з цими країнами ми намагалися підтримувати дружні відносини.

- Яким ви пам'ятаєте Степана Бандеру?

- Якраз того дня, коли він загинув від рук радянських терористів, у мене була можливість проїхатися з ним в авто. Це був чудовий світлий день, і Бандера сказав тоді: «Так добре, просто жити хочеться...»

Він був дуже життєрадісний, рухливий, веселий, товариський, з прекрасним почуттям гумору. Любив спорт і привчав до нього своїх дітей. Якщо у нього було хоч трохи часу на вихідних, то збирав свою сім'ю і друзів і ми їхали на природу. А мій чоловік все говорив, що у нього немає часу, він повинен писати. І навіть якщо вирушав із нами, то сідав десь на лаві і все строчив на портативній друкарській машинці.

А як борець за національне визволення, Бандера був дуже жорстким по відношенню до себе. Він розумів, що якщо потрапить в руки влади - польської, нацистської або більшовицької - то буде підданий тортурам. І намагався себе до цього підготувати, влаштовував собі всілякі фізичні випробування, щоб звикнути до мук. Щоб триматися, не здаватися. Але у нього було дуже добре серце. Стежив, чи є у нас зимовий одяг. Намагався допомагати всім друзям. Взагалі, в русі націоналістів вважалося, що головне в людині - не знати напам'ять якісь вчені праці, а бути високоморальним. Тому люди, які потрапляли в концтабори, не ламалися, не здавалися. Подивіться на всіх цих колишніх воїнів УПА: вони вже дуже літні, їм по вісімдесят років, але вони ще всі працюють! Працюють для України, зустрічаються з молоддю, зі школярами, намагаються служити своїй країні. І не думають про те, що їх українська влада досі не визнала. Всі народи світу визнали свої повстанські загони. Ті, хто воювали як повстанці, сьогодні якось забезпечені. А у нас ці люди хворі, голодують, не мають грошей, жодної допомоги з боку держави - тільки тому, що комуністи протистоять їх визнанню! Але наші ветерани не скаржаться, вони продовжують працювати далі на благо своєї країни.

Джерело: SYG.MA

Костянтин Дорошенко
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments