Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Забужко: російська технологія – це роз'ятрити народ суцільним негативом і зробити винним Порошенка

11 квітня, 2019 - 18:44
Фото з відкритих джерел

Розшифровка виступу в ефірі програми «Свобода слова» 8 квітня 2019 року на ICTV. Чим усе завершується в серіалі «Слуга народу»? Це реклама розстрілу парламенту. А ще – короткі, начебто безневинні і грайливі, суто маркетологічні білборди («Прийде весна – будемо саджати» – чи то вони політичні, чи ні).

Після Майдану, після 2014 року, після відсічі, яку Україна дала російській агресії, всі оці чотири з гаком роки було круто, подорожуючи по світу, бути українкою. Було почуття гордості за країну, відчуття поваги, з якою на тебе дивляться як на представницю твоєї країни (як друзі, так і вороги).

Тепер є почуття остраху перед тим, що нація готова вибрати comedian, коміка, клоуна, який у жодному інтерв’ю для західних видань не спромігся відділити себе від свого персонажа. Це почуття: що за люди, що за нація, що за суспільство, що за країна? Вони якісь несерйозні? І так, це технологія. Поза всяким сумнівом, Україна сьогодні стала знову на передньому краї глобальної війни (добре, називайте її гібридною). На нас ставиться, великою мірою, безпрецедентний експеримент.

Я б дуже хотіла, що якийсь із українських каналів показав серіал «Брекзіт», який у січні транслював британський Chanel 4. У ньому аналізуються власне стратегії, технології, таргетний обстріл різних частин аудиторії, вкидання мемів, а головне – роздування і нагнітання невдоволення.

Та нащо далеко ходити до Британії – ось у Литві [відбулася] карколомна кар’єра партії Союзу селян і зелених. З одного крісла вони за чотири роки стрибнули до 54 в парламенті, тепер мають більшість і важелі впливу. Це завдяки телесеріалу, присвяченому рідному селу лідера партії. Відповідно відбувається злиття особи лідера партії із головним героєм телесеріалу, таке собі злипання, симулякр.

У кожному такому прикладі є російський слід: ось аналітик Домінік Каммінгс, який організовував Брекзіт, три роки провів у Росії. Брат голови Партії селян із Литви – художній керівник театру Маяковського в Москві. Ці технології апробуються сьогодні на Україні. Виборча кампанія Зеленського почалася не кілька місяців тому, не в новорічну ніч, коли він оголосив, що йде в президенти, а 15 років тому. Весь цей час тривало розкручування цього симпатичного – з одного боку – персонажа Василя Голобородька (ім’я вкрадене у видатного поета сучасності, переселенця з Луганська).

Якщо говорити про поляризацію, то так: країна ділиться на тих, для кого Василь Голобородько – це поет, чиє домінування на Нобелівську премію активно обговорювалося в 2014 році, і на тих, хто ніколи про нього не чув, для кого це – персонаж серіалу і, відповідно, носій функцій енергійного позитивного образу симпатичного молодого чоловіка, який збирається все змінити.

Відбувається підміна. Вперше саме тепер і саме в Україні 5,5 мільйонів виборців проголосували за голограму, за віртуального кандидата. Так, із іменем Володимир Зеленський, але ми не знаємо, хто такий Зеленський як політик. Зеленський – це сума певних позитивних емоцій, пов’язаних із шоу-бізнесом, з гумором, усмішкою, рекламою.

Це віртуал, який, із іншого боку, непомітно і ненав’язливо впроваджує мову ненависті устами свого персонажа. Чим усе завершується в серіалі «Слуга народу»? Це реклама розстрілу парламенту. А ще – короткі, начебто безневинні і грайливі, суто маркетологічні білборди («Прийде весна – будемо саджати» – чи то вони політичні, чи ні). Журналіст із одного телеканалу опублікував у соцмережах фрази: мовляв, зібралися там у Порошенка, якраз би газ пустити – і всі проблеми вирішені.

В українському просторі вкидається дискурс, який називається каналізацією агресії, – це теж технологія. У кожному суспільстві десь дрімає латентний вірус агресії. У суспільстві, яке саме є об’єктом іноземної агресії, самозрозуміло, цей рівень підвищений. І ось непомітно, із телевізійних новин (в яких регулярно: «вбили-зґвалтували-зарізав брата-два алкоголіки згоріли-страшна стихія знищила») вимальовується думка «как страшно жить», яка теж є російською технологією.

Ввечері після роботи людина вмикає телевізор – і на неї обрушується ось це роздряпування невдоволення і вселяння почуття дискомфорту.

Далі питання каналізувати ось це невдоволення, ось цю ненависть. І куди ж її розвернути, як не в бік чинної влади? Усе це системно підігрівається, в чому винен і в чому не винен Порошенко. А тоді з’являється образ веселого усміхненого персонажа серіалу.

У висліді маємо двох кандидатів на другий тур: віртуального і реального. Віртуального, про якого нічого не знаємо, можемо тільки здогадуватися і підозрювати його зв'язок із російськими грішми по тому, що він є продуктом російського шоу-бізнесу. Це окрема тема, яка була за дужками останні 15 років і про яку я писала в «Музеї покинутих секретів», як Україна втрачала своє інформаційне поле, як його окуповували.

Це стратегія обернення агресії всередину суспільства і поступового нацьковування навзаєм, гиркання, штовхання ліктями, і вбачання в ближньому своєму ворога, який зазіхає на твоє майбутнє. Всі ці суперечки точаться в реалі. Це атака на почуття солідарності, на єдність, яку ми вибороли, виплавили кров’ю на Майдані і в боях на війні. Ось це почуття гордості і гідності бути українцем, стало об’єктом цих технологій і інформаційних атак. Ми дуже вразливі сьогодні.

Як захиститися пересічному громадянину від цих технологій? Є один рецепт для збереження рівноваги: побільше читайте хороших книжок, слухайте хорошої музики, більше дивіться на небо і вимкніть телевізор. Висока культура читання вберігає від форм інформаційної залежності. Тут усе вирішує освітня реформа. Усі війни виграють – це було сказано ще Бісмарком – шкільні вчителі.

Джерело texty.org.ua

Оксана Забужко

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ