Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу.
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Чорноморська доктрина Гетьмана Хмельницького

Або Як козаки з турками і татарами замирювалися
11 червня, 2015 - 17:42
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БУВ НЕ ЛИШЕ ВИЗНАЧНИМ ПОЛКОВОДЦЕМ, АЛЕ Й ТАЛАНОВИТИМ ДИПЛОМАТОМ, ЯКИЙ ВМІВ ЗНАХОДИТИ СПІЛЬНУ МОВУ З РІЗНИМИ ДЕРЖАВАМИ. У ВИПАДКУ З ТУРЕЧЧИНОЮ ЦЕ ПОЛЕГШУВАЛОСЬ ТИМ, ЩО ГЕТЬМАН ВОЛОДІВ МОВОЮ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА ЗНАВ ЇЇ ТРАДИЦІЇ І ЗВИЧАЇ / ФОТО З САЙТА UKRTOUR.ORG

Протягом століть український народ торував для себе шлях до Чорного моря, адже усе його північне узбережжя, включно з Кримом, з кінця XV ст. було повністю опановане могутньою Османською імперією. У зв’язку з цим, представник відомої «школи» української геополітики Юрій Липа вслід за Степаном Рудницьким зазначав, що: по-перше, геополітичний напрямок «Південь — Північ» (т.зв. Балтійсько-Чорноморська доктрина), завжди був головною віссю українського життєвого простору; по-друге, стремління українців до опанування берегів Чорного та Азовського морів було найважливішим їхнім завданням в історії. Своєю чергою, видатний сучасний дослідник сходознавчої проблематики Ярослав Дашкевич писав, що сусідство такої велетенської держави, як Османська імперія та залежного від неї Кримського ханства було не лише важливим, а в певні періоди навіть вирішальним політичним і воєнним фактором для існування України протягом XV — XVIII століть.

• Відомо, що вже восени 1647 р. до Бахчисарая і Стамбула відправилося козацьке посольство, яке мало заручитися турецькою і татарською підтримкою у майбутньому повстанні українців проти влади Речі Посполитої. Ця дипломатична місія завершилася укладенням у березні 1648 р. українсько-кримського договору, який передбачав взаємну допомогу проти коронного війська, а також згоду гетьмана Богдана Хмельницького направити козаків для допомоги султану в Кандійській війні з Венецією. Відразу після смерті, на початку червня 1648 р., короля Речі Посполитої Владислава ІV гетьман знову відправив посольство до Стамбула. А влітку 1648 р. між Османською імперією та українським гетьманом було укладено угоду про «прийняття його (Б. Хмельницького. — Т.Ч.) під свою оборону і надання допомоги проти поляків». Як засвідчують джерела, в обмін на заступництво султана Б. Хмельницький повинен був виплачувати данину на зразок Молдавського й Волоського князівств, надавати в разі потреби посильну військову допомогу Порті, давати своїх людей на турецькі галери, а також передати у пряме підпорядкування Османській імперії м. Кам’янець-Подільський.

• Укладення договору з турецьким султаном у 1648 р. заклало початок формуванню чорноморської політики гетьманського уряду Б. Хмельницького. Нагадаємо, що Чорне море на той час було таким собі «внутрішнім озером» Османської імперії, адже жодна з європейських країн не мала до нього доступу. На думку гетьмана, саме Туреччина і Крим могли військами допомогти реальному утвердженню влади Б. Хмельницького, яка перебувала перед постійною загрозою ліквідації з боку Корони Польської.

• На початку квітня 1649 р. турецький султан наказав кримському хану та сілістрійському (очаківському) бейлербею підтримати Б. Хмельницького. Саме тоді між Чигирином і Стамбулом було укладено торгову угоду, яка називалася «Договір між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом Руським про торгівлю на Чорному морі» — т.зв. Чорноморська конвенція України з Туреччиною. У її першому пункті відзначалося, що «Цісар Й[ого] М[илість] Турецький дозволяє Козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів, міст і островів, по Білому (Середземному. — Т.Ч.) морю до всіх своїх держав, островів та інших портів і до портів чужоземних володарів і християнських держав...» На той час це стало великою дипломатичною перемогою гетьманського уряду.

• Улітку 1650 р. козацька Україна значно активізувала свої відносини з Османською імперією. Спочатку гетьман звернувся до яничарського воєначальника в Стамбулі Бекташ-аги та очаківського бейлербея Мурад-паші з проханням допомогти у відновленні взаємин із султаном Мегмедом ІV. У відповідь турецьким володарем було направлене до Чигирина посольство на чолі з Осман-агою (Осман-чаушем), яке перебувало у гетьманській столиці із 30 липня до 5 серпня 1650 р. Наслідком перебування турецького урядовця в Україні став лист Б. Хмельницького до султана, де обумовлювалися такі умови: «Проти кожного неприятеля (султана. — Т.Ч.) стояти»; «у держави Вашої цесарської (султанської. — Т.Ч.) милості не вдиратися»; «у згоді перебувати з татарами... на віки в приятельстві ходити»;  з відома султана і кримського хана свої «військові справи чинити».

• Відповідь і пропозиції турецької сторони мав вислухати керівник українського посольства полковник Антін Жданович, який разом з Осман-агою прибув на початку вересня до столиці Османської імперії. Протягом 7 — 20 вересня 1650 р. послами Хмельницького в результаті переговорів з великим візиром були обумовлені основні пункти майбутнього підданства Українського гетьманату султанській владі. Символом згоди Мегмеда ІV узяти козацьку державу під свій захист було вручення А. Ждановичу перед від’їздом до України «булави дорогоцінної» для передачі її Б. Хмельницькому. Разом з ним до Чигирина приїхав турецький посол Осман-ага, що повинен був викласти гетьману пропозиції султана. Він був на прийомі у гетьмана на початку грудня 1650 р.

• Як дослідив Михайло Грушевський, українсько-турецькі переговори завершилися у березні 1651 р. «формальним признанням України васальною державою Отоманської імперії». Такий висновок видатний учений зробив на основі дослідження тексту султанської грамоти на ім’я гетьмана, де відзначалося про згоду турецького монарха протегувати Україні. Прийняття гетьманом Війська Запорозького васальної залежності від Порти 1651 р. підтвердив і видатний польський османіст Зігмунд Абрахамовіч.

• Про конкретні умови протекції свідчив австрійський дипломат І. Шмід, який у той час перебував у Стамбулі й повідомляв 10 березня 1651 р. до Відня про те, що козаки були звільнені від данини султану й мали одне зобов’язання — нести військову службу на користь нового сюзерена. Султан Мегмед ІV також надіслав Б. Хмельницькому вишитий золотом кафтан, що в османській традиції міждержавних відносин означало визнання українського гетьмана за султанського підданого.

• Однак як тільки дійшло до практичної реалізації цієї угоди, у відносинах між Чигирином і Стамбулом почалися певні труднощі. Навесні 1651 р. Б. Хмельницький відмовився прийняти військову допомогу турків в обмін на вимогу передачі Порті Кам’янця-Подільського. Коли ж у червні кримський хан, усупереч своїм попереднім зобов’язанням, не підтримав українську армію в битві з поляками під Берестечком, гетьман звернувся з проханням до Мегмеда ІV, щоб «кримським людям учинити... допомогу» козакам. В обмін на наказ султана до хана про підтримку Хмельницького, Порта змусила останнього погодитися на зміну попередніх домовленостей. Тепер козацька Україна, так само, як Молдавія і Волощина, була змушена платити данину султану. Крім того, гетьман мав надати в розпорядження Османської імперії певну кількість війська для її війни з Венеціанською республікою.

• Після примирення з королем під Білою Церквою 1651 р. Б. Хмельницький мусив «виправдовуватися» перед султаном. Основною причиною українсько-польського перемир’я, яку виклав гетьман у листі до Мегмеда ІV від 4 листопада 1651 р., було запізнення татарських орд при поєднанні з козацькою армією перед початком Берестецької битви. Але, незважаючи на це, Український гетьманат залишився у «братерському» союзі з Кримським ханством. Окрім того, Б. Хмельницький наголосив на своєму бажанні й надалі визнавати зверхність турецької влади: «...Як також хочемо бути вірнопідданими і Вашої Цесарської (султанської. — Т.Ч.) Милості». Навіть більше, гетьман знову звернувся до султана з проханням дати наказ хану йти на підтримку козакам, адже «...ляхи, гарантовані укладеним миром, перейшли на відпочинок за Дніпро; побивши їх, легко примусимо решту піддатися під владу Цесарської Милості (султана. — Т.Ч.)». Ці прохання були повторені у черговому листі Б. Хмельницького до Мегмеда ІV від 27 листопада того ж року.

• Наступного, 1652 р., Ян ІІ Казимир змусив українського гетьмана вибирати між польською і турецькою протекцією — у березні король запропонував йому негайно виступити у військовий похід проти Османської імперії. Але Б. Хмельницький дипломатично відмовив королю. А за деякий час у листі до коронного канцлера А. Лещинського від 24 червня 1652 р. відверто заявив, що якщо король не накаже припинити наступ на Україну, то він «змушений буде шукати собі іншого стороннього пана і чужої сили, яка зможе нас захищати». Невдовзі ці погрози втілилися у відновленні гетьманом більш тісних дипломатичних стосунків з Османською імперією. 

• На початку березня 1653 р. до Стамбула виїхало представницьке посольство козацької України. Як засвідчував турецький хроніст XVII ст. Наїма, Б. Хмельницький просив султана Мегмеда ІV підтвердити своєю грамотою протекторат над Україною і як символ зміцнення сюзеренно-васальних відносин надіслати йому прапор і тулумбас (барабан). Після здійснення відповідних актів Військо Запорозьке повинне було розглядатися як частина Османської імперії на зразок Молдавії та Волощини, а військовий напад на нього мав розцінюватися як напад на саму імперію. Йдучи назустріч проханням гетьмана, султан надіслав до України «велике» посольство на чолі з Мегмед-агою, яке перебувало у Чигирині із середини травня до кінця червня 1653 р. Турецький урядовець привіз султанську грамоту, де говорилося про те, «щоб був гетьман у підданих султана». Окрім того, він вручив Хмельницькому «корону (очевидно, шапку. — Т.Ч.), і шаблю, і булаву, і бунчук, і кафтан». Османський посол запевнив українське керівництво, що султан Мегмед ІV надасть йому військову допомогу у вигляді 10 тисяч вояків силістрійського бейлербея й буде постійно захищати козацьку державу від іноземних вторгнень. Це були зобов’язання монарха Османської імперії як протектора України і разом з тим володаря-сюзерена відносно гетьмана-васала Б. Хмельницького.

• Обов’язки України як залежної держави перед султанською владою за пропозицією турецького посольства мали бути такими: по-перше, передача під султанське управління Кам’янця-Подільського; по-друге, щорічна сплата данини у розмірі 10 тисяч золотих і 10 тисяч волів та овець; по-третє, надання Порті своїх військових підрозділів у разі необхідності. Також Б. Хмельницький, разом з усією старшиною, мав скласти присягу вірності султану від імені всього населення України. Гетьману залишалося зробити один (але чи не найголовніший!) крок до правового оформлення угоди про залежність Війська Запорозького від Османської імперії, а саме — скликати Генеральну раду, яка б узаконила попередній українсько-турецький договір.

• Така рада відбулася наприкінці червня — на початку липня 1653 р. і на ній, після тривалих суперечок, було відхилено не лише умови турецької сторони щодо підданства, а й положення цього українсько-турецького договору. Не останню роль у такому рішенні тогочасного вищого законодавчого органу козацької держави відіграв сам Хмельницький. Згідно з повідомленнями російських агентів зі Стамбула, український правитель, відправляючи назад турецьких послів, говорив їм: «...города (Кам’янця-Подільського. — Т.Ч.) не можу дати, ні іншої ніякої дані, я не маю держави багатої... тільки якщо люди військові, якщо знадобляться султану, бути мені готовим на його службу».

• Визнаючи із січня 1654 р. номінальну зверхність московського царя, гетьман Б. Хмельницький, незважаючи на заборону з боку протектора-сюзерена, продовжував дипломатичні зносини з Османською імперією та Кримським ханством. У лютому 1654 р. (і це менш ніж за два місяці після т.зв. Переяславської ради!!!) Хмельницький звертається до султана Мегмеда ІV з проханням про заступництво Османської імперії та продовжує обмінюватися посольствами з кримським ханом. Весною у Стамбулі перебували представники гетьмана, які отримали від султана згоду на продовження відносин з Кримом. Саме тому 16 квітня 1654 р. Б. Хмельницький писав до кримського хана Іслам-Гірея, що Україна «на вічні часи» не порушить взаємної присяги про «братерський союз» і «приязнь» з Кримським ханством.

• У березні 1655 р. Б. Хмельницький приймав у Чигирині турецького посла Шагін-агу. Після завершення переговорів з ним до Порти відправилися українські дипломати, які наприкінці травня — у липні перебували у столиці Османської імперії. Головною темою переговорів знову були питання про «зраду» Кримського ханства та необхідність розірвання кримсько-польського союзу, заборону татарам нападати на Україну тощо. Хмельницький отримав листа Мегмеда ІV, де падишах за результатами посольства відписував гетьману, що «пропонуєш з цілим народом козацьким моєму порогові блаженності підданість і щирість, і з чистоти внутрішньої і зовнішньої виявляєш вірність і відданість. На котре підданство милостиво дається моя цезарська згода...»

• Гетьман наприкінці листопада 1655 р. відповідав, що «ми дуже раді були великій милості султана і знову будемо вірно служити нашому могутньому господареві (Мегмеду ІV. — Т.Ч.)». Окрім того, козацькі посли добилися того, що до Бахчисарая був висланий турецький урядовець, який від імені султана наказав татарам припинити воювати з козаками і жити з Україною «у мирі та дружбі, як колись». Тим самим гетьман намагався забезпечити підтримку турецького монарха своїм далекосяжним планам у Придунайському регіоні та відновити дружні стосунки з Кримським ханством. Сілістрійський бейлербей Сіяуш-паша, який відповідав за відносини Порти з Україною, ще на початку 1655 р. відзначав, що  підлеглість Чигирина Стамбулу мала відбуватися на таких самих умовах, як і Молдавського та Волоського князівств.

• Турецькі посли неодноразово перебували у Чигирині протягом 1656—1657 рр. Весною 1657 року Б. Хмельницький повідомляв у Стамбул про перебування у Чигирині посольства австрійського імператора Фердинанда ІІІ Габсбурга на чолі з П. Парцевичем, відправивши до Високої Порти посольство на чолі з полковником Лавріном Капустою. 22 травня того ж року український представник мав прийом у Мегмеда ІV. Під час цієї аудієнції український дипломат, очевидно, серед іншого звертався до султана з проханням вплинути на кримського хана, щоб той не відмовлявся від мирних відносин з Україною.

• Особливості чорноморської політики Б. Хмельницького полягали в тому, щоб в особі Османської імперії забезпечити собі надійного союзника (через набуття номінального васалітету), й таким чином позбавити турецького султана можливості за спиною України вступити у коаліцію з Річчю Посполитою. Окрім того, мир зі Стамбулом передбачав також розірвання кримсько-польського союзу та мирні взаємини з Кримським ханством, військова допомога якого суттєво допомагала у війні з Річчю Посполитою. Дуже важливим для економіки молодої козацької держави залишався вихід до портів Чорного моря для ведення міжнародної торгівлі.

• Зрозуміло, що втілити такі свої плани у життя Б. Хмельницькому цілком не вдалося, адже татари періодично відмовлялися від підтримки Війська Запорозького й переходили на бік короля Речі Посполитої, що змушувало гетьмана знову шукати підтримки у Москви. Та й Османська імперія, яка була втягнута у війну з Венецією на Середземному морі, так і не змогла надати необхідного військового захисту козацькій України ні в 1651, 1653 та в 1655 рр., тобто тоді, коли оголошувалося про підлеглість українського гетьмана турецькому султану.

• ...Уже під час визвольних змагань 1917 — 1921 рр. посол України в Туреччині Олександр Лотоцький зазначав, що «непереможна сила життя робить те, що історичні сусіди — Туреччина та Україна, хоч не завше годилися в минулому, зате в майбутньому реально здійснять взаємне розуміння конечної для обох країн спільності у справах політики, економіки та культури». Вважаємо, що ці влучні слова відомого ученого, громадського діяча, політика і дипломата залишаються актуальними й для сучасної Української держави. Адже, на нашу думку, саме активна зовнішня політика вітчизняної дипломатії, постійні економічні, військово-політичні й культурні зв’язки в межах Балтійсько-Чорноморської геополітичної вісі є найбільш пріоритетними для нашої країни в умовах цьогочасної війни з Росією.

Тарас ЧУХЛІБ, доктор історичних наук, директор НДІ Козацтва
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments