Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Кохання. Влада. Україна

Що підштовхнуло гетьмана Мазепу перейти на бік шведського короля?
4 липня, 2014 - 09:58
ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ КАРЛ ХІІ, ЯК І ЙОГО ПОЛІТИЧНИЙ ПАРТНЕР ГЕТЬМАН МАЗЕПА (ЛІВОРУЧ), ДОВГО ВАГАВСЯ, ПЕРШ НІЖ ОБИДВІ СТОРОНИ, НАРЕШТІ, УКЛАЛИ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ СОЮЗ
ТАК ВИГЛЯДАЄ РУКОПИСНИЙ ОРИГІНАЛ ЦІКАВОГО ЛИСТА ДО КОРОЛЯ КАРЛА ХІІ, ДАТОВАНОГО 1704 р.

Вже понад три століття професійні історики й всюдисущі аматори-ентузіасти б’ються над загадкою: чи існувала любовна інтрига між гетьманом України Іваном Мазепою і польською красунею княгинею Анною Дольською? Чи були любовні чари княгині визначальними у рішенні старого гетьмана перейти до шведів?

Автор першої вітчизняної наукової праці з історії України Дмитро Бантиш-Каменський був переконаний, що Мазепа погодився «знов привести Малоросію у польське підданство» задля «отримання руки княгині Дульської». За твердженням автора першого багатотомного ґрунтовного дослідження життя й діяльності Петра І Івана Голікова, прихильники польського короля Станіслава Лещинського, ставленика шведського монарха Карла ХІІ, уклали з Мазепою договір, згідно з яким «Мазепа доставить у підданство Польське Малоросію, як вона була перед тим, за що йому... 3) сполучатися зі згаданою княгинею шлюбом». Про матримоніальні мотиви у стосунках між гетьманом  і княгинею свідчив під час допиту росіянами й небіж Мазепи — Андрій Войнаровський: «Він бачився... з княгинею Дольською... Вона й намовила його, аби бути в підданстві по-старому в поляків, обіцяла всіляку милість та ласку від Станіслава. A ще говорила йому, що сама хоче за нього вийти заміж».

Пізніші інтерпретатори тих подій також визнають вагому роль Анни Дольської у прийнятті Мазепою його доленосного рішення. При цьому майже ніхто з істориків не сумнівається, що княгиня була посередником у переговорах гетьмана виключно зі Станіславом Лещинським. Та ось перед нами чотири невеличкі аркуші паперу, віднайдені шведським істориком-архівістом Хоканом Хенрікссоном в стокгольмському архіві. Це лист княгині Дольської Карлу ХІІ, який ставить під сумнів, здавалося б, незаперечне твердження. Отже, читаємо: 

«Найясніший і Найласкавіший Пане!

Як тільки я отримала дуже радісну звістку про найбажаніше прибуття в наші далекі краї Вашої Найяснішої Величності, так одразу ж поспішаю припасти до стіп Вашої Найяснішої Величності, Пана мого Найласкавішого. І оскільки, будучи дуже зобов’язаною, я повинна низько вклонитися за виявлені Вашою Найяснішою Милістю добродіяння, хай зараз незаслужені моїм сестринським вибором, й у такий спосіб віддаю також саму себе під протекцію і милість Вашої Найяснішої і Найласкавішої Величності. Це з обмовкою, щоб я не зазнала якоїсь суворої критики за своїх синів, від яких і сама (хоч я і є їхньою матір’ю) зазнаю дуже несправедливих утисків. Про щире серце моє, дуже прихильне до Найласкавішого мого Пана (хоч я знаю напевно, що Ваша Величність має інформацію від Найясніших Сапіг¹), [розповість] також шляхетний посланець, який доставить цей лист; [він] може підтвердити і пояснити на словах більш детально цю мою щиру готовність до виконання своїх зобов’язань щодо Найяснішої Вашої Величності. Я ж, знову припадаючи до стіп Найласкавішого Пана мого, найпокірніше прошу зберегти деякі мої маєтності, яких мене все ще не позбавили мої сини, щоб Ваша найясніша величність, як Пан мій Найласкавіший, став для мене прихистком і протекцією, цієї ласки знову прохаючи, торкаюся стіп Найяснішої Вашої Величності. 

Пана мого Найласкавішого

найпокірніша слуга

Написано в Білому Камені²

7 (17?) вересня 1704 р.

 (підпис)».

Дуже важливий сам факт написання листа більш ніж за рік до першої зустрічі А. Дольської з І. Мазепою. Він свідчить про безпосередні контакти княгині зі шведським королем. Причому, як випливає з тексту документа, ці контакти були встановлені задовго до написання даного листа, адже княгиня пише про свої зобов’язання перед Карлом ХІІ за вчинені ним щодо до неї благодіяння. Цілком ймовірно, що одним з таких благодіянь було сприяння Карла ХІІ обранню свояка княгині — Станіслава Лещинського польським королем 12 липня 1704 року.

Треба зазначити, що контакти між польською княгинею і шведським королем були не лише тривалими, а й вельми корисними для Анни Дольської. Так, вона прохає Карла ХІІ не піддавати її критиці за дії синів. Йдеться передусім про старшого — Януша Антонія Вишневецького, який протистояв Сапігам. І Карл ХІІ не лише не висунув претензій до А. Дольської, він сприяв кар’єрному росту Януша Антонія: 1704 р. той стає воєводою віленським, 1706 р. —  краківським. Він зберігає свої володіння, зокрема резиденцію свого батька — Білу Криницю³, де наприкінці 1705 р. відбулися хрестини його доньки Урсули, на яких І. Мазепа познайомився з А. Дольською. Протекція Карла ХІІ, вочевидь, обумовлює й те, що сини не тільки не чинять їй утисків, а навпаки — старший запрошує її бути хрещеною матір’ю своєї доньки.

А тепер — про головну загадку цього листа. Якими могли бути зобов’язання княгині перед шведським королем, що вона не наважилася їх викласти письмово, а повідомила про деталі їхнього виконання усно через свого посланця? Чи не було серед тих зобов’язань встановлення прямих контактів з гетьманом Мазепою?

Десь за кілька місяців до знайомства з А. Дольською до І. Мазепи прибув емісар від короля Станіслава Лещинського — шляхтич Франц Вольський. Він привіз із собою інструкцію, в якій були сформульовані пропозиції польського короля українському гетьманові. Ці пропозиції були вельми розпливчастими. Серед конкретних обіцянок, що містилися в інструкції, була хіба та, що «приносец» послання Ф. Вольський оголосить «безсмертну» славу Мазепі. Ані кордонів його майбутніх володінь, ані владних повноважень гетьмана, ані кількості війська, що він мав здобути собі в допомогу, ані навіть розміру винагороди не було зазначено. Лише гучні пустопорожні слова. Буцімто Мазепа все життя мріяв отримати «безсмертну» славу від такого собі шляхтича Вольського! Отже, немає нічого дивного, що І. Мазепа негайно переслав інструкцію до Петра І, а «приносця» залишив у себе для допитів.

Відтоді минуло зовсім небагато часу, і Мазепа не тільки уважно вислуховує А. Дольську, а й, за свідченням свого генерального писаря Пилипа Орлика, веде з нею «денные и нощные конференціи». Які ж зміни відбулися за ті кілька тижнів, що відділяли місію Ф. Вольського від перемовин з А. Дольською?

П. Орлик у своєму широко відомому листі до Стефана Яворського — голови Синоду, офіційно першої особи в ієрархії Російської православної церкви, — який датовано 1721 р., стверджує, що на рішення гетьмана про перехід на бік шведів вплинули свідчення прилуцького полковника Д. Горленка про численні образи, приниження, смертельні побої козаків та інші знущання від великоросійських начальників, а також послання резидента гетьмана при Петрові І у Гродні, що містило копію царського указу, за яким Київський та Прилуцький полки мали послати в Пруси, щоб учинити з них регулярні драгунські полки... П. Орлик писав, що «малый вЂтрикъ реляціи Димитріа Горленка и Ивана Черниша поколибалъ сердце его Мазепы и до измЂны преклонилъ», і все ж: «или княгиня Долская прелестми своими ему оную выперевадовала, о томъ самъ единый Богъ вЂсть. Однакъ отъ болшой части разсуждаю, что тая прелестница мЂла его обезумить».

Тут слід зазначити, що ще до отримання листів Горленка й Черниша Мазепа мав аналогічні відомості, отже, ті листи не були для нього сюрпризом. Можливо, вони переповнили чашу терпіння гетьмана, а може, були й якісь інші обставини, завдяки яким він не відхилив посередництва княгині. Чи насправді «спокусниця» звела з розуму старого гетьмана?

Провідні мазепознавці сходяться в думці, що головною ставкою гетьмана був союз зі Швецією. Найчіткіше її сформулював Борис Крупницький: «Метою нового курсу гетьмана ледве чи було польсько-українське зближення, бо він розумів, що значущою постаттю є не Станіслав, а Карл XII, від якого усе й залежало. Але це (зв’язки з А. Дольською. — О. Д.) був єдиний шлях порозуміння зі шведами».

А тепер ще раз уважно вчитаємося у лист П. Орлика. Після хрестин, свідчить писар, «По килкаденныхъ пированіахъ и доволныхъ розговорахъ, повернувшися Мазепа на кватеру свою съ БЂлой Криници до Дубны, велЂлъ мнЂ писать листъ благодарственный до тоей же прелестницы княгини Долской, и послать ей ключь циферной для корреспонденціи съ собою, отъ которой въ килка дней получилъ онъ Мазепа респонсъ и въ ономъ малую цодулку цифрами писаную, которая въ децифровани своемъ тое заключала: «Уже я гдЂ надлежитъ послала съ донесенемъ истинной в. м. пана пріязни». По прочитани тоей цедулки циферной, одобралъ оную отъ мене, ни единого мнЂ не сказавши слова».

Тут головна загадка полягає в тому, кому саме сказала княгиня про приязнь гетьмана: тільки польського короля, чи може, насамперед, — шведського, з яким вона перебувала в кореспонденції? На цю думку наводить і те, що Мазепа ніяк не прокоментував зміст цидули Дольської своїй довіреній особі.

Згодом, перебуваючи в Мінську, Мазепа «получилъ тамъ невЂдомо черезъ кого отъ княгини Долской малое писмечко дворами писаное, въ которомъ она княгиня извещала ему о поворотЂ посланця своего отъ двору, и о посылки листу оть якогось безъименного короля до его писаного». Хто був той «безіменний король», Орлик так і не з’ясував. «А хто былъ тотъ посланецъ и якій былъ черезъ него листъ, и отъ якого короля, и въ якое время и съ якимъ отвЂтомъ отъ себе Мазепа оного отпустилъ, о томъ я досели не вЂдаю».

Зважаючи на контакти княгині Дольської з королем Карлом ХІІ, не таким уже і неймовірним буде припущення, що вона була прихованим посередником між шведським монархом та українським гетьманом, а відтак в очах останнього мала більшу вагу, аніж прямі емісари польського короля. Можливо, А. Дольська дала зрозуміти І. Мазепі, що Карл ХІІ у курсі перебігу їхніх перемовин, що вони ведуться з його ініціативи. На це вказує бодай те, що листа Станіслава, отриманого через княгиню восени 1707 р., на відміну від депеші, доставленої Ф. Вольським за два роки до того, він не відправив цареві, а передав на збереження своїй матері.

На ймовірність саме такого перебігу подій опосередковано свідчить те, як Мазепа відреагував на лист іншого контактера Станіслава Лещинського — воєводи Адама Тарло влітку 1708 р. Те послання із закликом до гетьмана «звільнитися від тиранської влади, повернутися до свого спадкового государя і до спільної матері — Речі Посполитої» він без вагань переслав російському державному канцлерові Г. Головкіну. У такий спосіб І. Мазепа маскував свій справжній переговорний канал, який проходив через А. Дольську.

Спочатку цей канал був малоефективним: Карл ХІІ не був зацікавлений в Україні. Він не сумнівався у своїй воєнній перемозі й без її допомоги. Більше того, 1705 р. він уклав із Лещинським Варшавську угоду, яка передбачала, зокрема, повернення до Польщі втрачених нею «східних земель», тобто Лівобережної України (Гетьманщини). Вельми цікаво, що дата укладення угоди — 18(28) листопада — майже збіглася в часі з датою першого знайомства І. Мазепи з А. Дольською. Їхня зустріч відбулася через кілька днів після підписання угоди. Цілком вірогідно, що саме княгиня розповіла гетьманові про ту угоду й мала завдання від свого патрона з’ясувати реакцію українського можновладця на ту подію. Хоч би як там було, але, на відміну від інших емісарів Лещинського, Мазепа подбав про налагодження з нею сталих і безпечних контактів.

На підтвердження цього припущення можна навести лист, якого начальник шведської польової канцелярії Карл Піпер написав до Станіслава Лещинського у вересні 1705 р. На той час польський король активізував зусилля з повернення України в лоно «спільної матері» — Речі Посполитої. Та власних аргументів, щоби переконати гетьмана Мазепу повернутися в «лоно», йому явно бракувало. Отже, Станіслав попросив у Карла ХІІ дати українцям гарантію безпеки, аби схилити Мазепу на свій бік.

«Але польському монархові чемно відмовили. Піпер повідомив: його зверхник, звичайно ж, дуже прихильний до всього, що може піти на користь інтересам Станіслава, зокрема й до ініціативи розпочати перемовини з Мазепою. Однак перш ніж виробити позицію щодо польсько-української угоди, Карл XII затребував докладних даних про її зміст. Він готовий дати Мазепі гарантію безпеки, але не через посередництво Станіслава, а за умови, що гетьман «письмово чи через підхожого посланця» надішле прохання прямо до короля Швеції», — викладає суть листа К. Піпера український історик у шведській еміграції Богдан Кентржинський. А чи не могла княгиня Дольська стати тим самим каналом, за яким прохання гетьмана Мазепи про безпеку могло дійти до Карла ХІІ негайно?

Лист Піпера було перехоплено росіянами. Та Станіслав Лещинський уже виступив із власною ініціативою — послав до Мазепи місію Вольського. Ми вже бачили, чим вона закінчилася. Аналогічними були й результати інших проявів самодіяльності польського короля, які він робив через голову Карла ХІІ, наприклад лист до Мазепи воєводи Тарло.

Зі свого боку гетьман також не квапився форсувати події. Небажання І. Мазепи вдаватися до активних дій краще за інших пояснив Олександер Оглоблин. «...Після Варшавської угоди 1705 р., коли шведська армія загрузла була на терені Польщі та Саксонії, Мазепа міг спокійно вичікувати й навіть гальмувати хід українсько-польських перемовин», — розмірковує історик. Прохання княгині «чтобъ дЂло намЂренное зачиналъ», що містилося в листі, отриманому ним в липні 1706 року в Києві, Мазепа не тільки відкинув, але й наказав Орлику писати до «той проклятой бабы» «оставити тую корреспонденцію, которая мене можетъ погубити». Після цього листування між гетьманом і княгинею припиняється на рік.

Та невдовзі ситуація докорінно змінилася. 14(24) вересня 1706 р. Карл ХІІ, а також союзник Петра І король Август ІІ, який зрікався польського трону й російського царя, і Станіслав Лещинський підписали Альтранштадтську угоду, в якій титул польського короля Станіслава І виписано так: «Король Польщі, Великий Князь Литви, Русі, Пруссії... Кийовії, Волині, Поділля, Підляшшя... Сіверщини, Чернігівщини і т. ін.». Отже, в 1705 — 1706 рр. шведський монарх не бачив на карті Європи ніякої України — ані Гетьманщини, ані Західної. «Альтранштадтська угода і неминучий похід Карла XII на Росію висували питання про долю України на порядок денний української та міжнародної політики. Карл XII віддавна, а особливо після завоювання Польщі та Саксонії, задумував похід проти Москви. Від цього походу... багато залежало для України і політики гетьмана Мазепи», — зазначав О. Оглоблин.

А навесні 1707 р. відбулася сумнозвісна нарада у Жовкві, яка, на думку багатьох істориків, стала поворотним пунктом для Мазепи в тому, що він таки прийняв рішення про перехід на бік шведів. Петро І не тільки відмовився виконувати свою роль сюзерена й надавати військо для захисту України в разі наступу Карла ХІІ, а й суттєво урізав повноваження гетьмана. Тепер уже І. Мазепа шукав контактів з А. Дольською. Повертаючись із Жовкви, він по дорозі заїхав до одного з маєтків княгині, де мав тривалу розмову з її наближеною особою.

Влітку А. Дольська дала про себе знати. Але, на відміну від попередніх послань, у яких містилися заклики до конкретних дій, цього разу княгиня просто повідомляла про небезпеку, що загрожувала Мазепі в особі князя Меншикова, котрий «сам в Україні хоче бути гетьманом». Мазепа подякував за пересторогу. У вересні союзницька тема знову вийшла на чільне місце в листуванні гетьмана і княгині. На той час Карл ХІІ уже готував похід на Московію та активізував зусилля своєї дипломатії на східному напрямі. Мав розпочатися новий етап у шведсько-українських відносинах...

Зазвичай архівні знахідки висвітлюють ту чи іншу подію або персону. У цьому ж разі сталося дещо інакше. Так, ми встановили надзвичайно цікавий факт: княгиня Анна Дольська мала сталі, тривалі й конфіденційні контакти зі шведським королем Карлом ХІІ задовго до зустрічі з українським гетьманом Іваном Мазепою. Але внаслідок встановлення цього факту виникли численні запитання, на які сьогодні немає чітких відповідей. Головне з цих питань: а чи не була Анна Дольська у стосунках з Іваном Мазепою таємним агентом Карла ХІІ? Чи не вела перемовини з українським гетьманом від імені свого племінника — польського короля, маючи при цьому за спиною шведського монарха?

Що ж до амурної інтриги, то вона й насправді могла виникнути між цими двома екстраординарними особистостями. Та не варто забувати, що вони водночас були непересічними дипломатами й намагалися афішувати свої особисті взаємини, щоб приховати політичні аспекти своїх відносин.


¹ Сапіги (Сапєги) — литовська магнатська (з XVII ст. — князівська) родина. Під час Північної війни 1700 — 1721 рр. перейшла на бік шведського короля Карла ХІІ і підтримала його ставленика Станіслава Лещинського. 

² Білий Камінь — село в Руському воєводстві Речі Посполитої (нині — Золочівський район Львівської області). Власником села був перший чоловік Анни Дольської (уродженої Ходоровської) — Костянтин Христофор  Вишневецький (1633 — 1686).

³ Нині — село Білокриниця Кременецького району Тернопільської області.

Олександр ДУБИНА, кандидат історичних наук
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments