Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Молох соловецького терору

Масові розстріли: рік 1938-й
11 квітня, 2008 - 00:00
А ЦЕ — ВТІЛЕНЕ «ЩАСТЯ», ДО ЯКОГО ЗАГАНЯЛИ «ЗАЛІЗНОЮ РУКОЮ». ВИРОК РОЗСТРІЛЬНОЇ ТРІЙКИ. ЛЮТИЙ 1938 р. / ДУЖЕ СИМВОЛІЧНИЙ НАПИС НА ВХОДІ ДО СОЛОВЕЦЬКИХ ТАБОРІВ. ОРІЄНТОВНО — ПОЧАТОК 20-х РОКІВ

Трохи більше ніж 70 років тому на архіпелазі в Білому морі було вчинено третій від початку Великого терору масовий розстріл в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення (рос. — СТОН). За протоколом №303 особливої трійки Управління НКВС Ленінградської області 17 лютого 1938 р. було страчено 198 осіб, з них кожний п’ятий — уродженець або мешканець України.

НЕРОЗКРИТА ТАЄМНИЦЯ

Дві попередні каральні акції, проведені, як відомо, 1937 року в Карелії (27 жовтня — 1—4 листопада) і на території Ленінградської області (8 грудня), забрали життя 1620 соловчан... На місці першої екзекуції в урочищі Сандармох під Медвежогорськом десять років тому створено меморіал. Як описав російський дослідник Олександр Черкасов, у Медвежій Горі (Карелія) приречених «готували» до страти у трьох кімнатах бараку, розташованих анфіладою. У першій члени розстрільної бригади Михаїла Матвєєва «звіряли особу» в’язня, роздягали його до білизни й обшукували. У суміжній — роздягнутих зв’язували. У наступній — роздягнутих і зв’язаних оглушали ударом дерев’яної «колотушки» по потилиці. Потім вантажили по 40 душ на машину, накривали брезентом, сідали згори й так везли в урочище Сандармох. Якщо хтось із непритомних отямлювався, члени бригади його «заспокоювали» ударом «колотушки». На місці розправи було зимно (початок листопада), темно та безлюдно. Від автомобільної дороги — більш як за кілометр. Напівживих людей скидали по одному до заготовлених великих ям. Матвєєв особисто стріляв кожному в голову. У такий спосіб із 1116 соловецьких в’язнів, приречених на страту, вбили 1111. Чотирьох з різних причин було відправлено в інші в’язниці, один помер ще до екзекуції...

Імовірне місце другої масової страти (509 смертників) — пустище Койранкангас — офіційно не визнано, хоча пошуковці Санкт-Петербурзького «Меморіалу» виявили на Ржевському полігоні в Ленінградській області кілька ям з останками розстріляних людей.

Останню земну адресу в’язнів, закатованих за 303 м протоколом, дослідники ще сподіваються розшукати на самому Соловецькому архіпелазі. Чому саме там? Взимку Біле море вкриває крига, навігація припиняється, тож за цих умов переправити дві сотні людей під конвоєм на Карельський берег — проблематично. Утім, версію «острівної страти» поки що не доведено знахідками, тож таємниця залишається нерозгаданою.

Протокол № 303 — це 53 сторінки щільного машинопису, під якими 14 лютого 1938 р. поставила підписи особлива трійка УНКВС на чолі з начальником Управління Михайлом Литвином. Він уродженець Забайкалля, за походженням єврей, більшовик з 1917 року. Попри малоосвіченість, був досвідченим партапаратником: у березні 1933 року його призначили завідувачем відділу кадрів ЦК КП(б)У, а з 1936 го — другим секретарем Харківського обкому Компартії України. З жовтня того ж року він — начальник відділу кадрів НКВС СРСР. Подальша кар’єра привела Литвина на посаду начальника 4-го (секретно-політичного) відділу ГУДБ НКВС СРСР (травень 1937 р.), а в січні 1938-го він очолив УНКВС Ленінградської області. Мине кілька місяців, і 12 листопада 46- річний комісар держбезпеки 3-го рангу заподіє собі смерть — застрелиться.

У цій самій трійці фігурує майор держбезпеки Володимир Гарін (він же Іван Жебенєв), уродженець Харкова, із сім’ї священика, чекіст з 1919 року. Свого часу він служив на Поділлі разом з Леонідом Заковським (Генріхом Штубісом), потім став його заступником у Ленінградському облуправлінні НКВС. Третім у особливій трійці був прокурор Ленінградської області Борис Позерн (він же Западний, Степан Злобін), уродженець Нижнього Новгорода, партійний діяч, соратник Сергія Кірова. Позерна розстріляли 1939 року, реабілітували 1957-го.

Як саме відбувалася страта на Соловках — невідомо. Акти з грифом «цілком таємно» про виконання вироку мав підписати старший лейтенант держбезпеки Олександр Полікарпов — комендант обласного УНКВД. Але ці папери з наперед віддрукованим прізвищем «штатного ката» завірив власним підписом старший за званням — відповідальний за виконання вироку третьому тюремному етапу СТОНу майор держбезпеки Микола (Лука) Антонов-Грицюк, відряджений до Біломор’я з Москви. Цей екс-контррозвідник зі стажем (в органах з 1920 р.) свого часу встиг послужити на теренах України — у Києві, Конотопі, Харкові. Наприкінці 20-х його перевели до Ростова-на-Дону. Далі — Кабардино-Балкарія, з жовтня 1937-го — заступник начальника, а з липня 1938 го — начальник 10-го(тюремного) відділу НКВС СРСР. Згодом Антонова-Грицюка віддали під суд і 22 лютого 1939 року розстріляли. Реабілітували 1955-го в період «хрущовської відлиги».

КОГО ВОНИ ВБИВАЛИ

Що ж розповідають пожовклі документи НКВС про наших земляків, чиє життя обірвалося в Біломор’ї?

Політв’язнів, відправлених до Соловецького табору особливого призначення (рос.— СТОН) за контрреволюційні злочини — «націоналістичну, терористичну, повстанську, шпигунську, диверсійну, троцькістську, шкідницьку, фашистську діяльність тощо», — під час Великого терору вирішили позбутися. Для цього у список справ, сфабрикованих оперчастиною СТОНу, було додано трафаретні фрази про «гріхи» обвинувачених: «...оставаясь на к-р (контрреволюційних. — Авт. ) позициях, продолжают заниматься среди заключенных к-р деятельностью»...

Аналіз списків показав, що майже всі українці потрапили до таборів протягом 1932—1936 років. Кожному другому попередній вирок — розстріл — свого часу замінили 10 роками позбавлення волі. Кожний четвертий «контрреволюціонер» мав вищу освіту. Деякі вихідці з України були за національністю росіянами, євреями, поляками. На Одещині, приміром, народився агроном Володимир Дражкович, записаний черкесом. Кримський робітник Георгій Іонідіс — грек. Уродженець Євпаторії, юрист Захар Габай — караїм. В Одесі за «тероризм» заарештували грузина Галактіона Кіпіяні, який працював на заводі Шустова виноробом.

У спогадах соловецького в’язня Семена Підгайного є згадка про одного з тих, кого стратили в лютому 1938 го:«У невеличкому скиті, Філітоні, в окремій кімнаті самотньо жив Семен Семко, колишній ректор Київського університету, пізніше голова Українського Центрального Архівного Управління... Ми зустрілись, як давні добрі знайомі. Одразу ж сказав, що він, власне, не дивується, чому я на Соловках: бо мені, мовляв, сюди давно слалась дорога, ще за його ректорування, коли мене звільнили з університету, але чого він тут, разом зі мною, — над цим він думає». Підгайний відповів тоді Семкові, що й той так само «по закону» на Соловках, бо: «а) він українець, б) колишній член партії українських есерів, що перейшов потім до КП(б)У, в) що він не хотів мене виганяти з університету і зробив це під тиском спецвідділу, г) що мені відомо кілька подібних справ по університету і, нарешті, бувши головою Укрголовметодкому, а пізніше Укрцентрархіву, завжди провадив українську лінію».

ЗА ЩО НАЙВИЩА КАРА?

За «українсько-націоналістичну» і «шпигунсько-терористичну» діяльність потрапили до Біломор’я також студент Московського університету уродженець Чернігівщини Іван Гаєвський, науковець і освітянин Григорій Холодний, керівник комунального банку в Артемівську Микола Заєць (у документах НКВС — Заяц). Щодо останнього, в архівній слідчій справі є відомості про його службу бунчужним Січових стрільців і членство в «Українській військовій організації». У довідці з тюремної справи зазначено: «Доказывает, что все процессы, проходящие в Советском Союзе — это туфта, правительство их устраивает для своих выгод». Ось і знайшовся привід для розстрілу...

У вересні 1933 р. потрапив на острови Григорій Холодний, який до арешту читав лекції з математики й астрономії; жив у Києві (вул. Некрасовська, 6). «Находясь в политизоляторе, не подчинялся установленному режиму, надсмехался й оскорблял надзорсостав, — зазначено в довідці, складеній тюремним начальством. — На Соловках... вошел в тесную связь с осужденными членами УВО». У липні 1937 р. постановою особливої наради при НКВС СРСР Холодному, який у СТОНi «відсвяткував» своє 50-ліття, додали ще п’ять років ізоляції, але з них він не прожив і семи місяців: за рішенням трійки — розстріл...

Робітникам Федору Галіщеву з Харківщини й одеситу Михайлові Кулицькому тюремники в жовтні 1937 р. написали в довідці таке. Галіщев «держит себя враждебно по отношению к Соввласти. Высказывает террористические намерения против руководства ВКП(б) и советского правительства, сочувственно отзывается о врагах народа... Высказывает диверсионные намерения о поджоге Соловецкой тюрьмы». Кулицький нібито порушував тюремний режим і «остался при своих к-р убеждениях». Обох — розстріляти.

Селянин з Полтавщини Іван Лушпан, який у 20-ті роки зі зброєю в руках боронив Українську Народну Республіку, на Соловках «рассказывал, что в колхоз вступил с целью его разложения. Ярко враждебно настроен...». Розстріляти.

Колишній петлюрівець, колгоспник з Харківщини Кузьма Козлов у таборах «показал себя непримиримим врагом Соввласти... занимается к-р клеветническими разговорами...». Розстріляти.

Поліський селянин Микола Коструба (в деяких документах — Коструб) висловлював «злобную ненависть к Соввласти, к порученным работам относится халатно... пытался устроить групповой отказ от работы, заявляя: «Давайте не выходить на работу, тогда и хлеба, и продуктов нам будут давать больше». Розстріляти.

Одесит Ігор Грицай, безпідставно звинувачений у шпигунстві, «высказывал ненависть к Соввласти, дискредитировал вождей ВКП(б) и советского правительства». Розстріляти.

Вантажник з Вінниччини (також «шпигун») Тимофій Кушнір «находясь в Соловках, занимается к-р деятельностью, восхваляет жизнь в Румынии, при этом ругает советские законы». Розстріляти.

Робітник Федір Воробйов з Харківщини («диверсант» і «шкідник») «среди заключенных распространяет гнусную клевету на руководителей ВКП(б)». Розстріляти.

Серед страчених були юрист Федір Аверченко, службовець Олександр Бабенко, лісник Олексій Пархоменко, селяни Григорій Пшеничний, Яків Шкідченко, Андрій Омелян, Олександр Двораківський, Максим Кроцюк, Семен Кучерук, Григорій Хирний. Омелян Мележек, Федір Яременко... Усім їм і багатьом іншим жертвам політичного терору — вічна пам’ять.

...Місце масової страти намагалися знайти на островах Юрій Дмитрієв і Василь Фірсов з Петрозаводська, Анатолій Разумов із Санкт- Петербурга, Ольга Бочкарьова із селища Соловецького. Побувавши на архіпелазі (а до того в Карелії), я мав змогу ознайомитися з деякими результатами пошуків. На жаль, знахідки поблизу колишнього чернечого скиту Ісаково й на Сікирній горі, де розкопано десятки «підозрілих» ям, не дали дослідникам підстав для оптимізму. Відповіді на запитання, куди ж кати сховали майже 200 тіл в’язнів, розстріляних 17 лютого 1938 року, досі не знайдено...

Сергій ШЕВЧЕНКО, журналіст, Соловки—Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments