Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Невільники у Блискучій Порті

Слов’янський фактор при дворі Сулеймана I Пишного
21 грудня, 2001 - 00:00


З ім’ям будь-якого володаря пов’язані найбільш гучні перемоги імперії. Епоха султана Сулеймана I Пишного (царював з 1520 до 1566 р.), безумовно, була золотим часом Османської імперії, названої з легкої руки французьких дипломатів «La Sublime Porte», тобто Порта Блискуча (або Висока). Порта в перекладі з італійської — «брама», «двері». Які двері, брами, спитає читач? У тюркських та мусульманських правителів періоду Раннього Середньовіччя була традиція іменувати брамами палац повелителя. А що ж відбувалося у головному палаці турецького султана у Стамбулі? Саме там творилася зовнішня та внутрішня політика такої строкатої величезної імперії, населеної десятками народів різних віросповідань.

Народжений у 1495 році від наложниці сербки, Сулейман багато в чому був протилежністю батьку — Селіму I Грізному. Якщо Селім відрізнявся неприборканою жорстокістю, в тому числі й по відношенню до найближчих родичів, то його син — Сулейман, який круто змінив напрям завойовницьких походів турок-осман (перевагу було надано, кажучи сучасною мовою, європейському вектору), не менш відомий як видатний законодавець. Турки його й досi називають «Кануні». За Сулеймана I були складені кодекси з метою впорядкування військово-адміністративного устрою та фінансів, вибудована настільки цілісна система управління державою, що турецькі султани після його смерті видавали не закони, а лише «укази справедливості» — адалет-наме. Сулейман I стояв біля джерел розквіту турецької культури, що увiбрала найкращі традиції культури підкорених народів; він сам писав вірші, протегував математикам, астрономам, картографам і мореплавцям; за часів його правління жив та творив видатний архітектор Сінан, найбільшу славу якому принесли прекрасні мечеті — Селіміє, Шах-заде, Сулейманіє.

До 1520 року Туреччина буквально була переповнена сотнями тисяч невільників — греків, сербів, хорватів, албанців... Все більше «живого товару» надходило на ринки Стамбула, Трапезунда, Синопа, Кафи (Феодосія), єгипетської Александрії з північних околиць імперії. Головними постачальниками невільників були кримські татари. З’явилися вони в Криму в XIII столітті під час навали татаро-монголів. Хани династії Гіреїв були васалами Великого князівства Литовського (з 1420 року); ще кілька десятиріч вони не були небезпечними для сусідів — українців, росіян, литовців, поляків, молдаван (у 1429 році на антиосманському з’їзді у Луцьку кримський хан брав дуже активну участь).

Але у 1475 році з висадкою біля Кафи турок-осман все змінилося; одна за одною капiтулювали генуезькі фортеці Кафа, Солдайя (Судак), Балаклава. За допомогою турок кримські татари розгромили елліністичне князівство Феодоро, останній осколок візантійського впливу в Криму. Захопивши найважливіші фортеці на півдні Криму, турки- османи спрямували енергію своїх нових васалів, що були їхнiми єдиновірцями-мусульманами, на північ: хан Менглі-Гірей уже на початку 80-х років XV століття розпочав походи через Перекоп. Як писав Михайло Грушевський в «Ілюстрованій історії України» (Київ—Львів, 1913): «Москва все підбивала його на вел. Кн. Литовське та посилала йому на се дарунки, і слухаючи її Менгли-Герай починає пустошити українські землі, що належали до вел. Кн. Литовського і Польщі...» Як зазначав видатний український тюрколог Агатангел Кримський у своїй «Історії Туреччини», «польські історики висловлюються, що «турок держав Кримську Орду напоготові, як мисливець держить у своїх руках напоготові свору хортів», яку раз у раз може спустити з припони й нацькувати на кого треба. І отож тії хорти-кримці повсякчас могли наполювати для свого пана-турка багату людську дичину з України».

Саме для захисту українських земель від цих розбійницьких набігів воїнів ісламу вже у 20-х роках XVI століття в низов’ї Дніпра з’являється нова спільнота — козаки, «природні наступники старокиївського богатирства з його подвигами проти степовиків на пограничних билинних «заставах і засєках» богатирських» (А.Кримський). Безумовно, поява православного військового співтовариства була не тільки реакцією на набіги турок і татар, але й протестом проти національного та релігійного гніту в Речі Посполитій (союзній Польсько-Литовській державі).

Особливо часто орди кримських татар нападали на міста та села Поділля, Київщини, Галичини, Волині, Черкащини. Тисячі людей відправляли у неволю сухопутним шляхом, крім найбільш привабливих жінок. Ось що писали про невільників у XVI ст. іноземці: «бельгієць Бузбек (1554 р.) та англієць Джордж Сенді рівняють невільничу череду до коней на ярмарку»; литовський дипломат і письменник Михайло Литвин, сучасник Сулеймана I Пишного, відзначав: «Коли рабів вивозять на продаж, то ведуть їх на майдан довгою низкою, одного за одним; отак, як летить ключа журавлів, посуваються вони прикуті по десятеро один до одного за шию, та й тими низками по десятеро й продаються з аукціону (ліцитації). Акціонерними-оцінщик вигукує голосно, що оце — нові раби, ще не зіпсовані, не хитрі, допіру привезені з землі Королівської, а не Московської».

У 1527 році візир Сулеймана I Пишного розповідав послу Трансільванії єроніму Лаському: «Хоча ми з Польщею не воюємо (бо підписали з нею перемир’я), але все ж за останні роки взяли данину з неї у 50000 дукатів, не самі, а через татар. Тих, невільників, кого татари захоплюють у польських краях, вони продають у Туреччину, і на цьому заробляють наші митниці. Ось уже два роки, як митниці в Кілії та в Кафі дають нам прибутки на 30000 дукатів більше, ніж звичайно».

Доля бранців була, звичайно ж, різною. Багато хто працював у садах та городах, служив у купців; частину фізично сильних чоловіків відправляли на галери, де і вдень, і вночі вони були прикуті до лавок — наглядачі нещадно били «катаржних». Фізично сильних хлопчиків-українців віддавали у турецькі сім’ї та спеціальні школи, де навчали їх нормам ісламу та використовували на різних роботах. До 18—20 років вони ставали яничарами. Позбавлені родинних, сімейних зв’язків, ці люди були необхідні султану для підтримки порядку в імперії. Яничари, котрі набиралися з християнських сімей, з кінця XIV століття до 1826 р., коли корпус знищили, були «рукою і крилом османської династії».

У думі «Плач невільників» (записано у 1904 р.) яскраво змальовано сцени із життя земляків, що потрапили у нестерпні умови: «Чи в городі у Царгороді на базарі. Там будуть турки-яничари, ушкали (розбійники — С.М. ) набігати, Чи будуть нас за Червоне море у рабську землю продавати, Гей, будуть за нас сребло й злато, сукна дорогії кусками, не мірячи, за ...за нас брати... ...Далася бідним невольникам тяжка неволя: Кайдани-залізо ноги позривало, Сирая сириця білеє тіло козацьке молодецьке Коло жовтої кості, ой по... пооб’їдало»...

Успіхи турок-осман у першій половині XVI століття були вражаючими — в 1521 році захоплено Белград, наступного року лицарі- іоанніти очистили острів Родос, у 1526 році під Мохачем розгромлено угорську армію (в Буді був посаджений королем трансільванський князь Я.Запольяї), Алжир та Туніс після багаторічної боротьби Туреччини з іспанськими Габсбургами прийняли васалітет султана.

У 1520 році в містечку Рогатин та його околицях на Опіллі (Івано-Франківщина) орудувала ханська орда; тисячі невільників були відправлені на ринки Стамбула, Кафи, Трапезунда. Сталася, здавалося б, непримітна подія — 15-річна Анастасія, дочка православного священика Гаврила Лісовського стала наложницею багатого вельможі Ібрагім- паші, грека за походженням. Він був дуже здивований тим фактом, що чарівна рабиня знає латинь та грецьку; тому й вирішив її подарувати султану. У гаремі («брамах блаженства») Роксолана, тобто русинка, українка, — так було підкреслено її походження — дуже скоро стала фавориткою, навернулася до ісламу, і Сулейман I у 1523 році уклав з нею офіційний шлюб, в якому було п’ятеро дітей — дочка та четверо синів. Роксолана отримала ім’я «Хюррем» («та, що сміється») і була оголошена баш-кадуни — головною дружиною султана. Сулейман I звертався до неї не інакше, як «моя «Хасекі» («мила серцю»). Венеціанський посол писав із Стамбулу про неї: «мила, скромна і дуже добре знає натуру свого пана». Втім, звичаї у султанському палаці були жорстокими і, звичайно ж, Роксолана піклувалася про власну долю та про майбутнє дітей. Ібрагім-паша, який знав її минуле невільниці та сприяв її піднесенню (він став у 1523 році великим візиром) в якийсь момент переоцінив свій вплив на Сулеймана I і його негайно стратили (1536 р.).

Але головна небезпека для українки йшла від старшого сина султана — Мустафи. Його мати — черкеска, віддала Роксолані першість у гаремі, але продовжувала інтригувати, прагнучи зробити Мустафу спадкоємцем престолу. У 1553 році Роксолана зуміла сплести складне мереживо змови і сина невдачливої суперниці звинуватили у зраді та стратили.

Померла Роксолана раніше султана, не доживши й до п’ятдесяти років (приблизно у кінці 50-х років XVI ст.). Чоловік її помер своєю смертю під час облоги угорської фортеці Сегетвар у 1566 році. Двоє синів Роксолани та Сулеймана I померли молодими, одного задушили за наказом батька. А ось первісток Хюррем став султаном, на ім’я Селім II. Прозваний в народі П’яницею, він був безпутним гулякою та залишив по собі недобру пам’ять. З його ім’ям історики пов’язують початок занепаду Блискучої Порти.

Поховано Анастасію-Хюррем у восьмигранній гробниці-усипальниці в мечеті у Стамбулі. Вона досягла своєї мети, кривавий закон про престолонаслідування дав Селіму шанс стати султаном. Так, звичаї султанського палацу були жорстокими, але XVI століття увійшло в історію, як століття великих відкриттів, реформаторів, вчених, але й страшних злочинів (імена Коперніка, Тиціана, Нострадамуса, Рабле, Лютера стоять поруч на його сторінках з Іваном Грозним, Кортесом, Пісарро, Філіпом Іспанським). Згадаємо про Варфоломіївську ніч 1572 року та католицьку інквізицію з її багаттями на майданах європейських міст. Можливо, тоді ми зможемо хоч трохи зрозуміти і султаншу, яка народилася та виросла у Рогатині на Івано-Франківщині.

Сергій МАХУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments