Новий Заповіт із Хорошева

Хорошів — невелике село, що десь «загубилося» на межі Південної Волині й Поділля. Зараз воно належить до Білогірського району Хмельницької області. Щоб добратися до нього, можна проїхатися дорогою Острог- Шумськ. Уже за селом Межиричі, де знаходиться православний Троїцький монастир, око починають тішити лісові пейзажі. У селі Мала Боровиця звертаємо наліво й опиняємося на не дуже добрій дорозі. Таких вистачає в нашій глибинці. Зате незручності подорожі з лихвою компенсуються чудовими краєвидами. Тут мимоволі приходять на думку слова Лесі Українки:
«Красо України, Подолля!
Розкинулось мило, недбало!
Здається, що зроду недоля,
Що лихо тебе не знавало!»

Аж ось і Хорошів. Здавалося, нічим не примітне село. Та все ж деякі його жителі знають, що саме тут ще в далекому 1581 р. був зроблений один із перших перекладів новозавітних книг розмовною українською мовою.

Дійсно, в той час В. Негалевський переклав у цьому селі Новий Завіт мовою, наближеною до розмовної української. Про самого перекладача маємо небагато інформації. Відомо, що він був шляхтичем. Зокрема, зберігся документ, який свідчить, що В. Негалевський у 1582 р. виступав у Кременецькому гродському уряді як приятель і повірений шляхтянки Настасії Воронецької у справі вбивства її чоловіка людьми князя Андрія Курбського.

Дослідники, ведучи мову про переклад В. Негалевського, як правило, звертають увагу лише на факти. І не осмислюють обставин, у яких з’явився цей твір. Певно, в околицях села Хорошева уже склалася традиція перекладів біблійних текстів українською мовою. Так, відомо, що один із перших перекладачів розмовною «руською мовою» старозавітних текстів був Франциск Скорина, який у Празі 1517— 1519 рр. опублікував їхню значну частину. Не виключено, що після перебування в чеській столиці цей першодрукар міг опинитися в Кременці. Річ у тім, що в гой час він служив лікарем у віленського католицького єпископа Яна, який переважно перебував у цьому місті. Кременець знаходиться від Хорошева на відстані близько 50 кілометрів.

Саме з України походить чимало рукописних старозавітних книг, мова яких є близькою до української розмовної. В основі їх лежать празькі скориненські видання. Причому деякі з них доповнені перекладами старозавітних книг, які не ввійшли до цих видань. Цікавим у цьому плані є переклад «писарчика» Дмитра із Зінькова, який доповнений т.з. «маначинським списком». Цей переклад, створений десь у 1573—1577 рр., містив практично всі книги Старого Завіту, за винятком Псалтиря, а також закінчення Маккавеївських книг. Щодо місця створення цього перекладу, то тут немає чіткої визначеності. На нашу думку, таким місцем могло бути село Зіньки, котре знаходиться неподалік (на відстані близько 20 кілометрів) Хорошева. Якщо це дійсно так, то не виключено, що переклад В. Негалевського був своєрідним продовженням праці «писарчика» Дмитра.

Також даний переклад, на нашу думку, був своєрідною відповіддю на появу Острозької Біблії. Варто мати на увазі, що Хорошів знаходився неподалiк від Острога (на віддалі до 40 кілометрів). Ймовірно, В. Невгалевський бував у Острозі, мусив також знати, що острозькі книжники готували до друку повний корпус біблійних книг старослов’янською мовою... Неподалік Хорошева знаходилося село Сураж, доходи від володіння яким йшли на видання Острозької Біблії. Відомо, що ще «сирий», не до кінця відредагований примірник Острозької Біблії з’явився влітку 1580 р. Того ж року в Острозі був виданий Новий Завіт як частина майбутньої повної Біблії, а також «Книжка, сьбраніе вещей нужнійших...» Тимофія Михайловича, яка була алфавітно- предметним покажчиком до Нового Завіту. Цілком можливо, що В. Негалевський був ознайомлений із цими виданнями. І дійшов висновку, що мова даної книги не зовсім зрозуміла навіть для освічених людей. Це й могло спонукати його до перекладу новозавітних текстів, які в Україні в той час мали найбільше поширення.

Як би не було, але В. Негалевський завершив самотужки цю непросту працю. Фактично це був перший в Україні Новий Завіт, розрахований не лише на священнослужителів, а й на світських людей. У своїй роботі В. Негалевський користувався польським перекладом Нового Завіту, здійсненого й виданого протестантом-антитринітарієм Марціном Чеховицем. Це дало підстави деяким дослідникам вважати, що перекладач теж був протестантом. Однак оформлення цієї роботи свідчить, що вона була розрахована на українських православних читачів.

У передмові до свого перекладу В. Негалевський писав, що здійснив свою роботу «...за намовою й наполяганням багатьох вчених, богобоязливих, слово Боже милуючих людей, які по-польськи читати не вміють, а, читаючи по-слов’янськи письмом руського викладу, слів не розуміють». Перекладач також зазначав, що віддає цю працю на «розсудок інших», більш учених людей.

Із передмови можемо зробити висновок, що в той час в Україні й, зокрема, на Волині було чимало грамотних людей, які користувалися «письмом руського викладу», фактично тогочасною українською мовою. Вони не знали польської мови, не вміли читати по-польськи. Також ці люди не розуміли чи погано розуміли старослов’янську мову. Саме на них і був розрахований переклад В. Негалевського. З іншого боку, передмова свідчила, що на Волині, в тому регіоні, де жив В. Негалевський, були люди, які могли оцінити й прорецензувати його працю.

В.Негалевський, здійснюючи переклад Нового Завіту, вважав, що самостійне опанування змісту Біблії — важливий крок у пізнанні Бога. Тому свою працю адресував «кожному побожному християнину, хотячи його зробити учасником властивого розуміння слова Божого».

Як уже говорилося, переклад В. Негалевського все-таки був розрахований на православних читачів. Тому із маргінальних записів на сторінках збереженого примірника цієї книги видно, що її читали православні віруючі — пресвітер Леонтій, священик Гапон, запорізький козак із Канева Гавриїл Крутневич.

Немає сумніву, що переклад В.Негалевського — цікава пам’ятка, яка мала б стати предметом гордості для нашої нації. Вона свідчить про те, що вже в ХVI ст. ми мали Святе Письмо своєю мовою. Однак про цей твір знають лише спеціалісти. А в самому селі Хорошевi немає ніякого пам’ятного знаку, який би розповідав про цей твір.

Лишається тільки сподіватися, що все таки хтось виявить ініціативу і поставить таки пам’ятник, де буде написано: «Тут, у селі Хорошевi, 1581 року від Різдва Христового Валентин Негалевський переклав Новий Завіт українською мовою. Це був один з перших перекладів Святого Письма живою мовою нашого народу». Тим більше, що в цьому році виповнюється 425 років з часу цієї події.