Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

В огромі великих розчарувань

Юрій Косач, якого не знаємо
17 грудня, 2004 - 00:00
ЮРІЙ КОСАЧ / ІЛЮСТРАЦІЯ НАДАНА АВТОРОМ

18 грудня виповнюється 95 років з дня народження визначного українського письменника Юрія Миколайовича Косача. Життєвий шлях племінника Лесі Українки — огром великих розчарувань, сподівань і таких же помилок. Вибравши в юності за побратимів світлі ідеали, шлях непокори, Юрій Косач пройшов польські та німецькі в’язниці. Однак наприкінці свого життя був переконаний, що місце України в Радянському Союзі.

Під час святкування 100-річчя з дня народження Лесі Українки письменник, прибувши з США, згадав важкі 20—30 роки, зауваживши, що хоча й був тоді близьким до націоналізму, але не належав до якоїсь націоналістичної організації. Але це не так...

КІНЕЦЬ КОВЕЛЬСЬКОГО ПІДПІЛЛЯ

Наприкінці травня 1932 року — завершилося розслідування у справі ковельської підпільної групи українських націоналістів, яку очолював племінник Лесі Українки Юрій Косач. А на початку червня того ж року радник волинського воєводи Стефан Василевський дав слідчим органам остаточне підтвердження, що ковельські підпільники — члени Української Військової Організації (УВО), свого роду терористи, тому заслуговують найсуворішого покарання. Було це рівно за два роки перед замахом львівських підпільників на міністра Перацького, спланованим Степаном Бандерою...

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

На слід ковельських підпільників польська поліція натрапила у Варшаві в лютому 1931 року, заарештувавши студента правничого факультету столичного університету Юрія Косача. Молодого письменника звинувачували в націоналізмі, а його часті приїзди до Ковеля, контакти з місцевою молоддю підтвердили версію поліцейських, що в цьому потужному залізничному вузлі дислокується терористична група УВО. Прикриттям для підпільників стало так зване Культурне товариство, в якому Юрій Косач зорганізував місцевих патріотів.

Підпільники збиралися в Ковелі, Колодяжному, довколишніх селах для вивчення націоналістичної літератури («Сурма», «Розбудова нації»), яку отримували зі Львова і Варшави від Юрія Косача. Ядро підпільників становили Володимир Маркевич, Мирослав Онишкевич, Павло Вітрик, Георгій Лісневич, Зіновій та Сергій Сомчинські, Ілля Куниця та Ілля Сідорський.

Наприкінці 1931 року, коли Юрій Косач повідомив підпільників про те, що вони незабаром зі Львова отримають зброю, підпільник Єфрем Дмитрук повідомив про це солтиса Пахольчука. Розпочалися арешти. Юрія Косача привезли до луцької в’язниці. Поліцейські тривалий час збирали численні свідчення про підпілля. Кільце беззаперечних обвинувачень усе дужче стискалося навколо Юрія.

Колега по навчанню Микола Лівицький, у майбутньому Президент Української Народної Республіки в екзилі протягом двадцяти років. через адвоката Самуеля Підгірського дещо пом’якшив обвинувачення Ю.Косачу, зазначивши, що Косач входить до об’єднання Українських державних націоналістів, яке організовувало націоналістичний рух лише на українських підрадянських теренах. Утім, саме Микола Лівицький дав вказівку Юрію Косачу розробити «План розбудови національного руху на Волині».

Три об’ємні томи справи Юрія Косача, з яких уже знято завісу таємності, містяться тепер у Державному архіві Волинської області. До них входять і витяги з невідомої праці небожа Лесі Українки «План розбудови...».

«В першому періоді: поширення сфер впливу свідомими активістами-націоналістами в ядро майбутньої організації волинських націоналістів. Саме ж поширення осягається через становлення цими ж націоналістами-активістами якнайбільшого числа освітньо-громадських платформ праці і через постійну пропаганду національної ідеології. Поступове утворення національних гуртків, поки що неофіційних з ціллю нацосвіти, яка б йшла шляхом плекання національного, розроблювання націдеології і, як її надбудови, соціального питання, активна боротьба, де лише для цього є потреба...».

Підпільники були незламними. Двадцятичотирирічний Зіновій Сомчинський письмово засвідчить слідчому: «Не така-то вже й тиха земля волинська. Хоча вона поставлена долею у самий закуток життя, де шугають вітри та польські поліцаї, на ній почався громадський та політичний рух...».

Підпільники встигли організувати лише дві групи, які з часом мали розростися. П’ятеро членів однієї групи для глибокої конспірації не повинні були знати членів іншої, а кожен із них зобов’язувався утворити власну групу і діяти за директивами, які надавав Юрій Косач. У випадку зради підпільники каралися смертю. Збори здебільшого відбувалися в Колодяжному і на березі річки Турії, нелегальну літературу закопували на городах або під стодолами. Були тісні контакти з львівськими націоналістами товариства «Сокіл-Батько».

Закінчивши 1927 року українську гімназію у Львові та вступивши на правничий факультет Варшавського університету, Юрiй Косач став активним членом об’єднання так званих Державних українських націоналістів, яким керував Микола Лівицький. Був секретарем організації, пропагував ідеї боротьби із СРСР для утворення незалежної держави на українських землях, гноблених радянською владою. Вербував людей до легіону, які в майбутньому могли піти на радянську Україну. Місцем своєї діяльності Юрій Косач обрав рідну Волинь. У серпні 1929 року (саме після того, як УВО стала бойовою референтурою ОУН), коли Юрій перебував у родичів у Колодяжному, до нього завітав уповноважений проводу націоналістів з Праги і запропонував бути генеральним секретарем Українських націоналістів на Волині. Юрій Косач свідчив, що від цієї пропозиції він відмовився.

Підпільників покарали несуворо: Вітрика та Сомчинського — на півтора року ув’язнення, Куницю та Лісневича — на рік, Юрія Косача — на чотири роки. Ковельське підпілля припинило свою діяльність. Після остаточного вироку Люблінського апеляційного суду в квітні 1933 р. Косач втікає до Праги. Така можливість у нього з’явилася тому, що він був звільнений з-під варти під заставу 500 золотих (завдяки піклуванню матері).

ВТЕЧА ВІД УВ’ЯЗНЕННЯ І... ВІД СЕБЕ

На початку травня молодий письменник в Празі. Не врятували від покарання численні клопотання професора Варшавського університету Романа Смаль-Стоцького, знаного на той час науковця. Позиція вічного революціонера, прихильника М.Хвильового, а також знайдені під час обшуку нотатки Юрія, де він зазначав, що українська молодь повинна зорганізувати свою працю, яка ще поки хаотична, відродити революцію 1917 року, були не на користь молодого письменника.

У Празі Юрій Косач працює в архівах, багато пише. Тогочасне авторитетне Товариство письменників і журналістів ім. І.Франка в 1934 році присуджує Юрію Косачу другу премію за поетичну збірку «Черлень», присвячену М.Хвильовому, а також за книжку прози «Сонце в Чигирині». (Перша премія була присуджена Уласові Самчуку за першу частину «Волині», а третя — Б.-І.Антоничу за збірку поезії «Три перстені»). Крім «Черлені» у вигнанні Юрій Косач пише і видає «Мить з майстром» (1936), «Клубок Аріадни» (1937), «Чарівну Україну» (1937), «Глухівську пані» (1938).

В Україну Юрій Косач повертається після її окупації гітлерівцями. Однак у Львові його заарештовують, кидають у концтабір, а згодом вивозять до Німеччини. Повоєнні роки у Німеччині досить плідні для Юрія Косача. За його твердженням, тогочасний літературний процес в Україні знаходився в глибокій кризі. І.Багряний, В.Домонтович, Ю.Шерех — його тодішні однодумці. В Німеччині з’являється друком його повість «Еней і життя інших», яка перекликається з написаним у 1929 році оповіданням «Кінець отамана Козиря», де змальовано розчарування, духовну драму українського націоналіста. Ці твори стали пророчими для подальшої долі Ю.Косача.

Через деякий час, опинившись у США, Юрій Косач змінив ідеологічні орієнтири. В націоналізмі він став бачити зло, а радянська Україна стала для нього райським куточком. У 1964 році письменник відвідує СРСР, куди його запрошують на 150-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка. Повернувшись у США, в інтерв’ю «Українським вістям» Юрій Косач зазначає: «Україна — це країна розкованого Прометея. Того, що стільки сторіч карався за своє дерзання бути рівним богам. Нині Прометей визволений. Вчорашній плебей, варнак, парій, кріпак, раб став володарем духа: він будує міста, організовує області, економічні райони, планує, творить, наказує, веде народ вперед і вперед...». Тільки Богу відомо, як колишній поборник України самостійної і вільної став патріотом України радянської, як опинився у вкрай складній ситуації, «поставивши своєю метою боротьбу не на життя, а на смерть з так званою доктриною і людьми націоналізму, усвідомивши собі величезну шкоду, яку вони наносять українському народу...».

Юрій Косач неодноразово відвідував радянську Україну. Тут він був жаданим гостем високопосадових осіб, його тепло зустрічали відомi письменники. Вiн був залюблений у Київ. Часто повторював, що саме в Києві народився. Хоча архівні документи свідчать інше: місце народження Ю.М.Косача — село Колодяжне побіля Ковеля на Волині. Та, зрештою, письменник краще знав, де він народився, і це не применшує його героїчної і водночас трагічної постаті. Це гостріше відчувається, коли знаєш, що Юрій Косач був не просто залюблений у життя. Він був по духу братом Б.-І.Антонича, котрий, як відомо, «був хрущем, і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко».

А все, що було поряд, Юрій Косач змальовував у темних тонах. Близьке і сьогоднішнє письменникові часто заважало. І він шукав рівноваги у минулому. Так народилися історичні прозові твори «Сонце в Чигирині», «Рубікон Хмельницького», «Володарка Понтиди». В моменти такої рівноваги Юрій Косач і створив свої найсильніші новели, повісті, романи. ...Помер письменник на 81-му році життя на чужині, в США.

Сергій ГУПАЛО, м. Ківерці, Волинська обл.
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments