Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Володимир Великий — «Ясне Сонечко» України-Русі

До 990-річчя від дня смерті
15 липня, 2005 - 00:00
ХРЕЩЕННЯ КИЯН У ДНІПРІ. 988 РІК / КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР СВЯТИЙ. ЙМОВІРНЕ ЗОБРАЖЕННЯ

Мова в нас піде про одного з найвідоміших правителів Київської Русі. Князь Володимир Святославович народився в 948 році і був молодшим із трьох синів київського князя Святослава Ігоревича (Хороброго), а отже, молодшим внуком київської княгині Ольги (Мудрої). Після смерті княгині Ольги в 969 році Святослав вирішив «посадити» своїх синів для правління в різних землях своєї держави — України-Русі. Так, старшого сина Ярополка князь залишив у Києві, середнього Олега він відправив до Овруча до древлян, а молодшого — Володимира, на прохання прибулих із Новгорода послів, у місто Новгород, а сам вирушив у завойовані ним раніше болгарські землі, до міста Переяславця. Але, оскільки сини ще були молодими, Святослав призначив їм на допомогу своїх вірних воєвод: Володимиру — Добриню, а Ярополку — Свенельда.

Як оповідає літописець Нестор, не встиг князь Святослав закрити свої очі, як поміж братами почалася боротьба. Спочатку сварка виникла між Ярополком та Олегом через вбивство Олегом сина Свенельда, Люта, який під час полювання в лісі виявився на древлянській землі. Пригнічений горем, Свенельд почав умовляти Ярополка, який відзначався м'яким, податливим характером, помститися Олегу, піти на нього та відібрати в нього землі. В 977 році Ярополк пішов у похід проти Олега, їхні полки зустрілися перед Овручем і війська Олега почали відступати до міста. На мосту перед кріпосною стіною почалася тиснява, паніка охопила людей, князь Олег і частина війська були скинені з мосту і впали в рів із водою, де й потонули. Дізнавшись про похід Ярополка на Овруч і про смерть Олега, новгородський князь Володимир пішов у Скандинавію, щоб посилити свої війська за рахунок варягів, а Новгород перейшов у володіння Ярополка. Одначе правління це було недовгим. Зібравши велике військо з варягів, Володимир повернув собі Новгород, а потім і Київ, і в 980 році став єдиновладним правителем величезної Київської держави — України-Русі.

ВОЛОДИМИР ОБ'ЄДНУЄ ВСІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов'янські землі, Володимир своїми військовими походами 981— 993 рр. на ятвягів, в'ятичів і хорватів фактично завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони України-Русі, це співпало з етнічними рубежами східних слов'ян. А зміцнення Київської держави вже фактично почалося в 981 році, коли Володимиру довелося утихомирювати повсталих в'ятичів, зобов'язавши їх платити «данину від плуга». В 982 році Володимир знову ходив на в'ятичів і переміг їх удруге. Ще раніше, коли Володимир воював проти Ярополка, він приєднав Полоцькі землі, а в 981 році й такі західні міста, як Перемишль, Червень, Волинь і інші, заселені дулібами та білими хорватами, які належали Великоморавській державі (Чехії). У 983 році Володимир відібрав у литовців Побужжя (землі біля річки Буг), а потім над Бугом побудував місто, назвавши його Володимиром-Волинським. У 984 році ходив Володимир на повсталих радимичів і на ріці Піщаній переміг, наклавши на них данину, яку, як зазначав літописець у XII ст., вони «везуть і до цього дня».

Не зовсім вдалим був похід Володимира в 985 році на схід до волзьких булгар, адже київському князю не вдалося примусити їх платити йому данину. Довелося обмежитися укладанням мирного договору з ними. Об'єднавши таким чином усі українські землі в єдине ціле, князь Володимир забезпечив їхню охорону від зазіхання ворогів. А територія України-Русі в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км. і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні — до Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході — до міжгір'я Оки та Волги і на заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни. У цей час стародавня Україна-Русь стала найбільшою державою у Європі.

Володимир Великий жив у злагоді з сусідніми народами та державами, наприклад, із поляками, греками, болгарами, чехами та мадярами. Клопоти мав лише з печенігами, які часто нападали на українські землі зі сходу та знищували цілі села і міста.

БОРОТЬБА ВОЛОДИМИРА З ПЕЧЕНІГАМИ

Одночасно з військовими походами з метою об'єднання держави Володимиру доводилося постійно вести безперервну боротьбу з печенігами, цим напівдиким, степовим народом тюркського походження. Вони вже понад півстоліття жили в українських степах і часто підходили навіть до Києва. Як писав літописець Нестор, війна з ними ніколи не припинялася і «би рать без переступа» (війна була без перерви). Щоби стримувати натиск ворожих військ, Володимир почав будувати міста та укріплення по обидва боки Дніпра, Остра, Десни й Ірпеня, а на Лівобережжі — біля Сули, Трубежа та Сейму. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним заходам натиск печенігів було послаблено, і Володимир міг розпочати більш ефективну боротьбу з печенігами. Як повідомляє літописець, війна з печенігами в 990, 992 (двічі), 996, 997, 1001 і 1004 рр. принесла київському князю військову славу. Про ці бої є різні розповіді та билини. Як приклад приведемо одну з розповідей про битву 992 року.

Коли печеніги підійшли до самого Києва, їм назустріч вийшов із військом Володимир. Звертаючись до нього, вождь печенігів сказав: «Випусти ти свого воїна, а я свого — нехай поборються, і якщо твій подужає мого, то не воюватимемо три роки, якщо ж наш переможе, будемо розоряти вашу землю цілих три роки». Серед військ Володимира спочатку такого добровольця не знайшлося, а печеніги виставили здоровенного, страшного велетня. На повторне звертання Володимира до своїх воїнів до князя підійшов старий і сказав: «Князю! Вийшов я сюди на війну з чотирма синами, а п'ятий, молодший, залишився вдома. З дитинства не було людини, яка б перемогла його». Зрадів князь і послав за силачем на ім'я Кирило Кожум'яка. Коли той прийшов, то попросив князя, щоб його випробували, привівши великого і сильного бика. Розлютованого гарячим залізом бика випустили, і коли він біг повз Кирила, той схопив його рукою за бік і вирвав шкуру з м'ясом. Бачачи це, Володимир сказав: «Можеш битися з печенігом». Наступного ранку, намітивши місце поміж полками, пустили борців, ті схопилися і почали міцно давити один одного. Після одного вдалого Кирило так стис у своїх руках печеніга, що в того кістки хруснули і він упав мертвий. Побачивши це, печеніги втекли у степ, і Володимир наступні три роки з ними не воював. Але в 995 році печеніги знову прийшли до околиць Києва, до міста Василева (Василькова), Володимир вийшов назустріч їм із невеликою дружиною, однак, вступивши у бій, не зміг перемогти і відступив.

У 997 році Володимир пішов у Новгород, щоб укріпити і примножити свої війська для боротьби з печенігами. Дізнавшись, що князя в Києві немає, печеніги знову напали та стали біля Білгорода. В оточеному місті почався голод і його жителі спочатку вирішили здатися печенігам. Але знайшовся розумний старий, який запропонував обдурити печенігів, показавши їм, що в місті «сама земля годує і городяни можуть витримати хоч би й десятирічну облогу». Печенізькі князі, пересвідчившись у цьому, здивувалися, зібралися та й пішли собі геть від міста. Після зображення цих подій літописець Нестор не згадує більш про напади печенігів на землі України-Русі до самої смерті Володимира Святославовича в 1015 році.

ДЕРЖАВНІ РЕФОРМИ ВОЛОДИМИРА

Завершальний етап формування державності в Україні-Русі вимагав від Володимира проведення кардинальних суспільних перетворень, направлених на консолідацію країни. Тому він під час свого правління і провів низку найрізноманітніших реформ. Найважливішою можна вважати утвердження в Україні- Русі християнства.

Передували цьому наступні історичні і політичні події. По-перше, потрібно пригадати, що починаючи з другої половини IX ст. вплив християнства наближався до кордонів Володимирової держави. Так, у 864 році похрестилася Болгарія, в 928—935 рр. — Чехія, в 962—992 рр. — Польща. Князь Володимир розумів, що тільки прийнявши християнство його держава зможе ввійти, як рівноправна, в коло європейських країн. По-друге, Володимир не міг не знати, що ще в 862 році Київський князь Аскольд сам прийняв християнство, а бабуся Володимира княгиня Ольга також була хрещена в 955 році в Константинополі. Таким чином, не тільки політичні, а і психологічні передумови переконували Володимира в необхідності та доцільності для держави прийняття християнства і чекав він тільки слушного моменту, який згодом і настав. Ось як про це оповідає літописець.

Повернувшись із одного з вдалих військових походів на ятвягів, Володимир вирішив принести язичницькому богу Перуну людську жертву. Жереб упав на сина одного варяга-християнина. Батько не віддав сина і перед усім людом сказав, що поганські боги — не справжні боги, а зроблені людьми. Справжній же Бог — один, йому поклоняються греки. Розлютований натовп язичників убив і батька і сина. Після цього випадку Володимир остаточно вирішив прийняти нову — християнську віру. Проте князь вважав принизливим для себе зізнатися перед греками у своїх помилках і прохати візантійських імператорів про хрещення. Але він хотів «завоювати» віру Христову і прийняти її рукою переможця. Тому після того як грецькі імператори обдурили Володимира і не віддали за нього їхню сестру, принцесу Анну, князь зібрав велике військо і пішов у Крим, до грецького міста Корсуня (Херсона). Завоювавши його, Володимир послав просити імператорів Василія та Костянтина, щоб тепер вони видали за нього Анну. В разі їхньої відмови він погрожував йти на столицю Візантійської імперії — Константинополь. Імператори погодилися, але за умови, що він прийме християнство. Володимир тут же в Корсуні сам прийняв хрещення у церкві св. Василія (це було 988 року, а за ним хрестилися і багато хто з його дружини. Після хрещення Володимир Великий одружився з Анною, а грецьке місто Корсунь князь повернув Візантії.

Повернувшись до Києва, Володимир почав хрещення свого народу. Ось як розказує про це літописець. Для хрещення до Києва були запрошені грецький митрополит і священики. У призначений час кияни прийшли на берег Дніпра, куди прибув і Володимир із грецькими священиками. Торжество хрещення відбувалося в ріці, матері тримали дітей на руках. Після хрещення всіх язичницьких ідолів (божків) Володимир наказав утопити у Дніпрі. Відтоді як Україна-Русь стала християнською державою, в ній стали процвітати наука і освіта, вчені ченці почали писати історію України-Русі і тому про Володимира Великого відомо більше, ніж про попередніх князів — Олега, Ігоря, Ольгу та Святослава. Вже в 988 році почали з'являтися школи, а в Києві була споруджена церква св. Василія (таке ім'я отримав і князь після хрещення). На замовлення Володимира у Києві в 989—996 рр. візантійськими майстрами був споруджений собор Богородиці, на що князь виділив десяту частину своїх прибутків (друга назва — Десятинна церква).

Як зазначає літописець, після хрещення в характері Володимира відбулися великі зміни. Він зробився побожним, ласкавим, щедро роздавав милостиню, створював школи, храми і став у повному розумінні батьком своїх підданих. Він допомагав бідним, старим і калікам, сиротам і вдовам. Тому не дивно, що всі називали його ласкавим батьком і «Сонечком Ясним». Уміло й авторитетно керуючи державою протягом 35 років, провівши глибоку і ефективну адміністративно-територіальну і військову реформи, Володимир Великий дожив до старості, помер 15 липня 1015 року в селі Берестові (під Києвом) і був похований у Десятинній церкві. Церквою він був прирівняний до лику святих і названий «Рівноапостольним». Як писав М. Грушевський: «Часи Володимира Святого, або Великого були кульмінаційною точкою процесу будівництва, завершення, так би мовити, механічної еволюції процесу створення стародавньої Руської, Київської держави».

І зараз, через майже 1000 років після смерті князя, для нас абсолютно незаперечне величезне історичне значення його епохи, тих реформ, які князю вдалося провести за 35 років правління київською державою (980—1015 рр.). Він прийняв владу в момент, коли Київська Русь страждала від безперервних міжусобиць і внутрішніх протиріч, а в момент його смерті це була могутня, процвітаюча держава, з якою вимушені були рахуватися всі країни Європи. Особистість і справи великого київського князя Володимира (як і його сина Ярослава Мудрого) — це справді славна, «золота» сторінка історії Стародавньої Русі.

Олег ЯСТРЕБОВ, кандидат технічних наук
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments