Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Вони стали легендою

«Покоління 100-літніх»: довгий шлях до визнання
18 січня, 2008 - 00:00
...ТА РОМАН ШУХЕВИЧ — ДВА, МОЖЕ, НАЙЯСКРАВІШІ ПРЕДСТАВНИКИ ТРАГІЧНОГО ТА СЛАВНОГО ПОКОЛІННЯ 1907 року / ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ...

2007 рік, який щойно завершився, позначився в громадській свідомості двома подіями, які матимуть вплив на формування історичної пам’яті нації — це визнання на державному рівні Романа Шухевича Героєм України та дискусії щодо претендентів на номінацію «Великі українці» — однойменного телевізійного проекту.

Втім, уже сьогодні варто говорити, що довгий ряд постатей, яким минулого (вже!) року виповнилося б 100 років, так і відійдуть, не дочекавшись уваги громадськості. А мова йде не про поодиноких осіб, а про ціле покоління з дуже характерними долями й великим впливом на українське громадсько-політичне й культурне життя.

Отже цим матеріалом спробуймо відновити історичну справедливість щодо «покоління 100-літніх».

ГЕНЕРАЦІЯ «НЕЗНАНИХ ВОЯКІВ»

Олег Ольжич (Кандиба) в 1935 році написав поему «Незнаному Воякові», яка була присвячена цілому поколінню невідомих націоналістів-революціонерів. Ольжич, який народився у 1907 році й жив в еміграції, писав про своїх ровесників, які в той час на Галичині своїм життям доводили право нації на існування.

Ровесником Ольжича був Гриць Пісецький — студент правничого факультету Львівського університету, який став однією з перших легенд Організації українських націоналістів. У серпні 1930 року, під час нападу на поштову карету під Бібркою на Львівщині, Пісецький отримує поранення і у безвихідній ситуації, щоб не потрапити до рук поліції, дострілює себе. Втім, одна мала деталь цієї історії позначилася на майбутньому націоналістичного руху — Гриць Пісецький під час нападу під плащем був одягнений у «пластову» сорочку. Це закінчилося забороною діяльності «Пласту» на території цілої Речі Посполитої, а саме ця організація була виховною школою для майбутніх революціонерів.

Через два роки після історії з Грицем Пісецьким новою легендою ОУН став 25 рiчний бойовик ОУНДмитро Данилишин. Після невдалого нападу на пошту в Городку Данилишина судять й страчують через повішення. В той ранок у всіх церквах Галичини били дзвони й правилися богослужіння, а його ровесниця, теж народжена 1907 року Олена Теліга написала вірша «Засудженим», в якому дуже точно передала атмосферу й почуття тих, кому далі доводилося жити й боротися:
«Як ми можемо жити, сміятись і дихать?
Як могли ми чекати — не битись, а спать
В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п’ять...»

Чи це покоління дійсно так відзначилося на бойовому поприщі, чи все ж це були поодинокі й трагічні жертви української революції? На користь першої тези промовляє бодай той факт, що першою великою й успішною бойовою акцією Української військової організації (УВО), яка була попередницею ОУН, став атентат на польського куратора шкільних закладiв Собінського, що його здійснив Роман Шухевич.

Це відбулося в 1926 році, і Шухевичу тоді виповнилося лише 19. На той час УВО об’єднувала у своїх лавах сотні колишніх військових і десятки офіцерів. За плечима цієї організації були замахи на маршала Пілсудського та президента Польщі Войцехівського, десятки дрібніших бойових акцій. Втім, лише молоде покоління гімназистів змогло здійснити атентат із 100 відсотковим результатом та не залишаючи жодних слідів.

Характерно й те, що після створення ОУН, у 1929 році, першим бойовим референтом краєвої організації став Зенон Коссак — очевидно, теж один із тих, кого зараховуємо до покоління «100-літніх».

ПОКОЛІННЯ СТАРОСТ, ПОЛКОВНИКІВ ТА ГЕНЕРАЛІВ

Народжені в 1907 році не лише першими виконували успішні бойові завдання й не тільки гинули під час їхнього виконання, стаючи легендами, на прикладах яких виховувалися нові покоління. Ця генерація дала перших бойових, а згодом і військових референтів ОУН, шефів штабу УПА та трьох генералів цієї особливої армії.

Всіх їх об’єднував не лише юнацький пластовий вишкіл, але й те, що народжені в 1907 році останніми потрапили під обов’язковий призов до польського війська, що відбувся у 1928 році. Зенон Коссак, Роман Шухевич, Олекса Гасин та Дмитро Грицай як студенти університетів були тими, котрі мали змогу пройти офіцерські військові школи. Саме цей досвід дозволив їм спочатку творити бойові відділи в ОУН, згодом активно влитися в боротьбу за Карпатську Україну, а пізніше організовувати дружини українських націоналістів (ДУН) та, власне, й УПА. Щоправда, «політично неблагонадійні» Шухевич та Коссак так і не отримали офіцерського звання — їх було переведено у звичайні війська. Зате Олекса Гасин, майбутній шеф Головного військового штабу УПА, став одним із небагатьох випускників польської школи підхорунжих, що закінчив її з відзнакою.

Молоді націоналісти здобуті знання одразу ж застосували на бойовому досвіді. Саме Зенон Коссак та Роман Шухевич організовували перші бойові напади й атентати на польського парламентаря Голуфка, комісара поліції Чеховського, радянського дипломата Майлова та інші, менш помітні постаті. І хоча атентати здійснювалися бездоганно, спочатку Коссак, а згодом і Шухевич опинилися за ґратами.

Прокурор, говорячи про Коссака, сказав, що «це надзвичайно інтелігентний і працьовитий хлопець. Зенон Коссак — це націоналіст у краватці й салонний революціонер». А як згадував про Зенона один із провідних українсько-американських журналістів А.Драган: «Мало хто з нас, «дурних дітей», що «робили революцію», насамперед, у «Юнацтві ОУН» у середніх школах, а опісля в Академічному Домі, знав Зенка особисто «на світі», себто на волі. Але всі ми знали його, можна б сказати, напам’ять, власне, із звітів з процесу та розмов і чуток. Його ім’я було для нас поняттям, а його особа легендою. Все це набирало ще додаткової сили тоді, коли в когось iз нас підсковзнулась нога і ми попадали до Бриґідок (Львівська тюрма. — Авт. ) у безпосереднє оточення Зенка».

Навіть польські жандарми, які за будь-якої нагоди знущалися з українських в’язнів, зверталися до Коссака «панє Коссак», а українські арештанти вважали його своїм старостою.

До будинку ж Шухевичів у Львові приходили різні колишні в’язні, часто польської національності, й передавали вітання «від пана Отамана», адже Шухевич й для польськіх в’язнів був авторитетом. Слід зазначити, що Олекса Гасин й Дмитро Грицай теж були в’язнями польських в’язниць та спеціально для націоналістів створеного концтабору у Березі Картузькій. Неможливо знайти жодну провідну постать націоналістичного руху, яка б у 30-х роках не перебувала за гратами.

Трьом ровесникам — Коссаку, Шухевичу й Ольжичу довелося спільно працювати в розбудові Карпатської України. Те, що поруч iз полковником Михайлом Колодзінським-«Гузаром» ця трійка 31-літніх оунівців, а ще раніше пластунів, визначала боєздатність збройних сил Карпатської України, — свідчить про якість характерів того покоління. Не забуваймо, Закарпаття є першим державним утворенням, яке виступило проти нацистів та їхніх союзників.

Коссак загинув у Закарпатті, і на цьому його бойовий та життєвий шлях припинився. Ольжич ще встиг під час Другої світової війни з похідними групами добратися до Києва й спричинився до розбудови національного життя, проте в 1944 загинув в концентраційному таборі Заксенхаузен. В той момент за колючими дротами Заксенхаузена були й Бандера та Мельник — провідники раніше єдиної ОУН.

Список загиблих від нацистських рук поповнила й Олена Теліга у Бабиному Яру в лютому 1942 року. «Покоління столітніх», незалежно від статі, освіти й роду діяльності щедро віддавало себе на вівтар батьківщини.

Довше протрималися Дмитро Грицай, Олекса Гасин та Роман Шухевич — організатори й провідники Української Повстанської Армії. Шухевич-«Чупринка» був головним командиром, а Грицай-«Перебийніс» і Гасин-«Лицар» очолювали штаб УПА.

Генерали УПА загинули в різний час і за різних обставин. Дмитро Грицай- «Перебийніс» потрапив у чеський полон 1945 року, намагаючись нелегально перейти на Захід. Він покінчив з життям, повісившись у тюремній камері в Празі, напередодні його видачі радянській стороні.

Олекса Гасин-«Лицар» в лютому 1949 року, відстрілюючися від переслідувачів, застрелив себе неподалік центральної пошти у Львові.

Роман Шухевич-«Тарас Чупринка» потрапив в оточення в 1950 році в Білогорщі й, судячи з усього, пустив собі кулю в скроню під час перестрілки з енкаведистами (принаймні, Юрій Шухевич згадує, що під час розпізнання тіла батька бачив сліди пострілу на скроні).

ВИХОВНА ТРІАДА: БОЙОВА ДІЯЛЬНІСТЬ, НАВЧАННЯ, ДОНЦОВ

Життя, діяльність й жертовна смерть «покоління столітніх» ставить запитання про те, яким чином формувалися такі характери й великі постаті організаторів, бойовиків й самовідданих патріотів.

Представники «старшого покоління»: Євген Коновалець — провідник УВО та ОУН і Богдан Кравців — перший крайовий провідник ОУН залишили свої свідчення про становлення цієї генерації.

Так, Коновалець стверджував, що на його формування вплинули: вбивство у 1908 році студентом Мирославом Січинським польського намісника у Львові Анджея Потоцького, навчання історії в гімназії та знайомство із Дмитром Донцовим.

Поет і громадський діяч Богдан Кравців, 1904 року народження, був значно ближчим до покоління «столітніх», ніж Євген Коновалець, який народився у 1891 році. Проте Кравців виокремив подібні точки формування свого покоління: бойова діяльність УВО, створення підпільного українського університету у Львові, боротьба за його втримання і публіцистична діяльність доктора Дмитра Донцова.

Отож бойові акції, українська освіта та публіцистика Донцова були тими трьома чинниками, які виховали не одне покоління революціонерів.

Щоденні бойові сутички націоналістів з польською владою пробуджували свідомість населення, а тисячі арештів та політичних судів були додатковим свідченням про масову революційну боротьбу.

Покоління, народжене 1907 року, було змушене вести боротьбу й за український зміст навчання. Характерно, що Зенон Коссак та Роман Шухевич, перший у Дрогобичі, другий у Львові, були виключені з гімназій. На їхнiй вік також припав бойкот навчання в польських університетах (в першій половині 20-х років ХХ століття українці мали у Львові свій таємний університет). Студенти мали лише два варіанти продовження гімназійного навчання — таємний університет або закордонні студії. Цим, власне, й пояснюється навчання Романа Шухевича в Данцігській Політехніці.

Коли бойкот було знято, українці почали масово поступати в польські університети. Це дало можливість Грицю Пісецькому та Зенону Коссаку навчатися на правничому факультеті Львівського університету, Дмитрові Грицаю — на математичному. Роман Шухевич та Олекса Гасин вчились у Львівській Політехніці, а Олег Кандиба-Ольжич та Олена Теліга жили й вчились у Чехословаччині. Що стосується Дмитра Данилишина, то він закінчив всього три класи школи, але це жодним чином не позначилося на тому світлому образі націоналіста-революціонера, який було створено під впливом подій під Городком та подальшої страти бойовиків.

На долю цього покоління припало й навчання на різних курсах та здобуття дуже різносторонньої освіти. Незважаючи на різноманітні перешкоди, представники цієї генерації здобули багато успіхів у різноманітних сферах. Так, Ольжич прославився як археолог та письменник, Теліга — як поетеса, Коссак — як ідеолог, Шухевич — як засновник однієї із наймасштабніших рекламних фірм.

Цьому поколінню не довелося прожити довгого життя. Втім, життя та смерть кожного з них були великими прикладами для багатьох поколінь українців. Сподіваємося, що офіційне визнання Романа Шухевича Героєм України відкриє шлях до пізнання та подальшого визнання цілої когорти його славних ровесників.

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ, публіцист
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments